Розділ Суспільство

Позивний «Беркут». 7 років із дня загибелі Ляшенко Ігоря Вікторовича

Автор Наталія КРУЧУК Дата19 червня 2021
Ігор Ляшенко по центру Ігор Ляшенко по центру

19 червня — сумна, сьома, річниця загибелі нашого земляка, Народного Героя України, полковника Ігоря Вікторовича Ляшенка — командира 1-го батальйону 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила з позивним «Беркут».

Лише неповних 37 років земного життя: з них більша половина – 20 років – віддані службі Батьківщині. Таким Ігор Ляшенко залишився у пам’яті тих, з ким доводилося виконувати бойові завдання, пройти випробування війною. Роки військової служби назавжди залишають у людській пам’яті незгасні спогади та накладають ні з чим незрівняний відбиток.

Генерал-лейтенант Олександр Олексійович ПАВЛЮК, у 2014 році — командир 24-ї окремої механізованої бригади:

«Коли постало питання, кого призначити командиром першого механізованого батальйону (підрозділ, на який покладалися найбільш відповідальні завдання), в мене не виникало сумнівів – Ігоря Ляшенка. Адже за два роки нашої спільної служби він проявив себе з найкращого боку – досвідчений, впевнений у своїх силах, користується повагою та авторитетом підлеглих, вміє вчитися та навчати, здатний на належному рівні підтримувати бойову готовність підрозділу. І, як у подальшому показав час, було ухвалено правильне рішення…

Під час проведення командно-штабних навчань «Осінній цик­лон–2013», які проводилися на загальнодержавному рівні у межах Збройних Сил України на кількох військових полігонах, особовий склад бригади брав активну участь. Основний удар тримав перший механізований батальйон під командуванням Ігоря Ляшенка.

Копітка робота з підготовки до навчань, яку здійснювали офіцери і солдати першого механізованого батальйону і бригади загалом протягом кількох місяців, дала свої позитивні результати. Рівень підготовки особового складу був високо оцінений тодішнім керівництвом держави і Збройних Сил України, за що військовослужбовці бригади були нагородженні відзнаками та нагородами, зокрема і підполковник Ігор Вікторович Ляшенко.

Відмінна навченість і згуртованість особового складу першого механізованого батальйону проявилась з перших днів виконання завдань із захисту цілісності та державного суверенітету нашої Батьківщини у 2014 році, коли перша батальйонна тактична група бригади (основу якої складав особовий склад 1-го механізованого батальйону) вирушила спочатку на прик­риття північних та північно-східних кордонів, а згодом – на Схід України.

В ті дні Ігор Ляшенко, як і завжди, проявив себе вимогливим і турботливим командиром. Одним з перших у складі рекогносцирувальних груп виїжджав на місця виконання зав­дань, регулярно здійснював перевірки несення служби на блокпостах, навчав молодих офіцерів, сержантів та солдатів, разом з ними відчував усі труднощі і на власному прикладі показував, як необхідно їх долати.

Пригадується випадок напередод­ні трагічного 19 червня, коли штурмові групи мали бути направлені для виконання перших серйозних бойових завдань. Це відбувалося в Краснолиманському районі Донецької області. У той час Ігор відчував якийсь біль у спині, що завдавало йому відчутний дискомфорт. Я порадив йому поїхати у шпиталь на обстеження і лікування, на що Ігор відповів, що у такий відповідальний момент не може залишити своїх людей.

І не залишив, разом з ними виконував бойові завдання, а коли одна з груп потрапила під нищівний вогонь ворога і настав переломний момент, Ігор, не вагаючись, пішов на допомогу. Але на них уже чекала засідка. У результаті бою за селище Закітне загинули сім наших бойових товаришів, серед них і командир першого батальйону, підполковник Ігор Вікторович Ляшенко.
За загибель наших товаришів ворог заплатив сповна. За інформа­цією, яку поширили незаконні збройні формування, був знищений батальйон противника «Ямпіль», втрати пораненими та вбитими склали понад 100 осіб.

