Брати Капанадзе встановлювали різні рекорди і з завидною регулярністю вражали ворота суперників “Темпа” і тернопільської “Ниви”. Більше того, я впевнений, що в недалекому майбутньому одну з вулиць Тернополя назвуть іменами легендарних братів. Адже те, що вони зробили для міста, багато політиків і керівників не повторять ніколи. Що там говорити, навіть Андрій Шевченко не завжди встигав наздогнати грузинських бомбардирів в гонці голеадорів.
Зараз Капанадзе живуть на відстані 2 тисяч кілометрів від майже рідного Тернополя. Представляємо вашій увазі інтерв’ю футбольного романтика Автанділа Капанадзе, який легко і невимушено, як і на футбольному полі, повідав про свою незабутню кар’єру.
“Українську мову неможливо забути”
- Як ся маєте, Автанділ?
- Спасибі, все добре. Живу зараз в Нижньому Новгороді. Тут працюю. Улюблену справу не кинув – у футбольній школі треную дітей. Вирішував, чи варто їхати з України. Зважував, що робити – залишатися в Тернополі або їхати в Нижній … Вибрав другий варіант. До речі, мій син народився у Шепетівці, а дочка у Тернополі.
- Про Україну не забуваєте?
- Що ви … Постійно цікавлюся, як справи в країні. У мене кабельне телебачення – ось, дивлюся постійно українські канали. У курсі всіх футбольних подій. Стежу за чемпіонатом завдяки каналам “2 +2″ та “Україна”. Тим більше, раз на рік приїжджаю в Україну – до родичів дружини.
- Українську мову пам’ятаєте?
- У мене постійно українські телеканали включені. Навіть зараз, коли не один рік минув, українську мову добре розумію. До того ж її неможливо забути.
“Перелом і дискваліфікація у Ворошиловграді”
- Як так сталося, що Ви і Ваш брат-близнюк Таріел почали займатися футболом? Не обійшлося без участі батька?
- Так, це його заслуга в тому, що сини стали футболістами. Саме він нас привів у футбольну секцію. Ми з братом все дитинство провели з м’ячем – постійно грали у футбол з ранку і до вечора.
- Якщо уявити, що футболом займалися б тільки Ви, без Таріела, наскільки сильно змінився б Ваш футбольний шлях?
- Навіть складно уявити, що б я робив без нього. Ми постійно були разом – з часів виступу в дитячих командах і до кінця кар’єри.
- Чи був випадок, коли Ви розлучалися і грали в різних командах?
- Таке траплялося тільки одного разу. Ми грали в тбіліському “Локомотиві”, але з часом Таріела запросили в інший тбіліський клуб – “Динамо”. Брат відгукнувся на пропозицію Нодара Ахалкаці. Він грав за дубль, але вже повинен був дебютувати в головній команді. У той момент відбулася зміна тренерів – замість Ахалкаці команду прийняв Давид Кіпіані. Новий тренер це завжди нові гравці, своє бачення гри команди.
- Чи існує між Вами своєрідна братська магія?
- Маєте на увазі, підсвідомий зв’язок на відстані? Так, є щось у цьому роді. Особливо це відчувалося на полі. Ми з пелюшок разом. Я завжди знав, де знаходиться на полі Таріел, куди віддати пас. Він теж передбачав мої наступні кроки.
- Після кількох сезонів в тбіліському “Локомотиві” Вам випала можливість пограти в “Гурії” з Ланчхуті. Але футболку “Гурії” Ви надягали всього пару разів. Зокрема, у матчі з “Зенітом” Олега Саленко і з “Дніпром”, який готувався стати чемпіоном …
- У цій команді ми провели не так багато матчів. Хоча спогади тільки хороші. Там я подружився з добре знайомим українським уболівальникам Віктором Хлусом. Наступною нашою з Таріелом командою стало тбіліське “Торпедо”. Але тут нас переслідувало невезіння – у Ворошиловграді я зламав руку у матчі з “Зорею”, а Таріела видалили, а потім дискваліфікували на 10 матчів. Далі в нашій кар’єрі був Руставі. Варто відзначити, що на той момент у мене в активі вже була товариська гра в складі збірної Грузії.
“В “Темпі” була прекрасна атмосфера”
- Яким чином Ви опинилися в Україні?
- Все сталося завдяки Олександру Чівадзе. Він сказав, що є варіант працевлаштування. Нас вирушило в подорож одразу шестеро. У Шепетівці якраз створювали боєздатну команду. Місцевий бізнесмен Джумбер Нішніанідзе задумав своєрідний проект. Його можна вважати першовідкривачем у цій справі. Шепетівський “Темп” дуже непогано почав свій футбольний шлях і вже грав у Вищій лізі. На жаль, наприкінці березня, Джумбера не стало …
- Про Шепетівського бізнесмена ходить багато історій. Що про нього пам’ятаєте?
