«МузИка» - Василь Ющенко

Уже відбулися презентації чотирьох томів поезій «Костер», «Полигони», «Спомин», збірника сатиричних віршів «І сміх і гріх». Сьогодні автор активно працює над п’ятим томом, у який увійдуть гуморески (прозові) і завершує писати повість «Офіцери». Шостий том, попередня назва «Случайные встречи», включає спогади (мемуари), сьомий - оповідання, восьмий - повість «Офіцери».

До речі, це друге самовидання творів Василя Миколайовича. У свій час він власноруч, ще за допомогою друкарської машинки, надрукував п’ятитомник власних творів у чотирьох екземплярах, сам прошив і зробив тверду обкладинку. Руки у нього, що називається, «золоті» , які все вміють робити.


Ющенко Василь Миколайович народився 23 липня 1935 року, в селі Старий Іржавець, Оржицького району, Полтавськой області в сільській родині.

Дід і прадід були кріпаками того самого власника навколішних земель пана Енгельгардта, у якого в юності був у придворних лакеях майбутній український поет Тарас Шевченко. Предки Василя Миколайовича були придворними музикантами.

Прадід, тоже Тарас, добре грав на скрипці. Грізний пан Енгельгардт цінував талановитих кріпаків, саме він купив і передав прапрадіду Василя Миколайовича у вічне користування інструмент знаменитого італійського майстра Миколо Аматі. Прізвище діда було «МузИка», яке до цих пір так і залишилось другим прізвищем родини Ющенко.

Скрипка у спадок дісталася батьку Василя Миколайовича і він все життя грав на хрестинах і весіллях, хоча у своєму селі його також шанували, як гарного садовода-бджоляра.

За рік до Великої Вітчизняної війни доля закинула родину Ющенко в далеку Грузію, в знамениту Колхідську долину в Абхазії, де тоді організовували найбільший в Союзі новий чайний держгосп. Для работи у ньому вербували на добровільно-примусових умовах колгоспників з України і Білорусії. Родину переселили на берег річки Інгурі, недалеко від міста Зугдіді.

З початком війни батько пішов на фронт. Він воював мінометником на знаменитих «Катюшах», але уже в сорок третьому році родина отримала похоронку.

У 1944 році мати з дітьми, Василем і його старшою сестрою, повернулися на Україну, в рідне, зруйноване війною село, де він навчався і працював у колгоспі. Це були важкі повоєнні роки, коли не вистачало чоловічих рук і їх замінили підлітки.

У голодний 1947 рік мати, майже за безцінь, продала в Києві скрипку знаменитого італійського майстра, і це, деякою мірою, допомогло родині вижити та перекрити покрівлю невеличкого будинку, де проживала родина. Після закінчення середньої школи Василь Миколайович вступив до Одеського технологічного інституту, проте залишив його після першого курсу.

У пошуках роботи він поїхав у Підмосков'є до міста Серебряні Пруди і влаштувався там працювати на спиртзаводі. Саме звідтіля у 1954 році він був призваний до лав радянської армії.

На долю молодого солдата випало важке випробування. Одразу після призову взяв участь у радянських військових тактичних навчаннях із застосуванням ядерної зброї, підготовленої та проведеної під керівництвом знаменитого маршала Жукова 14 вересня 1954 року на Тоцькому полігоні Оренбурзької області. Загальна кількість військовослужбовців, які брали участь у навчанні, досягало 45 тис. чоловік. Суть навчань полягала у відпрацюванні можливостей прориву оборони противника з використанням ядерної зброї.

Згодом взнав, що це на них випробовували дію першої радянської атомної бомби. По закінченню навчання, Василь Ющенко, як інші учасники, дав підписку про не розголошення державної і військової таємниці протягом 25 років.

Згодом поступив до сержантської школи, яка знаходилася в місті Пушкіно, колишньому Царському Селі, під Ленінградом і, що саме цікаве, школа знаходилася в приміщенні Царськосільського Ліцею, в якому свого часу навчався Пушкин.

Відслуживши два роки строкової військової служби, Ющенко вступив у 1956 році до Оренбурзького зенітно-ракетного училища і, закінчивши його, став офіцером.

Далі військова доля кидала Василя Миколайовича в різні регіони колишнього Радянського Союзу, навіть встиг побувати у декількох країнах.

Ще лейтенантом побував на Новій Землі. А далі короткочасні відрядження до Куби, Афганістану. Відслужив чотири роки у Чехословаччині.

