Розділ Суспільство

Конституція України та думки шепетівчан про неї 20 років тому

Автор Дата28 червня 2022, 14:51
Конституція України та думки шепетівчан про неї 20 років тому Проєкт Конституції з підписами, 1996 р

Щорічно, починаючи з 1996 року, 28 червня українці відзначають День Конституції України. Саме в цей день, на п’ятий рік незалежності держави був прийнятий документ – Основний закон. До 1996 року у використанні була Конституція колишньої УРСР. Хоча Україна і прийняла Конституцію останньою з-поміж усіх пострадянських республік, проте міжнародне співтовариство визнало її однією з найдемократичніших у світі. І це не дивно, адже традиції українського державотворення налічують не одну сотню років, сягаючи корінням в часи так званого “звичаєвого права”.

Найвідомішим збірником правових норм і засад наших предків стали “Правда Ярослава” та “Правда Ярославичів”. На думку дослідників “Правда Ярослава” була сформована у першій половині 11 століття, а “Правда Ярославичів” - в кінці того ж століття.

Головними завданнями цих кодексів було давати можливість сторонам боронити свої права на життя, здоров'я і майно, а суду — підставу до справедливого вироку.

Найважливішим досягненням обох документів була еволюція в бік гуманності (наприклад, заміна кари смерті грошовою карою).

Після занепаду князівської влади приєднання українських земель до литовсько-польської держави у XVI—XV ст., давньоруське звичаєве право залишилося основним джерелом регулювання суспільних відносин. Литовські статути (1566 та 1588 рр. ) – наступний етап розвитку конституційно-правової традиції на наших теренах – зафіксували обов'язок суду у разі відсутності законодавчої норми права вирішувати справи на основі звичаєвих норм.

Разом з тим, магдебурзьке право, що на цей час вже було дуже поширене в українських містах, принесло західноєвропейські торговельні звичаї, що містилися у «Саксонському зерцалі» (1536), «Порядку прав цивільних магдебурзьких» (1559), «Праві цивільному хелмінському» (1584) тощо і по суті, включило наше законодавство в загальноєвропейське. Статут декларував рівність громадян незалежно від соціального стану та походження, віротерпимість, відповідальність суддів перед законом, заборону перетворювати вільних людей на рабів і т. ін., що утверджувало та розвивало демократичні принципи, закладені у “Правді”. Литовські статути були основним збірником права в Україні з XVI ст. до 40-х років XIX ст. Після захоплення українських земель московією, процес конституційного розвитку був загальмований. Українцям було нав’язане “Соборне уложеніє”.

Наступним етапом в історії основного закону є Договір-Конституція Пилипа Орлика, яка датується 1710 роком. Варто зазначити, що це була одна з перших європейських конституцій нового часу. І це перший документ, який регламентував права васала та його підлеглих. Схожі документи були прийняті у Франції та Польщі (1791 р.) та США (1787 р.).

Взагалі це був договір між гетьманатом Війська Запорозького та козацтва зі старшиною. Король Швеції Карл ХІІ сам затвердив Конституцію у такий складний час для української державності. Закон був написаний давньоукраїнською та латинською мовами. Має преамбулу та 16 статей, проте чинною Конституція так і не була, адже була підписана у вигнанні, тому залишилася лише пам’яткою філософсько-правової історичної думки.

Минуло понад століття відтоді, як була нова спроба створити Конституцію. Лише після розпаду Російської імперії, українці отримали шанс на незалежність. Україна спробувала реалізувати шанс на прийняття власного основного закону, і в результаті, 29 квітня 1918 року Центральна Рада в останній день свого існування прийняла основний закон УНР, який мав назву «Статут про державний устрій, права і вільності УНР».

Взагалі, Центральна Рада була повалена Павлом Скоропадським – гетьманом Української Держави, який в свою чергу, опублікував установчий документ, в якому закладалися основи української державності – «Закон про тимчасовий державний устрій України».

