Чи буде подолана корупція в Україні?

 

Україна не перебувала б зараз у корупційному зашморгу, якби на те не було волі самих громадян. Корупція схожа на дорогу з двостороннім рухом. Хтось бере, однак хтось і дає. А без других не було б перших.

Чому ж українці настільки лояльно ставляться до корупції  і досі не вдалися до кардинальної зміни ситуації?

По-перше, має вплив історична традиція. Українці сотнями років жили не в своїй рідній, а в окупаційній державі. Отож державний апарат сприймається не так, як у західних суспільствах, – не як слуга народу, а як паразит на тілі суспільства.

Від такої держави-паразита необхідно відкуплятися, щоб вона не чіпала і не заважала жити й працювати. Суспільство активно відкупається – з одного боку податками, з іншого хабарами.

По-друге, політична, економічна та соціальна нестабільність призвели до масового вкорінення в масовій свідомості короткострокового мислення, спрямованого на виживання. Кожен дбає лише про себе, переслідує лише свій індивідуальний інтерес і керується потребами та мотиваціями лише поточного моменту.

Із цих позицій немає жодних запобіжників для того, щоб відмовитись від корупції. Якщо це вигідно тут і зараз, допомагає вижити і задовольнити особистий інтерес, то хабар буде сплачений.

По-третє, в українському суспільстві сталося роздвоєння  індивідуальної свідомості  громадян  у ставленні до корупції. Відтак будь-хто з українських  громадян може засудити корупцію  чиновника-хабарника, але водночас ставитись позитивно  до явища, і до хабарника, якщо корумпований чиновник є близьким родичем і несе гроші в сім’ю. Відтак суспільний осуд корупційних явищ в Україні має цілком умовний характер.

Звідки в таких умовах  з’явиться здорова соціальна сила, здатна подолати корупцію, – питання відрите. 

Можливо, молодь, розуміючи  безперспективність корупційного буття, знайде в собі сили для змін. 

І варто лише уявити, яким буде розвиток України, якщо мільярди доларів хабарів нарешті будуть спрямовані «на добру справу» – на розвиток економіки, інфраструктури і самого суспільства…

Здавалося, нова влада мала б усвідомлювати всю катастрофічність ситуації. Однак проблема полягає в тому, що корупція не є однією з хвороб  України. Натомість корупція є сутністю сучасної  української  державної  машини, яка мало залежить від конкретних персоналій у владі.

Держава аж ніяк не намагається викорінити хабарництво, навіть навпаки. Будь-який прийнятий закон наперед закладає можливості для корупційного збагачення чиновництва.

Очевидно, чим суворіша норма, чим складніша процедура, тим більшою буде суспільна потреба в корупції для виконання такого закону. І тим «прибутковішим» буде нормативно-правовий акт.

Тривалий час в Україні велася боротьба з законодавчими  корупційними схемами в сфері тендерів. Однак мало хто звертав увагу на іншу вкрай за корумповану сферу – будівництво.

На сьогодні законно побудувати житловий будинок в Україні практично неможливо. Отримання дозволу на здійснення будівельних робіт може зайняти до півроку. А введення в експлуатацію готового будинку – рік. І коробочкою цукерок тут не обійтися.

Простір для хабарництва можна знайти в будь-якій сфері, врегульованій законом. І навряд чи в державі знайдеться така сила, яка буде зацікавлена в зміні «прибуткового» законодавства і корупційного порядку речей.

Розрізняють низову та привілейовану корупцію

 Низова корупція поширена в суспільствах із зруйнованою владною вертикаллю, де держава атрофована. Виконавча дисципліна відсутня, так само, як і зацікавленість державних службовців у здійсненні своїх функцій.

Кожен, навіть найнижчий, чиновник за довідку, підпис або оформлення документу потребує «подарунка». Давати доводиться лікареві, вчителеві, секретарці  начальника – всім. Цей різновид корупції найбільше дошкуляє населенню, адже з ним щоденно стикається найбільша кількість громадян.

Із наведенням мінімального порядку в державі, із відбудовою владної вертикалі, низову ланку державних службовців примушують сумлінно виконувати свою функцію силою тиску і відповідальності. Дрібні чиновники вже не можуть почуватися настільки безкарно, як раніше, відтак можливості для корупції зменшуються.

Але корупція не зникає, вона просто переважує на вищих щаблях влади, де вирішуються великі питання. Так з’являється привілейована корупція.

В умовах привілейованої корупції  інспектор ДАІ, архітектурного нагляду або районний суддя навряд чи буде вимагати хабара. Однак, якщо раптом знадобиться безболісно приватизувати підприємство чи закрити гучну кримінальну справу, то підмастити хабарами доведеться на найвищому державному рівні.

Із приходом до влади Партії регіонів,  виконавчої  дисципліни в державному апараті стало  більше, зате корупційні  явища зосередились та посилились на рівні владної верхівки.

Що краще для України, низова чи привілейована корупція, – це питання риторичне. Хоч десять тисяч громадян занесуть хабарі по сто доларів, хоч один олігарх – мільйон доларів, руйнівний ефект для держави буде однаковий. Хоча в другому випадку – менш відчутний для суспільства.