Середа, 15 липня 2020 13:23

Коваль Максим Олександрович. Він мріяв бути миротворцем

15 липня минає шість років з дня загибелі в зоні АТО шепетівчанина старшого сержанта 24-ї механізованої бригади Коваля Максима Олександровича. Шість років болю, смутку…

«Душа болить, серце розривається…» - ці слова мама Наталія Анатоліївна сказала 6 років тому під час нашої першої зустрічі в музеї. Ці слова вона може повторити і сьогодні. Материнські рани не заживають, материнська пам’ять береже кожен життєвий крок сина. А життєва дорога її Максима була дуже коротка – кілька місяців він не дожив до 21-го року (народився 9 жовтня 1993 року).

Навчався Максим в школі-гімназії. Ріс добрим, ввічливим, привітним, слухняним хлопчиком. Він був розрадою і для мами, і для бабусі Софії Миколаївни та дідуся Анатолія Павловича. Адже жили вони в батьківській хаті, всі разом ростили Максима. Мама як святиню береже листівку, виготовлену сином в початкових класах до Дня матері із такими побажаннями: «Дорога матусю, бажаю тобі здоров’я, злагоди та миру. Щоб ти ніколи не плакала і була щаслива. З повагою, та любов’ю, твій син Максим.» Ці слова не можливо читати без сліз, у них виражена добра, щира вдача сина, його повага і любов до мами, бажання завжди захищати її. Він завжди допомагав по господарству, любив порядок та затишок в домі. З кожним роком ставав все більшою надійною опорою для рідних. У всіх життєвих питаннях він радився з мамою, вони були щирими друзями.

Лише хороші спогади про Максима залишились у вчителів і в школі. Він з повагою ставився і до старших, і до однокласників. Класний керівник О.В. Кравчук згадує, що Максим цікавився географією, історією, хотів бути солдатом, миротворцем, читав багато книг на військову тематику.

Після успішного закінчення 9-ти класів юнак продовжує навчання в Славутському обласному спеціалізованому ліцеї-інтернаті з поглибленої підготовки учнів в галузі освіти. Мамі з ліцею надходили подяки за гарне виховання сина. Не дивлячись на те, що глибоко в душі Максим хотів бути військовим, на переконання рідних було обрано мирну професію. Він вступає до біотехнологічного факультету Подільського державного аграрно-технічного університету, де навчався з 2010-го по 2013 рік. І тут юнак проявив себе з найкращої сторони. Викладачі підкреслюють його старанність у навчанні, вихованість. В університеті його характеризували так:

«Був спокійним домашнім хлопцем з твердим батьківським характером…».

У житті бувають події, які змінюють все. Такою подією для Максима стало тверде рішення стати солдатом-контрактником. Він переводиться на заочну форму навчання. Це рішення було прийняте у надзвичайно складний час. Вирували події на Майдані у Києві, Росія анексувала Крим. Хвиля патріотизму у 2014 році серед таких юних, як Максим, була надзвичайно висока. Захищати рідних, близьких, захищати Україну – такий був порух душі юнака-патріота.

4 березня 2014 року Максим їде у Львів. Службу розпочав у 24 механізованій бригаді у Яворові. Зберігся квиток на потяг до Львова. Це був квиток в одну сторону. У Шепетівку він більше не повернеться. Через тиждень Максим прийняв присягу, йому присвоєно звання старшого сержанта.

Вже у квітні бійці 24 механізованої бригади їдуть на Схід, захищати Україну. Максим потрапляє у пекло війни. Збереглися світлини. Юнак у військовій формі, з автоматом в руках, в очах твердість, рішучість і тривога. Їхній батальйон тримав оборону на блокпостах під Бахмутом (Артемівськ). Максим часто дзвонив рідним, заспокоював, що в нього все добре, військова справа подобається і після закінчення АТО він залишиться в армії.

Перші безповоротні втрати 24-ї механізованої бригади припадають саме на пекельне літо 2014 року. Гинуть зовсім юні, необстріляні бійці, такі, як Максим, яким жити та жити, радіти життю, кохати, народжувати дітей…У «Книгу пам’яті полеглих за Україну » на 1 березня 2020 року внесено 4270 загиблих військових. Це страшна цифра, за нею людські життя. Кому зараз важко, відкрийте цю книгу, подивіться на усміхнені і серйозні молоді обличчя. Їх забрала війна. Шість років тому слово війна намагалися не вживати, називали АТО, потім ООС. На даному етапі - російсько-українська війна, яка, на жаль, триває. Сумні повідомлення про бойові втрати продовжують надходити мало не щодня. Ми не повинні бути байдужими. І сьогодні, згадуючи Максима, ми розділяємо горе його мами, його рідних. Ми розділяємо горе всіх матерів, які втратили своїх дітей. Вони несуть світлу пам’ять щодня, щохвилини, про своїх синів. Обов’язок кожного українця пам’ятати, не забувати тих, хто віддав своє життя за наш мир і спокій.

Пам’ять про Коваля Максима бережуть шепетівчани. У шепетівській школі-гімназії 18 березня 2015 року відкрито меморіальну дошку пам’яті Максима. 1 вересня 2015 року меморіальна дошка встановлена у Славутському спеціалізованому ліцеї-інтернаті. За рішенням сесії міської ради вулицю і провулок 40-річчя Жовтня переіменовано. Тепер вони носять ім’я Максима Коваля. В експозиції «Борці за Україну» краєзнавчого музею зберігаються фото, документи Коваля Максима. На світлинах він назавжди молодий…Тут проводяться години пам'яті, виставки приурочені патріоту Ковалю Максиму Олександровичу. Тут пам'ять про нього житиме вічно.


Юхимович Л.Д., науковий співробітник Музею Пропаганди

Останнє редагування Середа, 15 липня 2020 13:28

Коментарі (0)

Коментарі відсутні

Залиште ваш коментар

  1. Можете коментувати як гість, але ліпше Зареєструйтесь або авторизуйтесь
Вложения (0 / 6)
Поделиться вашим местоположением

Авторизація

Погода

Погода