Також ще була Мала конституція ЗУНР, прийнята 13 листопада 1918 року і Тимчасова Конституція Карпатської України, створена 15 березня 1939 року, де проголосили її незалежність і ухвалили два закони зі статусом конституційних, які визначили форму державного правління. Основоположні акти УНР та ЗУНР показали політичну та правову зрілість нашої нації протягом 1917-1921 роках під час боротьби за державність.

З приходом радянської влади конституційний процес незалежної України припинився. Під час перебування України в складі Радянського Союзу було прийнято чотири Конституції УРСР – 1919, 1929, 1937, 1978 рр. Усі були повністю скопійованими з союзних конституцій та не відображали реальний стан справ у республіці. Вони декларували певний набір демократичних цінностей. Перша радянська Конституція 1919 року була калькою Конституції Російської Федерації. У 1936 р. постала нова, так звана «сталінська», Конституція СРСР, яка законодавчо закріпила перемогу соціалізму. Конституція мала ряд демократичних новацій: загальне, рівне і пряме виборче право, таємне голосування, право на працю і відпочинок, матеріальне забезпечення у старості, навіть свобода совісті, слова, друку, зборів і мітингів.

Чергова Конституція УРСР 1937-го р. повторила положення союзного документу, максимально обмеживши повноваження республіканських органів. Останню четверту Конституцію УРСР було оформлено 20 квітня 1978 року. Тут вже і суверенна республіка, і право виходу з СРСР (однак будь-які дії в цьому напрямку майже автоматично кваліфікувалися як зрада Батьківщини – найтяжчий злочин того часу). Крах радянської імперії став крахом і основного закону, який, попри всі гучні епітети, узаконював тоталітаризм і був непридатним для побудови правового, демократичного суспільства.

Конституція України

Важливий крок на шляху державотворення відбувся 26 років тому, коли на 107-му засіданні V сесії Верховної Ради України 2-го скликання був ухвалений Основний Закон – Конституція України. Підготовка і прийняття Конституції були тривалими і болісними. 16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР ухвалила «Декларацію про державний суверенітет України, тому беззаперечно потрібно було підготувати новий Основний Закон, саме тоді розпочався процес творення Нової Конституції. Було складено декілька проєктів комісіями, окремо створеними Президентом та Верховною Радою України протягом 1991-1996 років. Протягом п’яти років їх обговорювали, доповнювали та доопрацьовували. Найбільше суперечок було у питаннях розподілу влади і власності, державної символіки, статусу російської мови, а також статусу Республіки Крим.

Майже після 24 годин безперервної праці Верховна Рада України прийняла і ввела в дію Конституцію о 9 год 18 хв 28 червня 1996 року. У голосуванні приймали участь 315 депутатів, 12 утримались і 30 депутатів взагалі не проголосували.

Конституція України визначала сильну президентську владу, гарантувала права приватної власності, затверджувала нову державну символіку, статус української мови як єдиної державної, а також визначила Крим як автономну республіку у складі України.

Що думали про Конституцію в ті часи шепетівчани

Загалом українське суспільство позитивно сприйняло затвердження Конституції, однак менш позитивно оцінювало її дієвість. Про це свідчать спогади і коментарі людей, опубліковані в періодичних виданнях того періоду. Зокрема у 1998 році (Вип. 26 червня) кореспонденти місцевої газети «Шепетівський вісник» запитали в мешканців району і міста, якою була їхня думка про дієвість Основного Закону. Публікуємо два найбільш прикметні коментарі з того інтерв’ю:


І. Л. Яцкоборовський, головний агроном сільськогосподарського підприємства власників «Мир» с. Лавринівці:

«Конституція зараз має чи не доленосну вагу. Адже з її прийняттям завершилось повне оформлення державності України, нашій країні гарантована незалежність на дійсно світовому рівні гарантовані права й свободи наших громадян. Правда, не всі з належною повагою ставляться до Основного Закону, як і до законів взагалі. Мабуть, тут потрібно зрозуміти, що Україна починається з нас. І ми ввійдемо з нашою країною у ХХІ століття такими наскільки будемо спроможні втілювати в життя високі принципи нашої Конституції».

