З Польщі — на фронт
Шлях Сергія у великій війні розпочався 27 лютого 2022 року. На той момент чоловік працював у Польщі та вже мав отримати там документи на проживання. Проте, не вагаючись, він покинув стабільне життя за кордоном.
За словами матері, Галини Зінченко, родина навіть не знала, що син повернувся в Україну.
«Він приїхав тихенько. 27 лютого одразу з потяга пішов до військкомату в Шепетівці. Ми аж у березні дізналися, що він уже служить», — згадує жінка.
На питання рідних Сергій відповів коротко:
«А як не я, то хто? Все одно треба комусь йти».
Фатальний вихід у Пречистівці
Сергій виконував бойові завдання на найскладніших ділянках фронту, отримав кілька контузій. 18 вересня 2024 року під час боїв у районі села Пречистівка (Волноваський район Донецької області) зв'язок із ним урвався. Разом із бійцями 58-ї окремої мотопіхотної бригади він вийшов на завдання, з якого не повернувся.
Про те, що Сергій потрапив до полону, рідні дізналися спочатку через сповіщення ТЦК, а згодом — побачили його обличчя на фотографіях у ворожих Telegram-каналах. Це дало надію: він живий.
19 місяців у Орську: шлях через листи
Довгий час місце перебування Сергія було невідомим, аж поки родина не отримала листа. З’ясувалося, що українського захисника утримували в місті Орськ Оренбурзької області — на самому кордоні Росії з Казахстаном.
Загалом Сергій Зінченко пробув у полоні майже 19 місяців. Цей період став найважчим іспитом для його матері, для якої Сергій — єдина дитина (молодший син Галини раніше загинув у ДТП).
Довгоочікувана зустріч та реабілітація
Після обміну 6 березня 2026 року Сергій нарешті ступив на рідну землю. Зараз він проходить повний курс державної реабілітації. Галина Зінченко вже бачилася з сином вживу і зазначає, що полон сильно змінив його зовнішньо та внутрішньо.
«Я не можу описати емоції. Вже ніби повернувся — і все одно таке переживання... Коли я побачила хлопців після обміну, одразу видно, звідки вони. І не знаєш, що маєш казати, аби їм не нашкодити», — ділиться Галина.
Для Грицівської громади повернення Сергія — велика подія, адже він був єдиним офіційно підтвердженим полоненим із цієї місцевості. Водночас ситуація залишається напруженою: за словами пані Галини, у громаді наразі нараховується понад 25 військовослужбовців, які вважаються зниклими безвісти.
Мати Героя закликає всіх, хто чекає на своїх рідних, не втрачати віри:
«Треба вірити, треба чекати, попри все».
