Четвер, 28 січня 2016 09:23

Діана Кучер: «Потрібно йти в ногу з часом»

Діана Кучер: «Потрібно йти в ногу з часом» Фото надала Діана Кучер
Зразковий колектив спортивно-бального танцю «Браво» відомий не лише в нашому місті чи області, але й далеко за їхніми межами. Вихованці Діани Кучер – володарі багатьох престижних нагород на всеукраїнських чемпіонатах.
Діано Кузьмівно, на яких конкурсах Ваш колектив побував останнім часом?

– Нещодавно проходив обласний рейтинговий фестиваль «Ритми часу». На цьому заході, який проводиться один раз на два роки, ми посіли друге місце. У грудні в столиці України, на Всеукраїнському фестивалі «Різдвяний Київ», вихованці «Браво» здобули три перших місця в різних категоріях. Із приємністю спостерігала, коли ще під час виступу дітей члени журі вже піднімали «десятки» (максимальна оцінка). Нещодавно у Львові проходив Всеукраїнський фестиваль-конкурс мистецтв для дітей та юнацтва «Різдвяні канікули». Звідти ми повернулися з першим місцем.

Часто буваємо на різних змаганнях у Хмельницькому. Участь у одному з них узяло наших 80 дітей, які змагалися в різних вікових категоріях, серед них – шести-, семирічні. Є й чотирирічні танцюристи, вони теж не «пасуть задніх», бо в кожної вікової категорії своя програма.

Пригадайте, які конкурси видалися найскладнішими?

– Складні всі, бо ми не знаємо, яким чином журі поставиться до постановок, як їх оцінить. Наприклад, перед поїздкою на фестиваль до Києва я дуже хвилювалася. Там ми представляли композицію «Українські візерунки». Цей – «мікс» латиноамериканських танців у поєднанні з українськими мотивами. Дуже складна постановка. Втім, нам таки дісталися найвищі нагороди.

У яких напрямках працювати найважче?

– Доволі важким видається стиль хіп-хоп. Це специфічний напрямок, тому судді не завжди уважно до нього ставляться. Головне в ньому – синхронність, технічність, малюнок. Загалом, дуже важко працювати в цьому напрямку, оскільки це категорія «продакшн». Тут група складається із тридцяти дітей. Для порівняння, в звичайній групі («формейшн») учасників набагато менше.

Скільки часу треба на постановку танцю?

– Дуже-дуже багато. Буває, й півроку йде на творчий пошук, коли треба віднайти щось неординарне. Знаєте, зараз важко знайти цікаву тематику для дітей і глядачів. До того ж, музика має «підходити під сюжет». А сюжетність у танці – головне, цього вимагають закони драматургії та постановки. Потрібно, щоб була присутня сюжетна лінія, експозиція та (найголовніше!) кульмінація. Одна з останніх робіт називається «Не Вконтакті», що актуально сьогодні. Потрібно йти в ногу з часом і багато вчитися, тому відвідую різні форуми, семінари, тренувальні збори, спілкуюся з хореографами.

Кажуть, що танці – це натхнення. Звідки Ви його черпаєте?

– Джерело цього натхнення – діти. Бувають моменти, коли зовсім не хочеться йти на роботу. Але коли згадаєш, як виблискують допитливі оченята дітлахів, то забуваєш і про поганий настрій, і про втому. Діти заряджають енергією та позитивом. Йдеш працювати, бо цього від тебе чекають. Нові ідеї навіть малеча «підкидає». Також частенько сиджу вночі в Інтернеті й там щось цікаве шукаю.

Чи діти беруть участь у підготовці постановок?

– Атож. Адже на заняттях я інколи практикую «хвилинки мозкового штурму». Даю завдання: придумати тему, сюжет або підібрати мелодію. Дітям, які вже навчаються не один рік, таке подобається. Вони радять, підказують. Використовую всі їхні ідеї, бо ж робимо разом одну велику справу.

Що дає дітям участь у різноманітних конкурсах?

– Кожен новий фестиваль для дітей – великий досвід. Після цього вони стають сильнішими, набувають нових професійних навичок. Вчаться бути кращим, незалежно від результату.

А як діти реагують на поразки?

– Я дуже вимогливий тренер. Переконана: ідеального варіанту жодного танцювального номера немає. Тому завжди треба прагнути до більшого. Навіть після перемог я вказую своїм вихованцям на помилки, навіть тоді, коли вони вже про них самі знають. Це дуже важливо. Після поразок діти ставляться до занять по-іншому. Виглядають більш зібраними.

Ще є така тема як конкуренція. В різних містах і на різних конкурсах наші конкуренти – різні. По-можливості, намагаємося їх «обіграти». Це дітей мотивує. Буває, що навіть посівши друге місце діти розчаровуються. Хоч я й постійно їм наголошую: завжди бути першими не можна.

А як Ви особисто сприймаєте поразки та перемоги?

– Завжди налаштовуюся на перемогу, хоча й усвідомлюю, що маємо чимало недоліків. Для їхнього подолання багато працюю над собою, займаюся самоосвітою. Знаєте, дуже приємно стає, коли ми виїжджаємо з невеличкого містечка Шепетівки й у інших регіонах змагаємося з конкурентами з великих міст як Кіровоград, Одеса, Кривий Ріг, Дніпропетровськ. Це додає мені гордості за своїх вихованців. Частенько після виступів судді збирають керівників і «розбирають» кожну постановку. І всі наставники до них прислухаються, щоб наступного разу усунути недоліки. Дуже приємно в такі моменти, що оцінюють саме твою працю, а не технічне виконання, не дітей, а саме ідею, сюжетну лінію. Для мене це найвища похвала, як для керівника.

Дякую за розмову.
День за Днем
Останнє редагування Середа, 27 січня 2016 21:31

Коментарі (1)

Залиште ваш коментар

  1. Можете коментувати як гість, але ліпше Зареєструйтесь або авторизуйтесь
Вложения (0 / 6)
Поделиться вашим местоположением

Авторизація

Погода

Погода