Коли почали прикрашати ялинки
Язичники вірили, що у вічнозеленому дереві живуть духи, тому кельтські племена Європи часто споруджували свої жертовники у хвойних лісах. Ялинка, як неодмінний атрибут Різдва з'явилася вже в XVII столітті в Німеччині та Прибалтиці.
У християнській традиції це дерево набуло сакрального значення: вважалося, що ялинка була символом Едемського дерева життя, яке стало недоступне людям після гріхопадіння і вигнання з Раю Адама та Єви. Адже віра тоді була на першому місці в житті більшості людей.
Ялину прикрашали пахучими червоними яблуками і жовтими грушами, які відбирали ще восени і зберігали у підвалах до зими. А ялина, підвішена до стелі, символізувала своєрідні сходи до неба.
Окрім фруктів, на ялинку вішали інші їстівні предмети: горіхи, вафлі, цукор, іноді і яєчну шкаралупу (особисто мені тут згадалася казка про Лускунчика). На верхівці знаходилася Віфлеємська зірка, а також горіли свічки, що символізували янгольську чистоту.
Поява більш звичних нам «неїстівних», або штучних іграшок пов'язана з легендою про неврожай, у якій мовиться: в 1848 році, через нестачу свіжих яблук, німецькі склодуви з містечка Лауша створили їм на заміну кулі зі скла, які були швидко розкуплені міщанами і стали популярними серед мешканців Тюрингії, а потім і інших німецьких земель.
Одна з причин, чому скляні кулі так швидко полюбилися, була їх відносно невелика вага: справжні яблука були досить незручні та важкі, хилили ялинові гілки до підлоги. Існує також переказ, за яким перші скляні ялинкові кулі створювалися ще в XVII столітті в містах Саксонії. Правда це чи ні, невідомо, бо ці вироби не збереглися, але, по факту, склодувне виробництво залишається найстарішим зі способів виготовлення ялинкових прикрас.
Ялинкові іграшки у СРСР
У російській імперії «ялинкову традицію» поширила дружина майбутнього царя Миколи І – Олександра Федорівна, уродженка німецької держави Пруссії.
Коли через сто років, у 1917 р. в росії встановлюється нова радянська влада, більшовики починають змінювати релігійні традиції. Проте святкування одного з головних християнських свят було скасовано аж у 1929 році. Правда, звичай прикрашати ялинку досить скоро було повернуто. Адже тоталітарна імперія потребувала нових масових свят.
У 1935 році в газеті «Правда» було опубліковано лист Першого секретаря Київського обкому Павла Постишева, у якому він запропонував повернути ялинку: «… у дореволюційний час буржуазія і чиновники буржуазії завжди влаштовували на Новий рік своїм дітям ялинку. Діти робітників із заздрістю через вікно поглядали на ялинку, яка виблискувала різнокольоровими вогнями, і тих, хто бавиться навколо неї — дітей багатіїв. Чому у нас школи, дитячі будинки, ясла, дитячі клуби, палаци піонерів позбавляють цього прекрасного задоволення дітлахів трудящих Радянської країни?»
Так Різдвяна ялинка поступово трансформується в символ Нового року (Антиріздво), який стає головним зимовим святом, а також з'являються дитячі ранки і хороводи навколо «дерева життя».
Перехід від релігії до атеїзму відбився і на ялинкових іграшках. Вони стали невід’ємною частиною історії радянської імперії, її боротьби з Заходом, зречення від старого світу та зламу звичного традиційного життєвого укладу життя.
Замість Вифлеємської зірки на верхівці ялинки червоніла зірка радянська, ангелів замінили солдатики і підкорювачі Півночі, а замість свічок на ялинових гілках висіли літачки.
У СРСР не впускали можливості нагадати своїм громадянам про те, у якій країні вони живуть. Освоєння Заполяр'я і повітряного простору були чи не головними для 30-х років, тому ялинку прикрашали фігурки літаків, дирижаблів, білих ведмедиків, парашутистів.
