"Я дуже не хочу, щоб мене відправили в запас. Хочу назад до хлопців, продовжувати боротися. Ступня — не думаю, що це велика втрата", — говорить військовослужбовець.
Частину лівої ноги український Вадим втратив на Харківщині торік у жовтні, ставши на російську міну.
"Командир дав наказ мене відтягнути, медик наклав турнікет на одну, на другу ногу. Осколок зайшов ще в праву ногу, в черевику кров просто хлюпала. Змайструвавши носилки, мене хлопці понесли, весь час дрони висіли над нами тоді".
У "Макара" були також уражені черевна і грудна клітини. Наразі він на реабілітації в одному з медзакладів Хмельниччини готується до протезування, розповіла лікарка Олена Ковтунік.
"Основний наш фокус — підготовка кукси, формування правильної кукси, зниження її набряку, також профілактика контрактури та, відповідно, зміцнення м’язів".
Зараз 46-річний "Макар" — десантник-штурмовик. Чоловік каже, що раніше не служив.
"Я був колись, скажімо так, дуже поганою людиною. Я відбував не один раз покарання за різні кримінальні правопорушення, як зараз це трактується, і коли перебільшило 20 років, я вже не рахував скільки років".
У 2022 Вадим відбував покарання в виправній колонії на Волині.
"Злочинний світ — він не має національностей, абсолютно. Мені раніше не було різниці, який у мене паспорт — український, колумбійський чи марокканський. Мені було без різниці, хто я за національністю, українець я чи хто. Коли відбулася Буча, Ірпінь, Маріуполь.... Воно виходило за рамки всього людського".
Тоді чоловік вирішив стати на захист України.
"У той час дуже багато хто з хлопців засуджених хотів іти на війну. Представники адміністрації тоді брали заяви. Певно, з усієї колонії, там чоловік 600 було. Відсотків 90 хотіли долучитися до лав ЗСУ".
Долучитися до війська "Макар" зміг улітку 2024. Пройшов, як і хотів, відбір до 71-ї окремої єгерської бригади десантно-штурмових військ ЗСУ. Дорогою на навчання, згадує, всі мовчали.
"Кожен зі своїми думками, як воно буде, що воно буде. Чи не буде воно так, як під час Другої світової: штрафні батальйони, таке інше".
Те, що буде інакше зрозумів, коли отримав форму і почав навчатися.
"Ми стояли, до нас підійшла жіночка з чоловіком літнього віку, вони пожали нам руки, просто взяли за руки і сказали: "Дякуємо, що ви є, якби не ви, то не було б нас". А я розумію, що я тільки вчуся, мені немає за що дякувати. Тоді я був впевнений, що я щось у житті зробив правильно, і я зараз на своєму місці".
Чоловік згадує перший штурм.
"Тоді пройшов штурм дуже вдало, без жодної втрати. Мабуть, я кричав під Харковом так, що ведмеді з кабанами втекли на Волинь десь у ліси, я кричав так, але мене ніхто не чув, всі пацани так злагоджено працювали".
За два тижні "Макар" приміряє тренувальний протез, коли вдягне постійний, каже, продовжить службу.
"Я розумію, якщо з цією ногою я не піду на штурм. Навіть якщо я зможу підносити міну чи снаряд, я готовий підносити, допомагати артилеристам. Якщо зможу хоч маленьку принести користь, я в будь-якому випадку до них повернусь".
