Зразковий міліціонер та сім’янин
Віктор Іванович Скакун розпочав свою службу в органах внутрішніх справ 1980 року, у 1982 році вступив на навчання до середньої спеціальної школи міліції МВС СРСР. Вищу юридичну освіту здобув, закінчивши у 1987 році Київську вищу школу міліції імені Дзержинського МВС СРСР.Починав з посади оперуповноваженого вДеражнянському райвідділі міліції, згодом перевівся до Полонського РВ, де дослужився до посади першого заступника начальника райвідділу, а потім очолив відділ УБОЗу в Шепетівському РВ УМВС.
Віктор Іванович з великою повагою і трепетом відгукується про своїх побратимів по службі:
— Були такі ситуації, що ми розуміли один одного не з півслова, а зпівпогляду. По кілька діб не бачили своїх дружин та дітей, але повні сили та наснаги, притаманні молодому віку, робили свою, на перший погляд, непримітну справу. Про наші звичайні робочі будні любили слухати мої доньки. Особливо не абияку цікавість проявляла старша донька Олена, — розповідає Віктор Іванович.
А згодом народилася й міліцейська династія — Олена пішла стопами свого батька, закінчивши Львівський державний університет внутрішніх справ і тепер працює дільничним інспектором міліції Полонського РВ УМВС. Молодша Оксана закінчила цей самий вуз і працює слідчим Хмельницького міського відділу міліції.
Віктор Іванович має уже трьох онуків. Можливо, у майбутньому хтось із них обере до душі сімейну справу та продовжить міліцейську династію.
Молодість, оповита вогнем Чорнобиля
Так вже судилося у житті Віктора Скакуна, що захист рідної України є найголовнішою справою його життя. 26 квітня 1986 року — це дата найстрашнішої в світовій історії техногенної катастрофи. Чорнобильська трагедія стала тяжким, виснажливим випробуванням, яке залишило глибокий слід не лише в пам`яті, а і в долях людей.Їх було 30 тисяч — працівників органів внутрішніх справ України і військовослужбовців Внутрішніх військ — героїв, які собою закрили нас з вами, живих і ще ненароджених. У суцільному пеклі вони приборкували полум’я, вивозили дітей, літніх і немічних з небезпечної зони і пильнували, аби радіація не поширювалася поза зараженою зоною. З самого початку ліквідації наслідків аварії — з 26 квітня 1986 року Віктор Іванович був у числі перших ліквідаторів ядерної катастрофи. За п’ять днів перебування у зоні він проявив притаманні йому мужність, самовідданість і високий професіоналізм,отримавши при цьому серйозне опромінення…
Із заслуженого відпочинку — на захист рідної держави
Зараз Віктору Скакуну — 57. Він 24 роки віддав службі в органах внутрішніх справ і у 2002 році в званні підполковника вийшов на заслужений відпочинок, а 2011 року, у 25-річницю Чорнобильської аварії, отримав звання полковника міліції.12 років він перебував на пенсії, але коли розгорілися буремні події на сході нашої держави, знову одним із перших добровольцем призвався на службу до роти патрульної служби міліції особливого призначення «Богдан». Віктор Іванович обійняв посаду інструктора з бойової та фізичної підготовки. Наш герой — найстарший у новоствореній роті, але дає фору й молодим. До сьомого поту працює з хлопцями у спортзалі, показує приклад на полігоні, завжди першим йде у марш-кидках на 20 і більше кілометрів.
— У роті є чимало молодих хлопців, які з величезною повагою ставляться до Віктора Івановича передусім як до професіонала, мудрого наставника, а для деяких він взагалі став як батько рідний, — говорить командир роти «Богдан» Олександр Жеменік.
Під його батьківським крилом воюють хлопці і в зоні АТО. Зараз Віктор Скакун також там, в одній із найгарячіших точок. Це вже його третя ротація.
— Кожен чоловік у цей нелегкий для України час повинен прийти і виконати свій обов’язок, показати відданість Батьківщині. Це буде великим плюсом і засторогою ворогам, які будуть знати, що ми готові захищати нашу землю, — безапеляційно стверджує Віктор Іванович.
Саме такі люди, як наш герой, із такими непорушними життєвими принципами та переконаннями, вселяють впевненість усім іншим у світле майбутнє, у те, що наша країна обов’язково переможе.
