Народився ювіляр 22 травня 1955 року. Навчався пан Юрій у Городищенській школі. Мріяв стати зброярем чи заводським конструктором.
Вже у п’ятому класі робить перші проби пера і навіть відсилає один з творів у газету «Шляхом Жовтня». Однак його не надрукували, але втішили словами «Продовжуй писати». В тому ж році маленький Юрій вийшов переможцем загальношкільного літературного конкурсу, за що дирекція Городищенської восьмирічки вручила приз - книгу розповідей про героїв Другої світової.
Після закінчення школи Юрій Павлович працював у місцевому господарстві. Тоді ж, у районній газеті таки з’являється його перша публікація. Це була віршована гумореска «Синульо».
Згодом Юрій Береза вступає на філологічний факультет Рівненського педагогічного інституту. Під час навчання був членом літературної студії вишу. Розпочаті у Шепетівці публікації продовжував у рівненських часописах. На другому курсі, завдяки Євгену Михайловичу Дударю, твір Юрія Павловича друкується в славнозвісному «Перцю». Саме тоді він зрозумів, що література це його стихія.
Після закінчення інституту, за направленням, 5 років пропрацював учителем української мови і літератури на Рівненщині.
З 1982 року і до сьогоднішнього дня Юрій Береза на журналістській роботі. Виконував обов’язки кореспондента, завідувача відділу, відповідального секретаря, заступника редактора та власкора в редакціях районних, обласних та всеукраїнських газет. Був членом Рівненської обласної редколегії з випуску серії книг «Реабілітовані історією». Член Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України.
Юрій Павлович має численні нагороди. Він є лауреатом премій імені Г.Чубая, О. Вишні, М. Горопахи, Світочів, С. Руданського, Рівненської Нобельської премії(від назви озера Нобель, де проходили фестивалі). Нагороджений Грамотою Міністерства освіти і науки України.
До сьогоднішнього дня Юрій Павлович видав більше 20-и збірок гумору, сатири, лірики, публіцистики. Перша його книга «Щастить же людям» вийшла друком у 1990 році. Через рік виходить збірка «Хронічне нещастя». Після розпаду СРСР, за кошти спонсорів, Юрій Береза видає «Дефіцитний фанат»(1992), «Оглядини з виграшем»(1993), «Не роззявляйте рота!»(1995), «Не вішай носа в шафу!»(2002), «Безпрограшна лотерея»(2005), «Короткими перебіжками»(2006), «Копитентний керівник»(2009), «Нагадки про мовні порядки»(2012), «Трофеї чи жертви?»(2012), «Увіходемо в осінь»(2012), «Усмішкою витру сльозу»(2016), «Перелаз та Парнас» (2017).
Завдяки державній програмі розвитку книговидання та книгодрукування побачив світ тритомник «Усмішкою витру сльозу»(2017). Юрій Павлович не зупинився на досягнутому. За три останніх роки у нього вийшло ще п’ять збірок, остання з яких під назвою «Сучасні тенденції»(2020).
А ще твори нашого земляка публікувалися в часописах, журналах, у колективних збірниках та альманахах. Найвідоміші з них «Вітчизна», «Київ», «Дніпро», «Дзвін», «Березіль», «Перець», «Старт», «Жінка», «Журналіст України», «Літературна Україна», «Українська літературна газета», «Урядовий кур'єр», «Молодь України», «Сільські вісті», «Український футбол», «Кримська світлиця».
Характеризуючи творчість Юрія Павловича Берези, колеги по перу про нього кажуть:
«Про смішне пише серйозно, а про серйозне – смішно».
Бажаємо нашому землякові, поету-гумористу, міцного здоров’я і нових творчих здобутків.
Підготував науковий співробітник Музею пропаганди Олександр Лукашук
