Ясно, що “Охматдит” не зовсім коректно порівнювати з міською лікарнею. Але я все одно спробую. Оскільки розумію: навесні мені самій не вистачало детального відгуку про Національну клініку. Так спокійніше.
Всі діти-пацієнти та їхні батьки потрапляють спочатку до місцевих медзакладів. І лише потім сюди. Деякі добиваються направлення місяцями. І не завждли успішно. Нам все у Хмельницькому оформили за два дні.
“Охматдит” – величезна територія з купою корпусів. І умови перебування не скрізь однакові. Нам же довелося побувати чи у не найгірших – прибудові до головного корпусу. Де вже кілька років “гніздиться” лор-відділення.
Уявіть собі – якісь закапелки, темні сходи, криві стіни. І тут раптом двері з порогом. Як у будку. Всі таблички – на папері, приклеєному до стіни. Порівняння з лор-відділенням у міській дитячій вочевидь не на користь “Охматдит”.
На початку тої “будки” сиділа страшенно непривітна жінка в окулярах. З якою довелося негайно посваритися. Після чого вона різко подобрішала. На щастя, всі інші лікарі виявилися адекватними.
Ще один шок – у палаті нема жодної шафи. Всі речі довелося зберігати у сумках й пакетах на підлозі, у маленькій тумбочці або на підвіконні. У хмельницькій лікарні такого трешу нема.
Ліжка, щоправда, не типу гамак, а нормальні. І з білизною теж в “Охматдит” все ОК. За 11 днів перебування нам її змінили тричі. Прямо як у готелі.
Ніколи не вгадаєте, скільки палат в лор-відділенні київської кліники, яка приймає дітей зі всієї України! Аж ТРИ! На сім, шість і п’ять ліжок. У нашій міській лікарні палат вдвічі більше.
Туалет в “Охматдиті” суміщений з душем. У душі постійна гаряча вода. І доступ у санвузол ніхто не обмежує. Ніяких табличок у стилі нашої міської лікарні “Митися з 17 до 20”. І ніяких посудин типу ванної, у якій всі бояться митися. Такий санвузол нагадує радше мавзолей.
При цьому поплескатися у душі “Охматдит” ще той квест. Там добряче все протікає. І щоразу на підлозі устворюється гігантська калабаня. Після мого прохання у відділення викликали сантехників – двох флегматично-меланхолійних чуваків пенсійного віку. Після годинного ремонту душ протікав, як і раніше.
Лікування у лор-відділенні “Охматдит”, ви вже й самі здогадалися, завжди хірургічне. Деякі операції на лор-органах в Україні виконують лише тут. При цьому своєї операційної у лорів нема. Всіх піднімають з другого на шостий поверх. Післяопераційна палата розмальована веселими малюнками. Навіть іграшки є. Правда, з ними ніхто не грається. Це територія страху в очікуванні операції. Та важкого відходняка – після втручання. На щастя, у моєї доньки не було ніяких глюків і ломки. Тому нас звідти швидко забрали вниз.
Більше половини втручань – це видалення аденоїдів. Таких пацієнтів через брак місця у палатах виписують на наступних же день. А якщо все дуже ОК, то у той же. Ми тусили у відділенні довгих 11 днів. За цей час, особливо вечорами, я деколи намагалася уявити себе не людиною, а ганчіркою. Без очей, без вух і без серця. Інакше могла б трохи розум втратити. Намагалася не розкисати, щоб підримувати доньку, якій було ще важче.
Всі ін’єкційні ліки в “Охматдит” безкоштовні. У нашому хмельницькому лор-відділенні, до речі, теж. У реанімації – трохи не так. У Києві доньці вводили дуже дорогий французький антибіотик. За який я не сплатила ні копійки. А от таблетовані форми ліків – за власний кошт. У хмельницькому лор-відділенні нам і таблетки видавали безоплатно.
