У краєзнавчому відділі музею М. Островського відбулась година пам’яті «Віддав життя за Україну», на якій були мама героя, рідні, близькі, побратими із в/ч А 3730.
Народився Валентин Вікторович у Шепетівці 4 січня 1975 року. Закінчив 8 класів школи-гімназії, а згодом із червоним дипломом Київський будівельний технікум. Працював на будівництві. Директор школи-гімназії Н.Качоровська, згадуючи про свого колишнього учня, зазначила, що він завжди був старанний у навчанні, брав участь у олімпіадах, спортивних змаганнях. Валентина любили і поважали однокласники. Тетяна Масон, з якою вони просиділи за одною шкільню партою 4 роки, у своїх спогадах пише: «Він запам’ятався нам, однокласникам, позитивною та дуже щирою людиною». Однокласник Олег Веремійчук з хвилюванням розповідає: «Валентин був доброю, порядною людиною, цінував і шанував людей». Найближчі друзі, однокласники згадують: «Та, таких хлопців, як Валік, треба пошукати! Бо з Валентином можна було і у вогонь, і у воду – без вагань! Наскільки вірним і бездоганним він був у людських стосунках...». Ці спогади зібрали учасники пошукової групи школи-гімназії під керівництвом вчителя Кравчук Олени Володимирівни.
Всі життєві плани перекреслила війна... Валентин був мобілізований під час третьої хвилі мобілізації у в/ч А-3730. Повістку отримав 31.07.2014р, отримав призначення на посаду головного старшини взводу охорони. На службі був вимогливим не тільки до своїх підлеглих, але й до себе – зразково виконував військовий обов’язок, усім показував особистий приклад.
Коли серед мобілізованих постало питання добровільно їхати на Донеччину, Валентин Драчук вийшов зі строю і сказав: «Якщо я не поїду, то й не зрозумію сам себе!» Він перший записався у відрядження, а вже за ним рушили інші. Під час перебування в зоні АТО Валентина ніколи не полишала бадьорість та віра в перемогу.
Страшна звістка прийшла у Шепетівку на новорічні свята. Валентин Драчук та ще троє бійців із в/ч А-3730 пропали безвісті 30 грудня 2014 року. Дружина і мама, друзі сподівалися, що він живий – у полоні. Бійці поїхали у Волноваху на «Нову Пошту» отримувати посилку від рідних. Повертаючись назад, потрапили на ворожу засідку, і, як пізніше виявилось, Драчук загинув, а решта бійців потрапили в полон.
Через два з половиною місяці дружина Олена Драчук знайшла чоловіка у Дніпропетровському морзі. Ховали Валентина 14 березня 2015 року. До своїх сорока років він не дожив кілька днів...
Назавжди залишиться в серцях шепетівчан добрим, світлим, усміхненим. Саме про це говорили на годині пам’яті. Із спогадами поділилися побратими, які з’їхались з різних куточків Хмельниччини. Із хвилюючими словами до присутніх звернулася мама
«Життя – це мить... Кожного дня не дають спокою думки про сина. Чому він? Навіщо ця війна? Чи буде справедливість і краще життя в країні? Хто роздає долю? Будинок залишився недобудованим. Діти непоставлені на ноги – скільки б ще міг допомогти їм, навчити, підказати, приголубити. Не докохав… Життя промайнуло миттєво і залишилися тільки біль і туга. Чому світ такий жорстокий? Невже того, хто розпочав цю війну,не буде покарано? Скільки життів вона ще забере?...
Людина приходить в цей світ для добра й любові. Як мало доля подарувала моєму сину і добра, і любові…
Валентин все своє коротке життя був для мене великою радістю,захисником і опорою. Був добрим, працьовитим, чесним, відповідальним і веселим. Він загинув справжнім захисником своєї Вітчизни. А я, як мама героя України, не можу забути і простити…Болить серце, душа зранена…Хай буде проклята ця війна за те, що ти, синок, пішов так рано…»
Бережуть пам’ять про старшину взводу охорони і у шепетівській військовій частині А 3730. Про це розповів підполковник Тіщенко Дмитро Миколайович, заступник командира з морально-психологічного забезпечення. Старшина Драчук Валентин Вікторович, за наказом Міністерства Оборони України, зарахований до списків 1103 взводу охорони військової частини А2072. На території військової частини відкрито пам’ятник загиблим воїнам Драчуку В.В. та Савіцькому Ю.М. Командування частини по можливості допомагає мамі та сім’ї Драчука В.В.
Командир військової частини А3730 полковник Борисенко Михайло Віталійович вручив мамі Людмилі Михайлівні нагороду -медаль «За відвагу». На жаль, її син заслужено отримав цю нагороду посмертно. Девіз медалі «Відвага і честь». Саме такою людиною високої відваги і честі був шепетівчанин Драчук Валентин Вікторович. Капелан військової частини отець Василь Боднар на кладовищі, біля могили Драчука, провів зворушливий молебень.
Сльози, біль, смуток залишились, а ще - вічна, світла пам’ять про нашого земляка Драчука Валентина Вікторовича.
Науковий співробітник музею М. Островського
Юхимович Л.Д.