- По-перше, він мій родич. Я одружений на дочці його рідного брата. Вони разом будували футбольну команду. Ми іноді зідзвонювалися. Знаю, що Джумбер лежав у кримській лікарні. У нього був цукровий діабет. Батько моєї дружини їздив до нього в лікарню. Врятувати Джумбера не вдалося.
- Завдяки успішному керівнику склад у “Темпа” був дуже цікавим – Олег Колесов, Георгій Чіхрадзе, Арсен Аваков, Георгій Кондратьєв, Сергій Скаченко …
- Справді, кожен з футболістів був професіоналом. Та й з тренером пощастило. Леонід Ткаченко зумів побудувати непогану команду.
- Команда була розподілена на автономні угруповання – місцеві футболісти, грузини, інші легіонери?
- Додайте сюди ще хлопців з Харкова, які прийшли з Ткаченком. Але повинен сказати – не пригадаю жодних конфліктів. Ми були монолітним колективом, і всередині команди панувала прекрасна атмосфера.
“Уявіть собі 10 українців в грузинській команді”
- Напевно, Ви навіть зараз пам’ятаєте той матч 20-ти річної давнини. Київське “Динамо” приїхало до Шепетівки і перемогло з рахунком 1:0. Якщо враховувати той факт, що на стадіоні зібралося 20 000 глядачів, то виходить, що кожен другий житель міста був на матчі (у Шепетівці живе трохи менше 50 000 чоловік) …
- Звичайно, пам’ятаю. Стадіон у нас був маленький, тому люди розташувалися навіть там, де не було сидячих місць. Здавалося, вони були скрізь. За такої підтримки було легко грати. Варто відзначити, що люди з’їхалися на футбол з інших міст і селищ. Зазначу, що для мене більш пам’ятним є матч проти “Динамо”, коли я виступав вже у Тернополі.
- Зовсім скоро “Темп” обіграв “Шахтар” з рахунком 3:1. У наступному матчі Ви відзначились у ворота “помаранчево-чорних”. Стежачи зараз за виступами донецької команди, усвідомлюєте значимість тих перемог і голів?
- Звичайно. “Шахтар” вже тоді був сильною командою, але зараз він став ще сильніше. У “гірників” висококласні легіонери. За їх грою приємно спостерігати.
- У 1995 році команду очолив Ваш земляк Реваз Дзодзуашвілі. Разом з ним до Шепетівки приїхала дюжина його співвітчизників. У матчі проти “Волині” у складі “Темпа” вийшло 10 футболістів з грузинським паспортом. Ви вчили російську / українську чи місцеві футболісти вчили грузинський?
- Реваза я знав ще раніше. Звичайно добре, коли в команді грають твої співвітчизники. Але навіщо було привозити стільки грузинів. Деякі новачки дійсно непогано грали, але були й випадкові пасажири. Для чого запрошувати легіонерів, якщо вони нічим не сильніший. Можете собі уявити 10 українців в грузинській команді?
- У підсумку “Темп” розвалився через брак грошей?
- Нішніанідзе не міг постійно підтримувати команду з власної кишені. Міська влада взагалі не допомагала. Джумбер, як міг, розвивав інфраструктуру. Ми базу свою мали в кілометрах семи від Шепетівки, але цього було мало. Тому “Темп” не втримався на плаву.
- З Шепетівки Ви виїхали до Тернополя. Були інші варіанти продовження кар’єри?
- У Вінниці цікавилися, але все залишилося на рівні розмов.
“Обіграли майже збірну України”
- Отже, тернопільська “Нива”. Ця команда стала для Капанадзе командою усього життя, а Капанадзе виявилися для “Ниви” найяскравішою сторінкою в історії …
- Можу сказати, що я був абсолютно щасливий у Тернополі. Команда, місто, вболівальники … Все зійшлося воєдино.
- Склад у Вас був знатний: Кураєв, Біскуп, Турянський, Демянчук, Рудницький …
- Справді гучні імена. Не забувайте про тренера Ігоря Яворського. До речі, роки два тому я приїжджав до Тернополя і бачився і з Яворським і з Біскупом.
- Ви згадували про матч тернополян проти “Динамо”. Квітень 1997 увійшов в історію місцевого футболу – “Динамо” під керівництвом Валерія Лобановського програло в Тернополі з рахунком 1:0, а єдиний м’яч у ворота Олександра Шовковського забили саме Ви …
- Здається, у ворота “Динамо” я забив 6 голів. Пам’ятаю, був жахливий дощ і поле перетворилося на болото. Через кілька днів після матчу збірна України грала проти німців майже тим же складом, який грав проти “Ниви” у футболках “Динамо” (відразу 8 гравців, які грали в Тернополі, вийшли у старті бременського матчу -. Прим.авт). Передачу мені віддав Сергій Турянський. Він атлетичний, фактурний футболіст. Після гри Лобановського запитали, які у нього враження. На що Валерій Васильович відповів: “Ми програли найсильнішій команді України” (сміється).