Ігор Ляшенко назавжди залишиться у нашій пам’яті справжнім офіцером, справедливим командиром для підлеглих і добрим товаришем для друзів, людиною, яка достойно жила та відважно загинула».

Полковник Денис Васильович САХАЦЬКИЙ, у 2014 році — заступник командира з роботи з особовим складом 1-го батальйону 24-ї механізованої бригади:

«Вперше ми зустрілися з Ігорем Ляшенко ще навесні 2004 року. Обид­ва прибули у місто Яворів для підготовки до участі у миротворчій місії у складі українського миротворчого контингенту в Косово. Того разу ми були у різних спеціальних ротах, але підготовка, яка тривала більше трьох місяців, спільне проживання у польових умовах на Яворівському полігоні засвідчило, хто є хто…
Підрозділи батальйону складалися на сто відсотків із контрактників (деякі з них були старші за віком за своїх командирів), причому більшість пройшли по кілька миротвор­чих місій на Балканах, в Іраку, Африці. Тому молодим офіцерам, які не мали такого досвіду, було дуже важко «завоювати» у них свій авторитет.
Але Ігор зміг це з перших днів. Будучи професіоналом військової справи, він навчав інших і сам удос­коналювався, був строгим, але справедливим. З кожним днем він все більше користувався авторитетом як у підлеглих, так і в командування.

Після прибуття з миротворчої місії була служба у рідній Україні. Ігор, як і завжди, чесно і добросовісно виконував свої обов’язки, що і давало результати – успішна військова кар’єра, вищі посади і військові звання.

Проте, віддаючись сповна служінню українському народу, Ігор знаходив час і для своєї сім’ї. Можливо, не стільки, як хотілося б його близьким, але ніколи про них не забував. У своїх розмовах про сім’ю, він завжди з теплом і ніжністю згадував дружину, дітей, батьків та брата.

У 2013 році Ігорю доручили відповідальне завдання – підпорядкований йому батальйон мав брати участь у командно-штабних навчаннях «Осінній циклон–2013». Тоді Ігор день і ніч готував особовий склад до цих навчань – ділився набутим досвідом, навчав молодих офіцерів, виявляв турботу і водночас вимогливість. Як і завжди, завдання було виконано «на відмінно».
Настав жорстокий 2014 рік… Восьмого березня батальйонна тактична група 24-ї окремої механізованої бригади (основу групи складав 1-й механізований батальйон) відбула у східному напрямку для виконання завдань. З того часу і по червень 2014-го група виконувала завдання у Чернігівській, Сумській, Луганській областях.

У хвилини, коли небезпека відчувається у повітрі майже на дотик, підлеглі, як ніколи, потребують підтримки і віри у командира. Ігор Ляшенко постійно був з особовим складом – підтримував підлеглих морально, навчав, вимагав дотримуватись дисципліни і порядку, сам був прикладом.

Трагічного 19 червня 2014 року штурмові групи батальйонної тактичної групи виконували завдання у районі населених пунктів Ямпіль й Закітне Краснолиманського району Донецької області. Одна з груп пот­рапила під шквальний вогонь ворога і потребувала допомоги. Вірний обов’язку командира, підполковник Ігор Ляшенко разом з особовим складом розвідувальної роти бригади поспішив на допомогу підлеглим і потрапив у ворожу засідку…

Ігор був людиною та командиром з великої літери. Таким він і залишався до останніх секунд свого життя, коли загинув, допомагаючи бойовим побратимам. Вічна йому пам’ять і слава!».