Аж до 1937-го року виготовлялися скляні кулі з портретами відомих членів партії, зокрема, Леніним, Сталіним, класиків ідей соціалізму – Марксом і Енгельсом. Після 1937-го виробництво припинилося у зв'язку з новими ідеологічними уявленнями.
Скляні іграшки в ті часи були досить дорогими, і до того ж крихкими, тому для більшості споживачів у 30-х роках вироблялись іграшки з картону і пресованої вати – за допомогою спеціального жорсткого каркасу іграшці надавали потрібну форму, розмальовували і змащували зверху крохмальним клейстером. Іграшки з вати були в масовому виробництві до 1950-х років.
У 30-ті роки з'являється Снігуронька: саме з нею приходить Дід Мороз на свято ялинки в 1937 році в Москві. Снігуронька і Дід Мороз стають не тільки одними із символів свята, а й ялинковими іграшками. Наприкінці 30-х років крім військової індустрії та персонажів реального життя, ялинку заселяють персонажі казкові: Іван Царевич, Червона Шапочка, Кіт у чоботях, Доктор Айболит і його пацієнти – тварини, Хоттабич, Аладдін і лампа Джина і навіть заморські східні красуні.
Під час Другої світової війни на ялинку (якщо вона була) вішали ордени і медалі (справжні та саморобні), танки і машини з жерсті. У післявоєнний період виробництво іграшок стає ще більш масовим.
У 40-ві роки з'являються іграшки у формі самоварів і чашок, деталей радянського побуту. У моду увійшли паперові прапорці з надрукованими пропагандистськими зображеннями, а також пластикові та скляні фрукти й овочі.
Іграшки стають відображенням того, що відбувається в державі: персонажі фільмів і мультфільмів, тварини з байок Крилова. Ялинкові іграшки випускали також на честь важливих історичних подій. Наприклад, політ Юрія Гагаріна став приводом для випуску спеціальної серії про космос.
У часи «кукурудзяної кампанії» Микити Хрущова були випущені у продаж ялинкові іграшки у формі качана кукурудзи. Популярність знаходять іграшки на прищіпках. Вважалося, що вони краще тримаються на гілках, та й кріплення залишаються цілими.
Спочатку фабричні ялинкові іграшки виготовлялися лише в Москві і були дефіцитом. Вважалося, що найкращим подарунком під Новий рік в СРСР був продуктовий набір делікатесів, а також фрукти, солодощі, чай та іграшки.
Ялинкові прикраси з вати створювалися в двох артілях – «Художня іграшка» та «Все для дитини». Всі іграшки були зроблені вручну. Під час Другої світової війни прикраси на ялинку виготовляли в основному на заводі «Москабель» з відходів виробництва: жерсті і дроту. Такі іграшки у наш час зустрічаються вкрай рідко і є частинами музейних колекцій.
У повоєнні роки виробництво ялинкових іграшок з'являється також в Ленінграді, Києві, Харкові та інших містах. Попит породжував пропозицію. У 1948 році в Київській області відкрилась Клавдіївська фабрика з виробництва іграшок, яка спочатку була невеликою мануфактурою з обробки скла для потреб місцевої медицини. Це найстаріша фабрика новорічних іграшок в Україні, продукція якої за часів СРСР транспортувалася по території всього Союзу.
Ялинкові іграшки дорогі не тільки як пам'ять, чи родинні реліквії. Ціни на деякі з них на аукціонах коливаються від кількох десятків до кількох тисяч гривень. Найбільш цінуються іграшки 1930 – 1940-их років, які можна вже вважати антикварними через їхній вік і рідкість. Багато ялинкових прикрас того часу були розбиті через необережність, дитячі пустощі, (чи повалену котом ялинку;), або при переїзді до іншого житла. Однак і більш пізні іграшки також цікаві для дослідників, адже з кожним роком їх стає менше через крихкість скла.
Музей пропаганди
