Розділ Суспільство

Полковник Січових Стрільців Євген Коновалець не один раз відвідував Шепетівку

У Шепетівці, у мікрорайоні Косецький біля школи №8, паралельно вулиці Січових Стрільців знаходиться вулиця Є. Коновальця. Названа вона на честь полковника Армії УНР, голови Проводу українських націоналістів, першого голови ОУН. Усю його біографію можна звести до короткої формули: «Жив для України і загинув за неї». Він ще при житті став символом національно-визвольної боротьби за Українську Державу.

Євген Михайлович Коновалець не один раз відвідував Шепетівку, про що свідчать численні спогади та фотодокументи. В цьому році йому виповнилося б 130 років.

Народився чоловік 14 червня 1891 року у селі Зашкові на Львівщині. Батьки його Михайло та Марія були вчителями у місцевій школі, які згодом у 1919 році під час наступу Української Галицької Армії на Київ організували у Старокостянтинові народну школу, якою до 1920 року керували. Євген був старшим сином. В нього ще було два брати – Мирон та Степан.

У Зашкові юний Євген Коновалець навчався у місцевій школі, а після її закінчення у 1901-1909 роках навчався у Львівській академічній гімназії.

Навчався добре, багато читав, добре знав математику, мав здібності до вивчення латини. Згодом вивчав право на правничому факультеті Львівського університету, вів активну громадсько-політичну діяльність.

Із 1912 року Євгена Коновальця призначено секретарем львівської філії «Просвіти», яку очолював Роман Дашкевич. Через рік його обирають до складу головної управи Українського Студентського Союзу, де належав до національно-демократичної секції.

2 серпня 1914-го Євгена Михайловича мобілізовано до австрійської армії. Служив старшиною у 19-му полк Крайової оборони Львова.

У червні 1915-го, під час боїв на Маківці, потрапив у російський полон. Перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру (між Царицином і Астраханню). Наприкінці 1916 року його перекидають до іншого табору в Царицині. Тут Євген Михайлович організовує «Царицинську Українську Раду» в якій для полонених українців проводив лекції, організував театральний гурток.

Наприкінці липня 1917-го приїжджає до Києва. Появу в столиці починає зі вступу до Галицько- Буковинського комітету допомоги жертвам війни. Згодом, у жовтні-листопаді 1917 року Коновалець спільно з Романом Дашкевичем сформували Галицько-Буковинський курінь січових стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії УНР. У січні 1918 року Євгена Михайловича обрано командиром куреня.
У кінці січня - на початку лютого 1918 року ці частини разом з Гайдамацьким кошем відзначились під час протидії січневому заколоту та в боях проти більшовицьких військ на підступах до міста. 1-2 березня 1918 року січові стрільці спільно із Запорізьким корпусом і Гайдамацьким кошем визволили від більшовиків Київ. В цей час військове міністерства затвердило Є. Коновальця полковником.

Із приходом до влади гетьмана Скоропадського полк Січових стрільців 1 травня 1918 року на вимогу німецького командування роззброїли та розформували. Євген Коновалець, залишившись у місті, разом із кількома старшинами здійснював організаційні заходи щодо створення нової стрілецької частини.

Наприкінці серпня 1918 року Коновалець отримав від Скоропадського дозвіл на формування Окремого загону Січових Стрільців у Білій Церкві. Однак після підписання Скоропадським договору про федерацію з Росією січовики підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади гетьманського режиму та приєдналися до військ Директорії.

Євген Коновалець брав активну участь у зміцненні боєздатності республіканської армії. У 1918-1919 роках керував дивізією, корпусом і групою січових стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ. До речі, у квітні 1919 року, Євген Михайлович керуючи корпусом усусів вів оборонні бої в Шепетівці та її околицях. Через три місяці він командуючи групою січових стрільців знову приймає участь в боях за Шепетівку, тепер вже визвольних. Штаб групи січових стрільців разом з Є Коновальцем знаходився в с. Городище, що за 6 км від Шепетівки, у приміщенні монастиря. Тому і не дивна поява фото світлин разом з Коновальцем в Шепетівці, який частенько навідувався до своїх підлеглих.

Після укладення Симоном Петлюрою союзу з Пілсудським склав повноваження командира групи січових стрільців.

Після прийняття 6 грудня 1919 року на нараді Головного отамана з представниками уряду та військовими керівниками УНР рішення про розформування українських регулярних частин Євген Коновалець видав наказ про самодемобілізацію своїх підрозділів.

Поразка національно-визвольних змагань 1917-1921 років та чотиристороння окупація України спонукали Коновальця до пошуку нових методів боротьби за незалежність України. У цих обставинах у липні 1920-го здійснює заходи щодо створення принципово нової організації, яка б в умовах підпілля могла ефективно боротися проти окупаційних режимів. У серпні 1920 року за безпосередньої участі Коновальця створено Українську Військову Організацію (УВО). Сам він повернувся до Львова й очолив навчальну команду УВО.

Із грудня 1920 року був змушений жити в еміграції в Чехословаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії. 28 січня - 3 лютого 1929 року на конгресі у Відні було створено Організацію українських націоналістів (ОУН), головою проводу якої обрали Євгена Коновальця.

Протягом 1920-х років відбулося декілька замахів на Євгена Коновальця. Їх намагалися здійснити різні агенти радянських спецслужб. 23 травня 1938 року Коновалець був убитий у Роттердамі в результаті спецоперації.

Виконавцем замаху став агент радянської служби зовнішньої розвідки Павло Судоплатов. Поховано Євгена Коновальця на цвинтарі Кросвейк.

Євген Михайлович Коновалець став героїчною постаттю не через свою трагічну смерть. Він став лідером нації, що бореться, задовго до цього.

Постать полковника-провідника, великого патріота і борця, для якого доля України була понад усе, для якого не існували приватні інтереси, постать великого організатора і людини непохитної волі притягає і притягатиме погляди людей сучасних і прийдешніх поколінь.

Полковник загинув на 46 році життя, коли він був повний сил, енергії, планів.

Науковий співробітник Музею пропаганди Олександр Лукашук

Останнє редагування 14 червня 2021