Він народився у селі Коськів, Шепетівського району в родині будівельників. Ще з дитинства його приваблювали величні справи та мужні люди у погонах.
«Пригадую, як мені було років 12, – розповідає Микола, – у сусідів палав будинок. А я стояв, затамувавши подих, і дивився, як вогнеборці рятують сусідське житло, і уявляв, як колись сам буду розмотувати пожежні рукави, гасити вогонь і рятувати людей».
Саме ці дитячі мрії спонукали його вступити до лав пожежно-рятувальної служби. Для цього Микола пройшов відповідні курси на Навчальному пункті у Хмельницькому. Згодом йому запропонували посаду командира відділення, але для цього потрібно було мати спеціальну освіту. Тому пішов на навчання до Вінницького вищого професійного училища Львівського державного університету безпеки життєдіяльності. Дуже швидко, молодий рятувальник набрався досвіду та знань від більш досвідчених вогнеборців. Для своїх колег завжди був надійним товаришем, а для керівництва – дисциплінованим, працелюбним й старанним співробітником.
За своє життя Микола побачив чимало видовищ і побував у різних непростих ситуаціях, які називає повсякденними, однак жодного разу не пожалкував, що обрав саме цей шлях. Найяскравішою надзвичайною подією, що трапилась за професійну кар’єру, називає пожежу, що виникла біля села Хотень Другий на Ізяславщині у вересні 2015 року.
– Ця пожежа лісу була найскладнішою зі всіх ліквідованих, – пригадує вогнеборець. – На момент прибуття перших пожежно-рятувальних підрозділів, полум’я охопило майже дев’ять гектарів лісу. В зв’язку із швидким розповсюдженням фронту вогню було оголошено «Збір-аварію» особовому складу Шепетівського зведеного загону. Пожежна техніка розосереджувалась фронтом пожежі, проводилось відсікання розповсюдження вогню. Працівники лісгоспів вирубували дерева та влаштовували додаткові мінералізовані смуги на шляху розповсюдження вогню. Без сну і відпочинку ми працювали півтори доби.
За сумлінне і високопрофесійне виконання службового обов’язку, мужність і героїзм, сміливі та рішучі дії, виявлені під час ліквідації наслідків надзвичайної події, нашого рятувальника нагороджено найвищою відомчою відзнакою ДСНС – нагрудним знаком «За відвагу в надзвичайній ситуації».
Разом із дружиною Юлією виховують двох дітей – доньку Софію та сина Назара. Донька вивчає фармацію в Шепетівському медичному коледжі, син – школяр.
«Я намагаюся якнайбільше вільного часу проводити з ними, тому останніми роками ми заснували традицію – ходимо разом на риболовлю», – з усмішкою каже Микола. У вільний від роботи час, а працює він добу через три, надзвичайник їде до батьків у село та допомагає їм у господарстві. – Моя робота важка, але дуже вдячна. Приємно, коли люди дякують за врятовані домівки чи життя. Інколи читаю в місцевій газеті позитивні дописи про нашу роботу. Але, щоб бути вогнеборцем не достатньо лише фізичної сили, важливо відповідально ставитися до своєї справи та роботи. Лише одне неправильне рішення або поведінка може загрожувати здоров'ю, життю або майну самого рятувальника або ж здоров'ю, життю або майну інших людей.
Із сумом згадує вогнеборець пожежі та надзвичайні події, на які виїжджав протягом багатьох років, адже не завжди вдавалося уникати матеріальних та людських втрат. Пригадую, як за допомогою аварійно-рятувального обладнання ми витягали тіло загиблого водія, вантажівку якого знесла електричка під Шепетівкою. Ця дорожньо-транспортна пригода сталася у серпні 2014 року. «Камаз» виїхав на регульований залізничний переїзд другого кілометру перегону «Шепетівка-Подільська-Ізяслав». Водій автомобіля хотів проскочити перед електричкою, проте не встиг. У результаті зіткнення перший вагон дизель-поїзду зійшов з колії. Серед пасажирів жертв та постраждалих не було, а ось водій вантажівки загинув на місці.
Безпосередньо Микола Хімінчук брав участь у ліквідації масштабної лісової пожежі поблизу Чорнобиля навесні 2020 року.
«Ми намагалися все контролювати і не дозволяли вогню розповсюджуватися, – пригадує він. – Але це було надзвичайно важко, якщо на одній місцевості вдавалося повністю ліквідувати загорання, то нові осередки з’являлися в інших місцях».
Тож не дивно, що щоразу, проводжаючи на роботу рятувальника, його рідні та близькі радіють, коли чоловік, тато повертається живим та неушкодженим.
"Пишаємося тим, що поруч є такі люди, які вірно служать на благо України."
Головне управління ДСНС у Хмельницькій області