Не раз бував на ракетних полігонах Капустяного Яру і Ашулуку, проїхав майже всю Ембу і Байконур, працював у Марах і Кушці, добре знайомий з Далеким Сходом і Камчаткою.

Побував на далекому острові Колгуєв і в Кандалакші. Майже місяць працював у Чорнобильській зоні, облаштовував там різноманітне автоматичне контрольне і реєструвальне устаткування.

Потім близько трьох місяців викладав на курсах Гідромета в Москві.

Після тридцяти календарних років служби в армії, вийшов на пенсію у званні підполковника. Згодом, ще протягом десяти років працював інженером-електронщиком на аерологічній станції в Шепетівці.

За роки військової служби і роботи написав і надрукував багато ліричних віршів, гуморесок, як в місцевих ЗМІ, так і в журналах «Смена», «Советский воин», “Крокодил», «Перець», «Україна». Збірник гуморесок Василя Миколайовича видано в Хмельницьком обласному видавництві.

Твори Василя Миколайовича написані у різні роки, але всім його літературним героям притаманні такі риси, як справжність почуттів, щирість у відносинах, надійність і цілісність натур. У кожному герої - його власні почуття і переживання, які тривожать чи звеселяють душу Ющенка. Тут і гіркі спомини про важке дитинство, і розповіді про кохання до жінки у ранній молодості чи пізніше, і філософські роздуми про сенс життя, вірність військовому обов'язку і нелегка доля офіцера, яку він обрав раз і назавжди. А ще - широка географія його мандрів цим світом.

Ющенко вірний друзям, обраній професії, батьківським заповітам, малій батьківщині. Це людина честі і совісті, правдолюб, яких сьогодні мало. А ще він завжди повен оптимізму і зберігає добрий гумор.. Його гуморески завжди цікаві і дійсно смішні.

Вірш “Северная точка” враження від Заполяр'я, куди закинула доля офіцера. Надзвичайно колоритно і, водночас, просто, навіть з деякою легкістю, пише автор про природу, тварин, природні явища. І всього кілька слів про військовий обов'язок: “Стоим на страже Здесь отныне, Храним Морские рубежи”. Але стає зрозуміло, що стоятимуть «насмерть» і нікого не пропустять.

У вірші “Память” так філософськи-глибоко, і, водночас, просто про роль і місце людини на землі: збудувати будинок, посадити дерево, народити і виростити сина, але перш за все, викопати криницю з чистою водою для людей, щоб вони могли випити кришталево-чистої води. В цьому весь Василь Ющенко.

Здається зовсім невеличкий вірш “В небі”, але скільки в ньому співчуття до нашої бідної планети - Землі. І надзвичайно глибоке порівняння її з Жінкою, Матір'ю, яку маємо берегти.

У вірші “Роздуми” цікаві роздуми Василя Миколайовича про те, ким він волів би бути. Виявляється, все дуже просто - чесною людиною.. Звичайно, скажете ви, сьогодні чесноти не в моді. Але як руйнують молоді душі придумані кимось нові цінності - долари, квартири, дорогі автівки… Навіть людину міряють новими мірками - скільки маєш будинків чи авто, де відпочиваєш - на Багамських островах чи Єгипті?.. Ми втрачаємо безцінне - людську душу.

Презентації всіх трьох томів відбулися у бібліотеці ім. М. Коцюбинського у колі друзів по перу - членів літературно-мистецької студії “Доля”. Василь Миколайович розповідав про роки служби, про цікаві місця, де встиг побувати, встигаючи при цьому читати власні вірші та уривки з поем.

Василь Ющенко читає власні вірші і розповідає з захопленням та енергією, якій міг би позаздрити любий молодий чоловік. Трішки сатиричний, навіть саркастичний, але дуже людяний, має живий та енергійний характер. Поет, який живе з прапором моралістів, і несе в серці вірність коханій людині.

На завершення, хочу побажати Василю Миколайовичу Ющенко, перш за все, довгих років життя при міцному здоров'ї, завершити розпочату справу і видати всі вісім томів його творів (ліричних віршів, поем, гуморесок, повістей, тощо).

Це була моя спроба (сподіваюсь, що таки вдала!..) дати обрис складної постаті - Поета, Людини широкої і глибокої натури, в якої основна риса - любов до життя.

А зараз трохи віршів Василя Миколайовича на різні теми.