А ви патріот?

Повна відсутність національної ідеї, втрата моральних цінностей, негативні зміни у політичному та економічному житті, відсутність впевненості у завтрашньому дні все це призвело до зниження рівня патріотизму серед молоді, і не тільки. Ніде правди діти, часто і серед людей старшого покоління можна було почути: За що любити Україну? Що вона нам дала?

Тож так хотілося нагадати деяким слова Кеннеді: «Не думайте, що Ваша країна може зробити для Вас, думайте, що ви можете зробити для вашої країни».

Виявляється, патріотизм – це дуже просто. Перш за все, це любов та повага до своєї родини, Батьківщини, до свого народу, до звичаїв та традицій.

Яскраві приклади патріотизму явила нам світова війна, катастрофа на Чорнобильській АЕС... Таких прикладів можна привести безліч, де для світлого майбутнього нащадків, своєї держави люди жертвували здоров’ям і навіть життям!

З подій на Майдані ми теж спостерігаємо прояви високої свідомості і патріотизму, які виявляють тисячі простих українців.

А загалом, події, що сьогодні відбуваються, засвідчили, що звичайний пересічний громадянин може зробити більше ніж знані на всю країну чиновники чи депутати. А можливості одних і других не порівняти.

З листопада 2013 року в Україні відбуваються події, які об'єднують патріотично налаштованих українців всередині країни та за її межами. Сотні тисяч патріотів в грудні 2013року вийшли на Майдани і вулиці Києва, щоб показати свою любов до України, заявити про бажання змінити життя в державі на краще. І сьогодні саме патріотичні почуття об'єднують мільйони українців, простих людей, які відстоюють її незалежність від зовнішньої агресії Росії.

Пригадайте, всі попередні десятиліття у нас в школах, у вишах, у ЗМІ зовсім не велося патріотичне виховання. Наших військовослужбовців виховували не на українських традиціях, не на подвигах борців за Україну. У них культивували і героїзували постаті російських воєначальників Суворова, Нахімова, Кутузова, Будьоного і Ворошилова, Жукова і Конєва… Тому маємо нині такий низький дух патріотизму саме у збройних силах. Як не дивно, але приклади патріотизму показують більше патріоти, що об’єдналися і добровольчі батальйони.

Сьогодні ми дійшли висновку, що патріотичне виховання має здійснюватися на базі української історії.

Найголовніше, що всі вже зрозуміли, що без української мови і культури не може бути українського патріотизму, а Україна без української мови і культури – це вже не Україна.

Потрібно виховувати наших дітей патріотами, щоб не загинула Україна, щоб було кому її боронити. І мені дуже хотілось би відповісти хлопчині, який задав мені таке сміливе питання, що я патріот. Але рахую, що не маю права цього сказати, бо ще не заслужила на це високе звання. Так, я люблю свою країну, все роблю для того, щоб люди почули рідне слово. Але не знаю, чи зможу пожертвувати найдорожчим заради рідної країни. Напевно тільки доля дає випробування кожній людині і визначає, хто з нас заслуговує носити це горде звання.

Ми похоронили Ярослава Кривогубця, патріота, який загинув, захищаючи нашу країну. Він був звичайним простим хлопцем, яких сотні живуть в нашому місті, але настав час, коли потрібно було зробити вибір – йти захищати країну від ворогів чи заховатися і тишком-нишком пересидіти страшні часи. Ярослав вибрав перше і пішов служити десантником у Житомирську 95-у окрему аеромобільну бригаду. Він пішов захищати своє близьке і рідне – свою родину, наше невеличке місто, свою школу і друзів.

Воював наш земляк з тими, кому ненависне все українське, тому що вони люблять і шанують тільки російське. Це росіяни, які довгий час проживають в нашій країні, але вона не стала їм рідною, не тому, що вона погана, а тому, що за 24 роки незалежності в Донецькій і Луганській областях України і українського ніхто не відчував. Їх лякали українізацією, українськими націоналістами, бандерівцями, а насправді там процвітав російський нацизм і ксенофобія. Навіть українці, які народилися тут і виросли, але нині проживають там, вірять брехливій російській пропаганді, не відчувають себе українцями.

Фактично, багато хто з сепаратистів міфічних ДНР і ЛНР хоча і мають українські паспорти, душею - в Росії. Громадяни нашої країни, мешканці якоїсь видуманої «Новоросії»,пліч-о-пліч з російськими військовослужбовцями воюють зі зброєю в руках проти України на боці сусідньої ворожої нам держави.

Отак бандитсько-олігархічний устрій у Донецькій і Луганській областях помножений на русифікацію і україноненависництво призвів до того, що решта України для жителів Донбасу виявилася чужою.

Низький уклін батькам Ярослава, які виростили сина-патріота.

Вічна слава Героям, як віддали життя за Україну!