Культура, не зважаючи на те, що вона постійно у «загоні» і про неї частенько забувають, продовжує бути чинником впливу на людське буття. Власне, в цьому її головна місія. Зробити життя людини іншим вистава, фільм, книга навряд чи можуть. Проте саме гарна вистава чи фільм можуть посприяти самій людині прагнути перемін на краще.
Щодо політики, якої було аж забагато в переддень виборів, то вона ще раз підтвердила моє переконання, що політика наша безкультурна і неетична. Пригадалася поїздка до Польщі у місто Люблін та невеличке містечко Краснік (таке, як наша Шепетівка) у складі представників громадських організацій. Це було за якийсь тиждень до виборів у гмінах. Жодного листка реклами на стінах адмінбудинків, інших будівель, стовпах, автобусних зупинках. Тільки на низьких металевих огорожах вуличних перехресть акуратно проволокою прикріплені портрети кандидатів у депутати.
Порівняємо з нашою країною. Тонни цінного паперу політсили «перевели» на рекламну продукцію, яку уже викинули на смітники, або, у кращому разі, використають для розпалу. Не знаю, як у кого, а у мене серце кров’ю обливається: це ж можна було б надрукувати тисячі примірників цікавих книг, віршів для дітей та дорослої аудиторії, підручників для школярів. Адже вихід у світ нової книги це завжди подія, навіть якщо вона стосується кількох десятків людей. Вони захоплюють широкі чи зовсім вузькі кола громадськості, залишаються в пам’яті багатьох людей або непомітно зникають у часі, але вони роблять свою справу – підвищують культурний рівень людини.
Деякі кандидати в народні депутати витрачають на виборчу кампанію значно більше, ніж потім на допомогу в округах чи навіть декларують у своїх офіційних бюджетах в розділі доходи.
А ще цьогорічні вибори до місцевих рад вкотре засвідчили продажність самих виборців, які продавали голоси за крупи, макарони, а кому повезло ще й гречку (не кожен уже й може купити її по такій ціні), чи кілька десятків гривеників. Це свідчить про повну недовіру до тих, кого вибирали. Напевно ті, кому пропонували продатися думали: «З поганої вівці, хоч шерсті пучок». Шепетівчани з радістю пред’являли паспорти та обіцяли голосувати за «благодійників», і при цьому дані фіксувалися у відомісті.
Також від імені деяких партій були встановлені вікна та двері в будинках та гуртожитках, заяскравіли свіжопофарбовані і відремонтовані дитячі гойдалки, вночі яскраво засвітилися ліхтарі на темних вулицях,. Це все добре, але ж чому про нас згадують тільки напередодні виборів? А тому, що МИ ЦЕ ДОЗВОЛЯЄМО РОБИТИ.
Не зважаючи на те, що культурних подій сьогодні в Україні більш, ніж досить, шепетівчанам, як і більшості простих жителів країни, доступна лише та культура, яку їм пропонує телевізор. При цьому різні канали «видають» все ті ж усталені «зразки» виконавського мистецтва, що й у минулі роки. Для багатьох єдиною цікавою розважальною і хвилюючою програмою є «Голос країни». Правда останнім часом додалася цікава передача про талановитих дітей «Маленькі гіганти».
Час від часу в наше місто приїздять творчі колективи чи співаки, гастролюють драмтеатри, але про концерти чи вистави пересічному жителю з його мінімальною заробітною платнею чи мізерною пенсією годі й мріяти, хоча ціни на білети значно нижчі, ніж в обласних центрах. Правда є й такі, для яких білет на виставу драмтеатру цінніший від кусня ковбаси. Але таких не так багато.
Я не хочу надавати перевагу тим чи іншим політичним силам, які намагалися залучити до агітації різні модні гурти, але хто заважає їм це робити постійно? Цікаві розважальні програми для молоді, вистави для дітей, святкові заходи для всіх мешканців – це ж чудово! Прикро, що пересічного українця бачать лише перед виборами.
Якщо вже кандидати у депутати хочуть показати нам своє культурне обличчя, то чому б протягом кількох наступних років депутатської каденції постійно не запрошувати у наше містечко артистів чи співаків, не проспонсорувати їх виставкову діяльність для шепетівчан?
І ще одне. Не знаю, хто як, а я помітила одну відмінність у виборах цьогорічних від попередніх: кандидати в депутати перестали говорити про економічні показники. Дійсно, на фоні реального падіння доходів населення, росту інфляції, безпідставно високих цін на житлово-комунальні послуги дивно і навіть сміхотворно виглядали б заяви про ріст економіки чи створення нових робочих місць. Ми з вами ще пам’ятаємо лозунги одного з Президентів у період після Помаранчевої революції щодо створення мільйонів нових робочих місць, які так і залишилися лозунгами. На жаль, влада не те, що створити нові робочі місця, навіть легалізувати старі не спромоглася. Хоча цього разу у період виборчої компанії шепетівчани були свідками того, як одна з політсил озвучила плани на майбутнє щодо будівництво в місті торгівельного об’єкту. Прикро, що тільки торгівельного… Звичайно, повірити у те, що хтось з інвесторів наважиться вкладати кошти у залишки розкраденої і зруйнованої радянської промислової інфраструктури міста було б смішно.
Хотілося б завершити статтю на оптимістичній ноті, але де ж знайти це весело і мажорне у нашому злиденному житті? Хочу надіятися, що, Бог дасть, доживу до того часу, коли почую відповідь на питання: коли нарешті українці житимуть, а не виживатимуть?
