Якби я птахом білокрилим стала

Олена залишила мені вірші і цілий день я час від часу переглядала їх. А потім виникла думка: чому б не допомогти їй видати збірочку, нехай саморобну? З першого дня і почала працювати над нею.

Робота над збіркою йшла швидше, коли уявляла, як вона буде тримати її в руках і тішитися тим, що має збірочку власних віршів та навіть може комусь її презентувати.

Назва пришла, як тільки прочитала її вірш «Якби я птахом білокрилим стала»:

Як би я птахом білокрилим стала,
Полинула б я прямо в небеса.
Я б зіроньку ясну з небес дістала,
І на землі завжди була б весна.

Сьогодні віддруковано уже 8 примірників книжечки, обкладенку, залишається зшити, склеїти і виготовити книжечку. Це має зробити Тетяна Кушнірук, яка пише вірші, музику і багато чого вміє робити власноруч. Отож все буде зроблено руками студійців і за їх кошти.

Щира подяка працівникам бібліотеки ім. М.Коцюбинського (директор Любов Бурова), зокрема Миколі Столярчуку і Галині Слюсар, у виготовленні макета збірочки. А далі буде презентація і знайомство студійців і читачів з Оленою Сущенко, яка обіцяє приїхати з бабусею.

Її вірші, на перший погляд, досить прості, вразили мене тим, що в них ця 16-річна дівчина, яка має в житті досить проблем та інвалідність з дитинства, намагається осмислити цілий ряд занадто серйозних, як на її вік речей: зв’язок людини зі своїм родом, її залежність від своєї мови.

А скільки любові до рідної країни у вірші «Матінко, земле моя, Україно»!

Найрідніша в світі, матінко моя,
Мила Україно, доленько моя.

Її допитливий розум, щедра і чутлива душа, пильне око поета помічають все навколо.

Є вірші, які вона присвятила рідному селу, своїй малій батьківщині. Олена відчуває красу природи рідного краю, просить прислухатися і придивитися до всього, що нас оточує:

Ось коники сюрчать у чистім лузі,
Співає журавель в пшеничнім полі,
Пливуть хмарини… мріють небеса,
Дощами сльози падають на землю…

І зразу ж знаходить поетичні порівняння - «мріють небеса», «дощами сльози падають на землю».

А які гарні щирі слова підібрала про рідну мову у вірші «Найкраща мова на землі»:

…мова ця в світі єдина,
Як матір у нас є одна.
Як в чистому полі зернина,
У небі хмаринка одна.
Як сонечко в небі єдине,
І пісня одна солов’я.

Олена задумується про роль Тараса Шевченка в житті країни і називає його «заступником роду, Батьківщини».

Вона осмислює страшну трагедію нашого народу – Голодомор, задумується про такі вічні категорії, як добро і зло.

Живе людина лише злом єдиним,
Страждає бідна, вороття нема.

І радить їй іти до Бога, творця Всесвіту:

Спаситель стане вірним другом й батьком,
І порятує завжди від біди.
Бог допоможе труднощі здолати,
В душі зерно посіє доброти.

Хто ж посіяв ці зерна доброти і віри до Господа у маленькому серці цієї дівчинки? Хто б він не був, але ці зерна проросли у доброму грунті і дали гарні міцні паростки.

А її Молитва до Господа, в якій просить почути її у важкий для країни час:

Ти Мир пошли моїй країні,
Війну спини! – тебе прошу.
О, Боже, Боже, мій величний,
Молюсь всім серцем тобі я.
Спаси, помилуй, Боже, грішних,
Пошли нам Мир! – молюся я.

Вимальовується її громадянська позиція, як поета-патріота. Оленочка знайшла зв’язок з Господом, вона йому щиро вірить, просить про щасливу долю, але розуміє, що потрібно це щастя заслужити, тобто робити рішучі кроки назустріч.

Так тяжко в світі цьому жити,
Так важко щастя віднайти.
Його ще треба заслужити,
У Бога щастя попросіть.

Нелегка доля маленької дівчинки, яка занадто рано залишилася без матері і батька (взагалі то вони десь є, але зовсім не переймаються долею донечки), чи не у дворічному віці пізнала гіркоту дитинства без люблячої неньки. Вірш так і назвала «Мої страждання».

Більшість віршів присвячено матері, яку вона безмірно любить.

Вражають ласкаві слова люблячої доньки, з якими вона звертається до своєї матері:

Я так люблю свою матусю,
Люблю, як сонечко ясне.
………………………………..
Моя матусенько рідненька,
Для тебе неба прихилю,
І зірочку ясну дістану,
Від тебе смуток відведу.

Олена готова «неба прихилити» для своїх батька й матері.

І як не дивно, але труднощі, які вона пережила в дитинстві, загартували її волю, навчили бачити прекрасне і цінувати його. Відчувається неабияка сила волі і твердий характер у цій невеличкій на зріст, зграбній дівчинці.

У труднощах не падай духом,
І вище голову тримай.
І пам’ятай, що ти – людина!

Вірш «Учителько моя», «Останній дзвоник» про щоденне життя школярки і її відношення до друзів і вчителів.

Вірш «Мій восьмий клас» зовсім невеличкий, всього кілька стрічок, але в них Олена зуміла розповісти, яку гарну справу зробили діти – розчищали джерела:

Щоб всі могли напитися
З джерельної криниці
Прозорої, чистенької водиці.

І, звичайно, вірш про перше кохання, мрія про коханого, єдиного, який зробить її щасливою:

Моє кохання невгасиме,
Тебе чекає уві сні.

Людська доля… хто зна, що чекає в житті цю обдаровану юну школярку, але сьогодні знаю напевно, що вона не збочить зі свого шляху, не втратить любові до рідної мови, української культури, землі. Шанобливо пронесе крізь життя любов до поетичного слова.

Отака вона мила сільська дівчинка - Олена Сущенко. Щиро і відверто вона розповідає про важке дитинство, але в її серденьку росте і міцніє зернятко надії на краще життя.

Її поезії бентежать і хвилюють. Вірю, що вони нікого не залишать байдужим і ще довго житимуть у серцях читачів.