Але швидко «передумало», бо почалася російсько-японська війна. Після неї проект відновив представник Подільської губернії у Державній Думі, наш земляк граф Олександр Потоцький. Сто з гаком років тому через Шепетівку пролягав лише один залізничний шлях − з Козятина до Ковеля. Великого землевласника Подільської губернії графа Потоцького це не влаштовувало, адже до губернського центру (Кам’янця-Подільського) щоразу доводилося труситися в тарантасі.
Відтак, граф вирішив дати «друге життя» проекту побудови залізниці до Проскурова, який ще 1900 року розробили фахівці під керівництвом військового міністра Олексія Куропаткіна. Для цього скористався службовим становищем у Петербурзі, адже частенько засідав там у Державній Думі.
Один з департаментів цього представницького органу, а також Рада міністрів до ідеї графа створити акціонерне товариство зі спорудження залізниці Шепетівка-Проскурів поставилися з розумінням. Лише голова Ради міністрів Петро Столипін повівся дивно − заявив, що йому не подобається польське прізвище «Потоцький», тому слід обмежити участь у товаристві осіб неросійського походження. Зрештою, статут новоствореної компанії Рада міністрів доручила скласти міністру шляхів сполучення Сергію Рухлову. Але він «перебавив куті меду» − заявив, що в АТ поляків та євреїв не допустить узагалі. Спалахнув скандал.
Граф Потоцький пішов «зондувати грунт» до свого доброго знайомого Сергія Вітте:
− Який у нас дивний міністр шляхів сполучення, − сказав пану Вітте наш земляк, − Виявляється, він хоче не обмежити, як вирішила Рада міністрів, участь неросіян в акціонерному товаристві, а взагалі заборонити їм належати до нього. На моє запитання: «Ваша високосте, чи знаєте Ви Подільський край? Може, судите про нього за неправильними джерелами?» пан міністр відповів: «Ні, адже я там служив помічником наглядача Летичівської в’язниці». На це, − підсумував граф Потоцький, − я зауважив його високості, що він, вірогідно, добре взнав клієнтів того закладу, яким керував, але аж ніяк не мешканців Подільського краю загалом».
Проте дуже швидко Петро Столипін змінив гнів на милість, бо порадився з батьком дружини − гофмейстером Дмитром Нейгардтом. Той розтлумачив своякові, що Потоцький − «хороша людина», яка до того ж одружена з донькою генерал-ад’ютанта самого німецького імператора (!) Вільгельма ІІ-го.
Таким чином, наприкінці 1910 року до проекту Олександра Потоцького допустили осіб усіх національностей і дали «зелене світло». Петербурзькі концесіонери на чолі з Бернатовичем вирішили споруджувати «Подільську дорогу» з Кам’янця-Подільського до Шепетівки як частину гігантського залізничного «Слов’янського шляху», який зв’яже Адріатичне море з Петербургом і Москвою.
«Будівництво цього шляху, − нагадувала своїм читачам у редакційній статті газета «Подолія» 15 грудня 1910 року, − який, крім того, проріже біля міста Старокостянтинова запроектований «Індійський шлях» (про нього так багато нині розмов: Варшава − Дубно − Старокостянтинів − Умань − Джанкой − Керч − Батум − Тегеран) для нашого краю матиме величезне значення. Всі товари, що раніше йшли до Центральної Росії зі Середземного моря через Чорне і Одесу, підуть по прямій через Румунію і далі по Росії: Кам’янець-Подільський − Проскурів − Шепетівка − Новоград-Волинський − Жлобин − Петербург».
Уже наприкінці 1910-го залізничні інженери обстежили місця прокладання колії біля Проскурова. Залізниця між нашим теперішнім обласним центром і Шепетівкою будувалася під керівництвом інженера Південно-Західної залізниці Клавдія Немішаєва − до речі, автора знаменитого вислову «Кадри вирішують все». Повноцінний рух пасажирських і товарних поїздів на цьому відрізку розпочався наприкінці 1913 року.