Підполковник Валерій Валентинович ЛЕВЧЕНКО, у 2014 році — командир 1-ї роти 1-го батальйону 24-ї механізованої бригади (позивний «Парус»):

«Запам’яталась підготовка до великих навчань на Яворівському полігоні «Осінній циклон–2013», в ході якої ми побачили перед собою абсолютного лідера — нашого комбата. Він пояснював, показував усе сам — так, щоб запам’яталось. Усе, що стосувалось бойової роботи, повинно було бути відшліфовано до дрібниць і виконуватись без розгуб­леності, автоматично.
Ігор Ляшенко — людина, яку надзвичайно поважали, за ним йшли і довіряли, його розуміли з пів слова, одного помаху руки чи примруженої посмішки. Ми знали: він нас не зрадить, а ми його не підведемо.

Так і сталось у грізному 2014 році, коли наш батальйон першим вирушив на Схід України. Із 8 березня по червень 2014 року батальйонна тактична група під командуванням І.Ляшенка виконувала складні завдання у Чернігівській, Сумській, Луганській областях. Комбат був завжди поруч — кожен окоп, кожна вогнева точка не залишались без його уваги.

…Запам’ятався спекотний травневий день. Йде завантаження бойової техніки, усі машини заряджені боєкомплектом. Але раптом спалахнула БМП-1. І, як завжди, недалеко виявився комбат, який швидко і чітко організував гасіння машини, а потім — її ремонт. Ніхто не встиг навіть злякатися… Емоціями ділилися уже в ешелоні.

Через три доби прямування стало відомо, що станція, до якої рухався ешелон, перебуває під контролем противника, а наша допомога була дуже потрібна іншим частинам. Ігор Вікторович ухвалює сміливе рішення — розвантажуватись по-бойовому, прямо на землю. Уже за дві години батальйон вирушив на виконання бойових завдань, які ставали дедалі складнішими.
Тоді точилися безперервні бої за Слов’янськ, бойовики постійно атакували наші блокпости, працювали авіація, танки, міномети, з обох боків були великі жертви…

Чотирнадцятого червня 2014 року, о 5 год. 45 хв., проросійські бойовики здійснили мінометний обстріл одного з блокпостів 1-ї роти поблизу селища Кіровського у Донець­кій області. Чотирьох бійців було поранено, одного з них – важко. Уже за кілька хвилин колона медиків на чолі з комбатом та охороною примчали на допомогу — і поранених було врятовано.

Шістнадцятого червня 2014 року бронегрупа у складі 5 машин під командуванням підполковника Ляшенка вийшла за лінію зіткнення у районі Лимана і в ході бою знищила тих, хто нападав на батальйон. Поверталися стомлені, комбат з бійцями сидів на броні. Його обличчя було закіптюжене, а посмішка була такою ж щирою — він помстився за своїх, по-іншому просто не міг…
Запам’яталася наша остання зуст­річ 18 червня. Увечері, о 21 год. 30 хв., Ігор Вікторович приїхав на наш блокпост сам, хоча це було дуже небезпечно. Ми зрозуміли складність обстановки. На ходу я заскочив у машину і ми помчали у селище Кіровськ, де відбулась нарада, на якій обговорювали виконання наказу – 19 червня о 4.00 наш батальйон виходить для підтримки наших десантників у районі Ямпільського блокпоста противника.

Ми «взяли» Ямпіль майже без бою — бойовики відійшли, проводилось «зачищення» Ямполя. Далі надійшов наказ — «взяти» міст поблизу села Закітного та саме село, де було багато ворогів, щоб потім сили бригади мали плацдарм для подальшого наступу на місто Сіверськ.

Комбат Ігор Ляшенко вміло керував боєм. Деталі цього бою розповідати не буду. Він тривав 12 годин у майже 40-градусну спеку. Тоді загинули 7 осіб — це були перші втрати нашої бригади.
Але найстрашніше — не стало нашого комбата, підполковника Ігоря Ляшенка. Не стало людини, яка своїм життям і навіть своєю загибеллю навчила своїх підлеглих бути відданими своїй справі, своїм принципам, своїй державі. До останнього подиху виконувати свій обов’язок перед народом та Україною».

Матеріал підготувала наукова співробітниця Музею пропаганди Наталія КРУЧУК

Останнє редагування 18 червня 2021