Про життя та спротив в окупації, службу у десантно-штурмових військах, поранення та роботу у ТЦК Сергій Мигович розповів кореспондентам Суспільне Хмельницький.
48-річний Сергій Мигович згадує, як 24 лютого 2022 року прокинувся від вибухів у власному домі в Новій Каховці. У той же день, каже, він побачив зі свого вікна, як містом їхали російські колони.
"Від будинку, де ми тоді жили, буквально у кількох кілометрах, була військова частина ПВО. Тому ми дуже добре почули вибухи — вікна здригнулися, ледь не повибивало шибки. Вранці я уже зізвонився зі своїми друзями, з якими ходили на полювання, бо я ще трохи мисливець. Скоординувалися, поступило розпорядження, де ми збираємося, що робимо, які наші дії. Звісно, відкритого спротиву російському війську ми чинити не могли — проти колон, які заходили, з мисливськими рушницями не підеш, і ми це прекрасно розуміли. Але ми організувалися у тому плані, що обдзвонювали своїх друзів, засікали колони і передавали цю інформацію нашим хлопцям-військовим. І завдяки цій нашій інформації три колони росіян були трохи підбиті", — розповідає Сергій.
Сергій Мигович до повномасштабного вторгнення РФ на полюванні на рідній Херсонщині. З власного архіву Сергія Миговича
Наприкінці квітня, коли уже стало зрозуміло, що "партизанити" більше не вийде і це небезпечно, Сергій Мигович з дружиною і молодшою донькою вирішили виїжджати з уже окупованої Нової Каховки. Їх шлях проліг на Хмельниччину, до Ізяслава, де в Сергія жила старша дочка.
"Ми ввечері приїхали до неї, а вже на ранок я пішов до військкомату, сказав, аби мене відправили на фронт. Мене одразу розподілили у мехбригаду. Однак це було не в моєму характері, і я попросився, аби мене направили у десантно-штурмові війська. Так я і потрапив у 79 окрему десантно-штурмову Таврійську бригаду", — каже Сергій Мигович.
Перші бойові зіткнення, у яких довелося взяти участь Сергію, відбулися на початку літа 2022 року під Слов'янськом. Каже, перше, що тоді запам'яталося, це приліт танкового снаряду буквально в декількох метрах від їхнього спостережного пункту.
Десантник Сергій Мигович на фронті. Літо 2022 року. З власного архіву Сергія Миговича
Згодом підрозділ, у якому служив Сергій, передислокували на Луганщину.
"Я тоді був в роті вогневої підтримки. Ми були на тих напрямках, де намічався прорив і треба було підсилення", — говорить Сергій.
У вересні 2022 Сергій Мигович отримав перше поранення.
"Це було під Новомихайлівкою на Донеччині. Ворог вдень намагався вийти з посадки і штурмувати наші позиції. Пролунав вибух. Я одразу подумав, що в мене осколочне поранення. Взяв свій "бронник" і побачив, що там є отвір явно не від осколку. Коли його розколупав, там була куля. Вона якраз зайшла між пластинами збоку і спричинила поранення грудної клітини", — розповідає військовий.
Сергій Мигович — військовослужбовець 79 окремої десантно-штурмової Таврійської бригади. З власного архіву Сергія Миговича
Уже за місяць Сергій після поранення повернувся у стрій. Але на тих же позиціях під Новомихайлівкою отримав своє друге поранення. Каже, тоді ситуація була складнішою, адже то було під час нічного бою.
"Заходили хлопці нас міняти і ворог розпочав атаку. Декілька моїх побратимів загинуло тоді. Я отримав кульове поранення. Працював снайпер, прострелив обидві руки, розірвав рожок на автоматі та його уламками мені вибило око. Вночі ми пересиділи в бліндажах, на ранок нас евакуювали. Основне, про що я думав, що живий то я залишився, але дуже переживав, що побиті руки, що я не зможу більше ходити на полювання", — говорить Сергій Мигович.
Після поранення чоловік переніс уже дванадцять операцій. Після проходження військово-лікарської комісії отримав І групу інвалідності. Хотіли узагалі списати з війська, каже Сергій, але він і надалі хотів бути корисним для війська. Тож з березня 2024 року Сергій Мигович служить у Ізяславському районному територіальному центрі комплектування.
