Вівторок, 25 серпня 2020 11:10

Кашлаков Василь Олегович - офіцер високої честі

25 серпня - День пам’яті старшого лейтенанта Кашлакова Василя Олеговича, командира 2 взводу 4 роти 2 батальйону 93 окремої механізованої бригади. Пять років болю, смутку, пять років памяті вічної, світлої. За цей період у Музеї пропаганди було зібрано спогади рідних, побратимів, фото, документи.

Життєва дорога Василя обірвалася у час молодості ( йому було лише 27 років), сили, розквіту, час, коли людина розправляє крила для високих злетів. А мрій і планів було багато. Він мав врівноважений, впертий характер, щиру дружелюбну надзвичайно скромну вдачу, поставлених планів досягав на всіх етапах своєї короткої життєвої дороги. Сходинки життя Кашлакова, на перший погляд, прості: дитячий садочок у Шепетівці, середня школа в селі Пеньки, куди переїхав з мамою, навчання в університеті – спеціальність облік та аудит.

В душі він завжди хотів стати військовим і своєї мрії досяг. Навчаючись в Хмельницькому Національному університеті, студент поступає на кафедру військової підготовки при Національній академії прикордонної служби України, яку успішно закінчує і отримує звання молодшого лейтенанта. У 2012р. через Шепетівський військкомат йде на контрактну службу в Збройні Сили України. Молодший лейтенант служить у м. Василькові у військах протиповітряної оборони. Невдовзі Кашлакову В.О. присвоїли звання лейтенанта.

Події на Сході України різко змінили життя офіцера. Він пише рапорт із проханням перевести на службу в 93-ю окрему механізовану бригаду. З 15 січня 2015 року офіцер у зоні АТО. Із спогадів командира роти Варламова Руслана:

« Взвод Кашлакова (позивний Вовк) тримав позиції в районі селища Піски, потім Опитне. Молодого командира поважали за чесність, справедливість, прямоту, вміння вислухати побратима, допомогти. З ним було легко і просто. На любий мій наказ, прохання він відповідав: « Без питань, зробимо…»

Служба йшла в надзвичайно складних умовах. Обстріли позицій наших військових велись щодня з усіх видів зброї – мінометні, артилерійські, танкові, « Гради»… Війна гартувала юнака, вона стала для нього точкою зростання, змужніння. Йому присвоїли звання старшого лейтенанта.

У кінці лютого Кашлаков підірвався на розтяжці, отримав важке поранення ноги. Три неділі лікувався в госпіталі.

Навіть у цей важкий для нього час він хвилювався за маму, за рідних, по телефону повторював: «У мене все добре…» У червні приїхав додому у відпустку на 10 днів. Лише тоді рідні дізнались, що він у зоні АТО. Він мало що розповідав, хіба що про нових друзів, яких зустрів на війні. Просив маму не плакати, коли буде їхати, обіцяв повернутись. А в очах його були сльози і біль...Це було в червні 2015 року.. А в серпні прийшов наказ міняти позиції із Опитного під село Невельське Ясинуватського району. Ротний згадує:

« Нові позиції були за 4,5 км від старих. Проводилось розмінування дороги. Вовк поїхав із саперами на це відповідальне завдання 24 серпня. .Десь біля 17 год зателефонував, що закінчився бензин. Я на БМП привіз їм бензин, підштовхнули машину, яка забуксувала на грунтовій дорозі. Ми лише відїхали.. і почули той страшний вибух. Вася ще був живий. Його відправили в лікарню, на жаль врятувати не вдалось… Ми втратили хорошого командира, прекрасну людину. Мене вразило те, що мама Галина Петрівна сама приїхала забирати сина. Мужня жінка, низький уклін мамі…»

Документ розслідування факту загибелі Кашлакова В.О. свідчить:

«Виконуючи бойове завдання по супроводі саперів на автомобілі УАЗ при розмінуванні дороги у зоні АТО поблизу населеного пункту Невельське Донецької обл. 24.08.2015р. близько 17,15 стався підрив на протитанковій міні. В результаті підриву старший лейтенант отримав чисельні осколкові поранення та контузію. Сапер інженерно – саперного взводу, який був за кермом, загинув на місці. На місці старшому лейтенанту була надана перша медична допомога та здійснена евакуація до ЦРЛ м. Красноармійськ, де він помер 25.08.2015р. о 03, 15 в результаті отриманих травм. …причина смерті – вибухова травма внаслідок військових дій в зоні АТО».