О. І. Губін, головний державний санітарний лікар Шепетівського району, кандидат медичних наук:

«Як на мою думку, Основний Закон держави прийнято хороший, враховано усі нюанси. Але він не діє у державі, яка знаходиться у глибокій економічній кризі. Віриться, що реформування українського суспільства активно сприятиме підвищенню життєвого рівня наших співвітчизників, наповнить реальним змістом права і свободи, визначені Основним Законом, забезпечить необхідні гарантії їх реалізації».

Через два роки кореспонденти «Шепетівського вісника» (Вип. №73 27 червня 2000 р.) знову запитали в місцевих мешканців, як вони оцінювали дієвість Конституції. Варто зазначити, що тоді у людей знизились очікування щодо практичного застосування Основного Закону, однак вони все ще сподівались на позитивні зміни. Публікуємо два найбільш прикметні коментарі з того інтерв’ю:

В. Кравчук, житель Шепетівки:

«Пригадую той ранок 28 червня 1996 року, коли довідався, що Верховна Рада України після безсонної ночі нарешті прийняла Конституцію нашої держави. Зізнатися, ейфорія народних депутатів і передалася певною мірою й мені: зародилася надія, що тепер коли матимемо Основний закон держави, заживемо краще.

Минуло чотири роки, і що ми маємо? Звичайно, кожна стаття Конституції ніби й добре викладена, але все більше схиляюсь до думки, що вона носить декларативний характер, закони здебільшого не діють. Де ті права що записані в Основному законі на освіту, на медичне обслуговування, на пенсійне забезпечення? Люди доведенні до зубожіння, до відчаю, пенсія, заробітна плата не виплачуються протягом багатьох місяців, а то й років. Тим часом ціни на товари, продукти харчування, послуги підвищуються мало не щодень. На мій погляд Конституція повинна працювати на людей, а вже люди – на державу.»

В. Варава, сільський голова с. Городище:

«Безумовно річниця Конституції України Основного закону нашої держави – це подія. Адже її поява зумовлена якісними змінами в суспільстві, сподіваннями, надіями наших громадян. Нею закріплено нові інституції власності права особистості, демократичні засади суспільства. Та все ж, як ми переконуємося і це, на мою думку, є чи не головною проблемою нашого суспільства, потенціал Конституції повністю не використовується, а її положення виконуються недостатньо послідовно і ефективно вони «пробуксовують».

Від того права одних, як правило мало захищених і малоімущих ігноруються у інших же на все – «зелена вулиця».

Але це аж ніяк не означає, що вона погана чи не потрібна суспільству. Це зовсім інше. Глибоко переконаний, що поки кожен громадянин не підніметься до рівня усвідомлення жити чесно і справедливо доти й матимемо безлад. Смішно нині говорити про чесність і справедливість. Але саме так. Ми повинні жити задля добра чесно: і президент і чиновник і звичайна робоча людина. І однаковою мірою відповідати перед Основним Законом. Ось тоді будуть зрушення на краще».

Основний закон 1996 року став першою Конституцією вже незалежної України, це було продовження багатовікової конституційно-правової традиції українського народу. Тоді було закріплено правову основу незалежної держави, її суверенітет та територіальну цілісність.

Не одне століття український народ прикладав зусиль, щоб отримати суверенітет. Українці виборювали незалежність ще з часів Української революції 1917 – 1921 років. Від періоду Визвольних змагань ми успадкували державні символи (герб, гімн, прапор), українську валюту (гривня), українську мову як державну мову та принцип соборності – об’єднання українських земель в єдиній незалежній державі.

Україна отримала незалежність у 1991 році, але починаючи з 2014 року відстоює свою незалежність у війні із російським агресором і продовжує боротьбу, розпочату 1917 року, коли вперше українці стали на шлях творення власної держави.

Тож можна погодитись із твердженням українського історика польського походження В’ячеслава Липинського:

«Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її собі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути».

Музей пропаганади

0
репости
0
репости