Гніздо, про яке мовиться, – найдавніше з трьох, що на вулиці Центральній. Вагою, як розповіли Павлюкам енергетики, до 300-400 кг. Загалом на всіх чотирьох вулицях села Пашуків – більше двох десятків журавлиних кубел.
“Коли я підібрала цього журавля, – згадує дочка подружжя Павлюків, 25-річна вчителька біології мокіївської школи, котра нині перебуває в декретній відпустці, Людмила Березюк, – він мав поранене праве крило. Шкіру під пір’ям вкривали струпи, під якими ворушилися черв’яки”.
Йдемо з мамою пані Людмили, 54-річним педагогом-організатором Мокіївської ЗОШ Катериною Павлюк, годувати птаха. Нас проводжає Анатолій Іванович і заодно розкриває деякі секрети журавлиної «дієти»:
“В перші дні сікли йому сокирою маленькі рибинки. Купували їх у сусідів, які рибалять на ставку. Зараз – уже не те! На картоплю та зерно буслик навіть і не дивиться. Ковбаску подавай йому, м’ясце, сало. Проте раціон розширили: варимо лапшу, тремо жовті кабачки (до зелених чомусь байдужий)”.
Навіть тепер лелека-вигнанець на подвір’ї, що зробилося йому рідним, підпускає до себе не всіх. «Шипить» на собаку Барона. Вперто «не помічає» корів, телят і свиней, біля яких у хліві і його «помешкання» – решето, набите соломою. Байдужий до качок і гусей.
Зате «товаришує» з рябим котом господарів. Навіть «великодушно» інколи приймає від нього впольованих кротів та мишей. А ще їсть цвіркунів і жаб, яких 4-річний онук Андрійко щодня носить зі ставу.
На жаль, Анатолій Іванович прогнозує, що хворе крило не дасть лелеці восени полетіти у вирій: «У нього крило до кінця не зажило. Мабуть, буде зимувати у нас».
