Плющ звичайний

Колись тисячі років тому клімат був тепліший. От плющ і заселився. Та згодом клімат змінився, став холодніший, усі теплолюби зникли. Та тільки не плющ. Не зміг він залишити рідні місця. Та від своїх субтропічних звичок не відмовився. Залишається вічнозеленим на зиму, що рідкісно для квіткових рослин. Зелені пагони та листочки дуже обмерзають. Він старанно ховає їх під сухим листям та снігом. Ті пагони, що збереглися від морозів, навесні швидко ростуть і чи не кожна гілочка може пустити коріння та стати окремою рослиною. Плющ дуже живучий та витривалий. Так, ніби в його стеблах є якась сліпа могутня природна життєва сила.

Побачити як цвіте плющ не просто. Можливо, у двох-трьох місцях в лісі де особливо сприятливі умови. Там можна побачити як цвіте плющ. Зацвітає він аж на 70-у році життя. Невеликі білі квіточки схожі до цвіту вишні появляються аж у вересні. І зелені недозрілі плоди-кульки зимують, чекаючи літа щоб дозріти, почорніти наступного літа.

Плющ добрий медонос. Мед із цвіту плюща має назву «камінний» мед. А ще з нього виготовляють різноманітну косметику https://edit-beauty.com.ua/brendy/obagi-355/.

Темно зелені дивні за формою листки плюща тверді та еластичні, блискучі наче покриті лаком з чорними прожилками. Магічна краса їх з давніх-давен надихала митців та художників. Завитки пагонів плюща можна побачити на картинах живопису де є лісові нетрі, потаємні гроти та скелі. Листки плюща у камені прикрашають колони античних храмів, балкони будинків та садові решітки. Фасад Собору Паризької Богоматері також прикрашає скам’янілий плющ.

А ще із листя плюща добувають екстракт – камедь. Спиртовий розчин якого входить до складу олійних фарб. І плющ є причетний до створення великих шедеврів живопису.

Плющ є священною рослиною великого античного грецького бога - Діонісія. Бога рослинності, потаємних могутніх сил природи, що зумовлюють ріст, цвітіння та плодоносіння. А ще Діонісій – бог лісових нетрів, бог винограду, виноробства та вина. Бог веселого настрою, радості, оптимізму та щастя. Діонісій перетворює золоті промені сонця у солодкий пахучий сік плодів. До сьогодні люди шанують дар Діонісія – вино іноді більше, ніж це корисно для здоров’я.

Митці зображують Діонісія як молодого засмаглого чоловіка з чорними скуйовдженими кучерями у яких застрягли шматки трави та листя, з безтурботним дикуватим поглядом, що байдикує у зарослях лісу і інколи полюбляє покепкувати із простаків. То нашле блуд, то рухне старою розкорякою, що схожа на чудисько, а то прикинеться сільським дядьком, що шукає по лісу теля, яке заблукало… Та як блуд пройде, люди пригадують, що у дядька того очі світилися дивним блиском якого у смертних не буває.

Згідно з міфом, батько Діонісія сам громовержець Зевс, мати ж дуже юна та гарна простодушна Семела, дочка фіванського царя Кадма. Ревнива дружина Зевса – Гера, із заздрощів до своєї щасливої суперниці задумала погубити Семелу. Прийнявши образ немічної бабці, Гера підмовила безхитрісну Семелу просити Зевса явитися на побачення у всій своїх величі бога. Зевс не міг відмовити, так як напередодні клявся водами священної ріки Стікс, що виконає любе її побажання крім того, це лестило його чоловічій гідності. І коли Зевс явився на своїй золотій колісниці під оглушливий грім та у супроводі сліпучих блискавок, все навкруги запалало у лютій пожежі. І ліси і гори загорілися. Царський плац. У полум’ї пожежі гине юна Семела. Та маленький ненароджений Діонісій спасся у густих заростях плюща. З тих пір плющ є священною рослиною бога Діонісія. Він завжди поряд з ним, обвиває його руки та ноги. І там де буває Діонісій, після його зникнення залишається плющ.

У давні античні часи Діонісій був дуже шанований бог. Його свята – Діонісієві свята, - припадали на весняне рівнодення і продовжувалися кілька днів. Ці свята були дуже веселі і супроводжувалися шаленими танцями, хоровими співами та театралізованими дійствами. І були дуже схожі на сучасні карнавали. Заправляли гуляннями діонісієві жриці – жінки-менади. Розтріпані, спітнілі менади лупцювали у танці землю міцними босими ногами. Вони нічого не бачили і не чули. Танцювали, як навіжені. Їх затьмарений погляд був спрямований кудись далеко, далеко від світу, людей. Вони бачили скоріше вічний світ богів. Адже вони жували листки плюща, який є галюциногеном. А ще навкруги був галас людей, шум бубнів, сопілок та дудок.

Далі наставав вечір, сходив здивований місяць над мальовничими грецькими горами. Вкритих прадавніми лісами. А у долинах курява, вогні, веселий гомін свят. Звичайні жінки, які ще учора тихо слухняно поралися у своїх домівках, приєднувалися до менад, ставали ними і ніхто не міг їх зупинити. Як і жагу людей до радості. Тільки на діонісієвих святах люди починали розуміти, що щастя означає бути народженим, дихати, рухатися, кохати а смерті немає. Бо радість щастя життя вічне…

Ось уже навколишні гори поринають у глибокий нічний сон. Зорі дріботять по нічному, місяць, що не спав усю ніч збуджений та здивований, сяє серед неба. А натовп усе більшає. І поглинув усі навколишні села. Курява білим стовпом тягнеться аж до місяця. По долинам стелиться густий нічний туман… А у гущі най відчайдушних гуляк непомітно з’являється сам Діонісій. Та у шумі та гармидері ніхто не здогадується, що поряд сам бог. І коли небо починає бліднути і втомлені зірочки зникають ніч, позіхаючи, неохоче забирається з неба, Діонісій несподівано зникає, як і з’явився. Дехто починає здогадуватися, що поряд тільки що був у вигляді чорного засмаглого хлопця з променистими очима сам Діонісій. Під його божественними ногами земля гуділа та погойдувалася. А коли він зник, то і зникло гудіння та гойдання. І було чути лише дрібне тупотіння ніг смертних людей. На цьому свята закінчувалися. І починалося довге очікування наступного весняного рівнодення. Наступного року на діонісієвих святах найбільш пронирливі уважно вдивлялися у натовп. щоб розгледіти самого бога. Та все було як і торік. Тільки свіжіше, шаленіше і. коли свята досягали апогею, у запалі гулянь знову прийняли Діонісія за знайомого пастуха із сусіднього поселення…

Своїм богом Діонісія можуть вважати люди, що люблять радіти, і є неперевершені оптимісти. Адже лише оптимізм робить людей по-справжньому щасливими та добрими.

Діонісієві свята мали великий вплив на розвиток драматургії, що в свою чергу, стимулювало розвиток інших мистецтв: літературу, поезію, музику та живопис. І у нашому сучасному світі кіно, кіно-драматургія, карнавали, шоу – все це дари Діонісія, і як усе, дароване богами людям, може слугувати великим благом.