- Ви дуже багато забивали, але робили це з незрозумілою простотою. Був навіть такий період, коли Ваше прізвище запалювалася на табло, як автора гола, в 6 матчах поспіль …
- Так, пам’ятаю ті часи. Добре все складалося і для мене, і для команди. Відкрию маленький секрет – я прийшов у “Ниву” крайнім півзахисником! Але травмувався і поїхав на кілька днів з Тернополя. Коли відновився, головний тренер Ігор Яворський поставив мене в напад, на один матч, помінявши Сергія Шищенко. Здається, це був виїзний матч з “ЦСКА”, в якому я відзначився. Далі все пішло своєю чергою. До речі, мій брат Таріел ну ніяк не міг грати попереду. Не виходило у нього. Пас може хороший віддати, прострілити, а в атаці нічого не виходить.
- Волею випадку Ви опинилися на своєму місці і в своїй тарілці …
- Саме таким же чином все могло змінитися. Інший головний тренер Ігор Юрченко не бачив мене на вістрі і повернув у півзахист. Коли кілька матчів все йшло не так, як хотілося, тренер повертав мене назад в атаку.
“Тернопільська міліція мене прощала”
- У часи виступів у Тернополі, по вулиці Вам, напевно, пройти було складно …
- Так, люди впізнавали. Дуже часто це допомагало в неприємностях з ДАІ. Коли міліціонери впізнавали мене, то тут же відпускали. Всяке було – “під знак їздив”, водійські права забував – все прощали (сміється). Навіть, коли на кордоні з Росією був, прикордонники впізнали.
- Пропозиції від інших команд не кружили голову?
- Ходили розмови про зацікавленість Буряка, чув про інтерес з боку Сабо. Але тут було дві причини – я був вже не молодий, і бажання щось кардинально міняти не було.
- Незважаючи на свій немолодий вік, Ви постійно лідирували в гонці кращих бомбардирів Чемпіонату України і змагалися з Сергієм Ребровим і Андрієм Шевченком …
- Це великі футболісти. Дійсно класні гравці, які підтверджували свій рівень, виступаючи в Європі.
- Українські захисники сильно по ногах били?
- Не без цього. Дуже складно було грати проти донецьких і київських захисників – завжди габаритні, чіпкі, жорсткі. Зазначу Каладзе і Ващука. Складно було проти них грати.
“На тернопільському стадіоні знаю кожну травинку».
- Найулюбленіший стадіон, на якому грали в Україні?
- Звичайно ж, тернопільський. Тому, що рідний, вболівальники свої. Їх підтримка завжди допомагала. Хоч ми тренувалися в селі Великі Гаї, біля Тернополя, але можу з упевненістю сказати, що знаю кожну травинку на міському стадіоні. Нещодавно був там. Молодці, реконструювали його.
- Якщо у Шепетівці командою керував Нішніанідзе, то хто був власником “Ниви”?
- Спочатку президентом був Володимир Коваль. Потім командою керував Володимир Мариновський. Було певний час, коли президентом клубу був Олександр Кривий. До речі, Мариновський дружив з двома бізнесменами – Русланом Изора, який потім став віце-президентом і Автанділом Мдінарадзе. Варто відзначити, що вони навіть не знали, де знаходиться стадіон у Тернополі. Але прийшли на одну нашу гру, і їм сподобалося. З тих пір Изора і Мдінарадзе керують “Нивою”. Але різниця з Нішніанідзе в тому, що тернопільські бізнесмени витрачають гроші не з своєї кишені.
- “Ниві” часто діставалося від суддів?
- Так, всяке було. Конкретно матч не згадаю, але різні ситуації були – там штрафний свисне, там пенальті. До речі, на сході країни, коли ми приїжджали, нас називали “Бендерами”. У цьому слові нічого поганого немає. Хоч я і не зовсім бандерівець, але сприймав це позитивно.
- Ви стежите за українським чемпіонатом. Що скажете про нього?
- Рівень, звичайно, виріс. У порівнянні з тими часами, коли я грав, з’явилося дуже багато легіонерів. “Шахтар” показує дуже цікавий футбол. Не зовсім розумію, чого хоче “Динамо”. Якийсь рваний темп у них. Може, від Олега Блохіна передається нервозність. Подобається Ярмоленко, але поки йому далеко до порівняння з зірками. Той же Ідейє програє Реброву чи Шевченку. Треба щось міняти. Непогано виходить у “Металіста”. Дуже дивно грають “Карпати”. Ще сподіваюся, що “Нива” вийде у Першу лігу.
- Спасибі велике за відверту і цікаву розмову …
- Користуючись нагодою, хотів би передати великий привіт українським уболівальникам, усім тим, хто мене пам’ятає. Бажаю, щоб український футбол процвітав і Ваші улюблені команди завойовували всі можливі кубки.
