Дев’ятий клас закінчував в Новицькій середній школі. Після дев’яти класів навчався на тракториста на курсах при Шепетівській сільгосптехніці. Проходив практику в рідному колгоспі «Перемога». В 1996 році Андрій був призваний на строкову службу. Потрапив служити в Чернівці у танкові війська, отримав звання старшого сержанта.
Влітку 2003 року Андрій одружився на сільській дівчині Наталії.
В 2004 році в молодого подружжя народився первісток Владислав, а в 2007 році донечка Віка. Андрій був гарним батьком. З задоволенням залишався з дітьми, і в хаті прибере, і їсти приготує. На нього можна було покластися.
В селі роботу знайти стало важко, а тому молодий батько їздив на заробітки в Київ. Так сталося, що життєві негаразди та труднощі зруйнували родину Молодиків. Андрій дуже любив своїх дітей, завжди їх підтримував, цікавився їхніми успіхами, а діти відповідали йому взаємністю.
Андрій мав непросту вдачу: незалежний, гордовитий, прямий, впертий і чесний. На його рішення ніхто не міг вплинути – завжди мав свою власну думку.
В селі Андрія часто просили допомогти по будівництву. Комусь дах відремонтувати, комусь плитку покласти, щось перемурувати. Не відмовлявся, завжди допомагав.
В середині літа 2014 рокув селі довідались, що Андрія знову покликали до війська. Знали, що був на навчанні, а тоді потрапив в зону АТО.
Одного зимового ранку побачили його в селі на зупинці. Привітала з поверненням. Сказав, що ненадовго, скоро знову назад. Учні приготували Андрієві та його друзям листівки та подарунки, адже це було якраз на Миколая. Син Владік написав особисто татові дуже гарну листівку. Віднесли все зібране в неділю, бо вже в вівторок 22 грудня Андрій мав повертатися на передову. Стояв в коридорі, стрункий, змужнілий, неговіркий. Сказав, що все у них там є: і зброя, і каски, і броніки, а от форму хотілося б мати, бо зимової так і не отримав. Місцева організація самооборони обіцяла з цим допомогти. Побажали йому удачі, подякували за сміливість.
Молодший сержант Андрій Молодика, служив старшим навідником першої протитанкової артилерійської батареї. Після перепідготовки, яку пройшов у місті Бердичеві, Андрій захищав блокпост у районі Горлівки.
З 20 січня у цьому напрямку бойовики стали завзято атакувати українські позиції. Ситуація склалась зовсім непередбачувана.
21 січня, близько 6-ї години ранку розпочався потужний мінометний обстріл блокпосту. На наших бійців рушило п'ять ворожих танків. Блокпост захищали дві гармати, але не було можливості навіть підійти до них. Тим часом ворожі танки при підтримці мінометників впевнено сунули вперед. Ніхто не зрозумів, як Андрій і ще один офіцер опинилися біля гармати і стали стріляти у відповідь. Таким чином ці два мужні захисники зупинили атаку і танки змушені були повернути. На жаль, наших бійців — Андрія і офіцера — одночасно розстріляли з мінометів... Це тривало з 6-ї до 7-ї години ранку. Згодом розлючені бойовики стали гатити по нашому блокпосту з такою періодичністю, що бійці не могли навіть голови підняти. Розпочалося справжнє пекло. Тіла загиблих воїнів не могли забрати цілий день, лунали постріли ворожих снайперів. Для безпеки решти воїнів тіла загиблих побратимів забрали з місця загибелі лише з настанням сутінків.
Побратим Андрія і свідок тих страшних подій, майор Леонід Костянтинович Еверт, який супроводжував тіло загиблого бійця додому, розповідав:
— Андрій загинув як герой. Він завжди був урівноваженим, проявляв ініціативу, пропонував свою допомогу і підтримку. Серед бійців користувався повагою. Цей простий сільський чоловік був дуже майстровитим, дбав про техніку і шанував своїх побратимів. Він показав справжній приклад мужності й героїзму. Життя віддав за свою країну, за перемогу.
22 січня сутінкову вечірню тишу розірвало тужливе, пронизливе голосіння. Селом покотилася звістка – загинув Андрій, волонтери везуть його додому.
Ніч на 24 січня. В селі не спало багато хат: блимали розгублено у пітьму великі і малі вікна, але найяскравіше світилося на подвір’ї Молодиків. Родина чекала повернення додому сина.
Вранці все село проводжало свого героя у вічність. В один згусток переплелися біль, жаль, велика повага і гордість за воїна, який не злякався, не заховався за спинами товаришів, загинув у бою, виконуючи свій військовий обов’язок.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, нагороджений 27 червня 2015 року орденом «За мужність» III ступеня.
В листопаді 2015р. на фасаді Великомедведівської ЗОШ урочисто відкрито меморіальну дошку Молодиці Андрію.
У січні 2015 року рішенням сесії Шепетівської міської Ради вулиця Крупської була перейменована на вулицю Андрія Молодики.
Пам’ять про героя жива.
Пам'ятаємо героя!
Грудьми за волю ти стояв,
Як хмарка в небесах, розтанув...