Тепер про приємне. У пості Хмельницького міського голови на Фейсбук прочитала, що у нашій дитячій лікарні відремонтували харчоблок і взагалі стали питанню харчів приділяти більше уваги. Підтверджую – їжа стала дійсно краще (принаймні у порівнянні з 2007 р). Але до “Охматдит” ще далеко. Пов’язано це вочевидь з фінансуванням. Вперше зустріла у лікарні смачне м’ясо. А не лише якусь незрозумілу консистенцію, здебільшого у вигляді фаршу. Такою їжою, схожою на помиї, годують дітей у Хмельницькій обласній інфекційній лікарні. Словом, в “Охматдит” щодо їжі можна не хвилюватися. Порції досить великі. Можна і вдвох наїстися.
У відділенні є маленька їдальня (хоча майже всі харчуються у палатах). А у їдальні – холодильник та старенька, але справна мікрохвилівка. От з чайником там проблема. Якщо у лікарні надовго, доведеться купувати свій.
Для тих, хто хоче ще перекусити, на першому поверсі головного корпусу працює нормальний буфет. З дешевими і смачними стравами: гречаною кашею, картоплею, варениками, пельменями, дерунами, сирниками і салатами. Такого буфету, як на мене, не вистачає у нашій лікарні. Є лише продуктовий магазин з дуже обмеженим асортиметом.
На п’ятий день після операції в “Охматдит” нам дозволили гуляти. Тамтешня територія не сказала б, що вся гарна. А біля головного корпусу так і взагалі не дуже сподобалося. Але є і затишні куточки. Поблизу адміністративної будівлі та особливо – поряд з кардіоцентром. Там милий скверик з пам’ятником та лавочками.
У двох місцях на території клініки є простенькі дитячі гірки та гойдалки. Але цього досить. Натомість таких локацій зовсім не існує біля Хмельницької дитячої лікарні. Ми і там гуляли. Та зіткнулися з проблемою – навіть присісти нема де. Треба це виправляти.
Натомість у самому лор-відділенні хмельницької лікарні є дитячий куточок. Зі зламаними іграшками. Але все одно можна щось там вибрати і трохи погратися.
Щодо персоналу. Я хотіла би подякувати адміністрації та всім працівникам хмельницького лор-відділення та реанімації. Навіть тим, з ким тоді сварилася, не розуміючи деяких особливостей. За тиждень у нашій лікарні я зустріла лише трьох дивних персон. Лікарку приймального відділення, яка намагалася з температурою під 40 та парезом обличчя відправити доньку до ранку додому (ми приїхали вночі). Друга особа – це медсестра реанімації, яка виганяла мене, дозволяючи іншим батькам перебувати біля ліжка. Третя – це секретар головного лікаря. Симпатична блондинка, схожа на Мерлін Монро, котра виганяла мене з приймальні.
В “Охматдит” майже весь персонал нормальний. Медсестри, щоправда, не такі душевні, як у нас. Лікарі – дуже фахові. І вічно у милі. Свою роботу виконують бездоганно. Хвилюватися не треба.
Ще мене запитували, чи потрібно платити. Хотілося б нагадати: “Охматдит” – це ДЕРЖАВНА лікарня. Тобто від вас за послуги ніхто нічого не вимагатиме. Доведеться лише дещо купити для операції. Але кошти там незначні.
Інші батьки розповідали: їм одразу ж при оформленні сказали купити якусь побутову хімію типу рідкого мила та засобів для миття поверхонь. Мене нічого такого не просили. Може, маю “устрашающій” фейс.
І наостанок. Ми опинилася в “Охматдит”, тому що у Хмельницькому не знайшлося необхідного лор-обладнання для операції. Можливо, варто у майбутньому про нього подумати. Надаю, лор-органи розташовані дуже близько до головного мозку. Тому все це дуже серйозно.
Бажаю все ж нікому і ніколи не мати приводів побачити ані “Охматдит”, ані міську лікарню на власні очі! Нехай ваші діти будуть здоровими!
Джерело https://post.km.ua/