Галина Петрівна й досі не знає, де взялись сили доїхати до Дніпропетовська, її підтримував батько Петро Степанович. Зустріли волонтери .Вона не чула слів, хотіла лиш бачити сина. Його показали в морзі, втратила свідомість. Везли додому машиною, на якій страшний напис « Груз 200» і українські прапори. Жителі села Пеньки зустрічали героя із свічками, стоячи на колінах.

Згадують побратими

Полєвик Андрій, сержант, командир відділення 3 взводу:

«…Наші позиції були завжди поруч. Знав Кашлакова як дуже хорошого командира, побільше б таких офіцерів. У його «хазяйстві» завжди все було. Був подільчивим, безвідмовним у вирішенні любих проблем. Запам’яталось, як Вася сидів на машині, завантаженій боєприпасами, а навколо свистять кулі. На зауваження, що за ризик такий, відповів: «Там хлопці, у них все закінчилось…» Сміливість, в багатьох випадках готовність на самопожертву – думав про інших, а не про себе – це цінували всі…»

Олег Лисенко, солдат:

«…Вася для мене був надійним, вірним другом. Це був справжній мужик, з ним, як кажуть, я пішов би і у вогонь, і у воду. Він хотів, щоб всім було добре, дбав про кожного бійця взводу. 23 серпня Вася мав йти у відпустку. Та, він відправив Юру, бо в нього двоє дітей, яких виховувала бабушка. Мав дружелюбну, товариську вдачу і хотів, щоб всі такими були…»

Павло, солдат :

«…Ніколи не було проблем. Хороший командир. Загартовувалися на позиціях, а це обстріли, бої. У районі с. Піски ніколи не було спокою…»

Олександр, сержант, механік-водій БМП-2:

«...Вася дуже любив техніку, дбав, щоб все було відремонтовано. У підпорядкуванні взводу було три машини. На відповідальні завдання виїжджав екіпаж у складі Василя, Олександра та Павла у любий час дня і ночі. Одну машину захопили і відремонтували . Вася працював з особливим піднесенням…»

Олександр Безсмертний, старший стрілок:

«…З Василем знайомий з грудня 2014 року, із січня 2015 року разом були в АТО. Він поступав завжди по-людяному, був дуже хорошим командиром...»

Віктор, санітар взводу:

«…Василь був дуже добрим, справедливим. Траплялись непорозуміння, однак це робочі моменти, я заслуговував на зауваження. Командир добивався всюди порядку та дисципліни. Коли місяцями стоїш на бойових позиціях, цього досягти непросто. Перед очима жахлива картина підриву машини командира на міні. Не зміг я його врятувати. Ось приїхав на могилу Василя із Дніпропетровської обл. Прости, друже… низький тобі уклін і подяка…»

Щороку побратими приїжджають на могилу до командира, підтримують батьків.

Спогади, фото, документи, особисті речі Кашлакова Василя Олеговича зберігаються у фондах музею та експонуються в експозиції, яка діє у краєзнавчому відділі. Він почесний громадянин міста Шепетівки, одна з вулиць носить ім`я героя.

Науковий співробітник музею Юхимович Лідія

Останнє редагування Вівторок, 25 серпня 2020 11:18

Коментарі (1)

This comment was minimized by the moderator on the site

Царство небесне друже Герої не вмирають пювони в наших серцях

Андрій
Коментарі відсутні

Залиште ваш коментар

  1. Можете коментувати як гість, але ліпше Зареєструйтесь або авторизуйтесь
Вложения (0 / 6)
Поделиться вашим местоположением

Авторизація

Погода

Погода