Цей пристрій незалежно один від одного вигадали Шарль Кро і Томас Едісон і був він вкрай недосконалим.
Носій інформації був циліндром з олов'яної фольги, який закріплювався на дерев'яній основі. На фольгу записувалася звукова стежка. На жаль, якість відтворення була дуже низькою. Та й відтворювати її можна було лише один раз.
Томас Едісон припускав використовувати новий пристрій як аудіокниги для сліпих людей, замінника стенографісток і навіть будильника. Про прослуховування музики він не думав.
Шарль Кро не знайшов інвесторів для свого винаходу. Але опубліковані ним роботи сприяли подальшому вдосконаленню конструкції.
Нарешті, 26 вересня (8 листопада) 1887 року було запатентовано першу успішну систему запису та відтворення звуку. Винахідник – німецький іммігрант, який працює у Вашингтоні, на ім'я Еміль Берлінер. Ця дата вважається днем народження грамофона. Новинку він презентував на виставці інституту Франкліна у Філадельфії. Головна зміна – замість валиків використовувалися пласкі платівки.
Новий пристрій мав серйозні переваги – якість відтворення була набагато вищою, спотворення нижче, а гучність звуку зросла в 16 разів (або на 24 Дб). Перша у світі грамофонна платівка була цинковою. Але незабаром з'явилися більш вдалі ебонітові та шелакові варіанти. Шелак – це природна смола. У нагрітому стані вона дуже пластична, що дозволяє виготовляти платівки методом штампування. При кімнатній температурі цей матеріал дуже міцний та зносостійкий. При виготовленні шелаку додавали глину або інший наповнювач. Він використовувався аж до 1930-х років, коли почав поступово витіснятися синтетичними смолами. Зараз для виготовлення платівок використовується вініл.
Еміль Берлінер у 1895 році заснував свою власну компанію для виробництва грамофонів – Berliner's Gramophone Company. Широке поширення грамофон набув у 1902 році, після того як на платівки були записані пісні Енріко Карузо та Неллі Мельба.
Популярності нового устрою сприяли грамотні дії його творця. По-перше, він виплачував гонорари виконавцям, які записували свої пісні на платівки. По-друге, він використав вдалий логотип для своєї фірми. На ньому був зображений собака, що сидить поруч із грамофоном.
Перші старовинні грамофони були далекі від досконалості. У них не можна регулювати гучність. В народі такий грамофон називали кавомолкою. Ручку потрібно було крутити з певною швидкістю – 70 обертів за хвилину. Якщо людина сповільнювалась або збивалась – грамофон переставав грати.
Конструкція поступово вдосконалювалася. З'явився пружинний двигун, який усунув необхідність розкручувати грамофон вручну. Його винахідником був Джонсон.
З появою пружинного механізма, процес прослуховування музики став набагато приємнішим. Щоб запустити грамофон потрібно було накрутити пружину та слухати. Заводу вистачало на дві хвилини безперервного прослуховування.
До речі, є такий факт, що 100 років тому грамофон коштував як три корови. Для простих людей це були шалені кошти. В селах мало хто міг дозволити собі такий предмет. І тому якщо хтось і купував грамофон в селі то він ставав надбанням всього села. Люди збиралися на свята і танцювали під звуки антикварних музичних платівок.
Пружинні грамофони досі користуються популярністю у поціновувачів рідкісних речей. Розглянемо детально, як працюють сучасні моделі з грамофонними платівками, хто їх винайшов і на що звернути увагу під час виборів.
У СРСР та світі вироблялася велика кількість грамофонів, і придбати його міг кожен. Корпуси найдорожчих екземплярів виготовлялися із чистого срібла та червоного дерева. Але й ціна була відповідною.
Грамофон залишався популярним до 1980-х років. Потім його витіснили котушкові та касетні магнітофони. Але досі старовинні екземпляри є предметом статусу власника.
Крім того, він має своїх шанувальників. Ці люди небезпідставно вважають, що аналоговий звук із вінілової платівки більш об'ємний та насичений, ніж цифровий із сучасного смартфона. Тому платівки випускаються досі, а їхнє виробництво навіть збільшується.
Наукова співробітниця Музею пропаганди Світлана Максимчук
