Однак тіло Героя так і не вдалося повернути додому. Офіційне судове рішення визнало Богдана загиблим, хоча прощання з ним так і не відбудеться. Про це повідомили у громаді.
З невимовною тугою та болем у серці, змушені повідомити: на жаль, зустрічі не буде. Прощання — теж. Та не тому, що ми перестали чекати — а тому, що ворог не дав можливості віддати останньої шани Герою.
Тіло нашого земляка не вдалося повернути з поля бою. Для родини — це не просто втрата. Це щоденне очікування. Щоденна тиша, що ріже душу. Це надія, яка з кожним днем ставала болем. І зрештою — судове рішення, яке стало останньою крапкою: загиблий у бою, без права на прощання, без можливості поховати.
Ми не зможемо провести його з квітами й почесною вартою. Але ми зобов'язані вшанувати його іншим шляхом — світлою пам'яттю, щирою молитвою, тишею вдячності. Його ім'я буде вписане в Алею Пам'яті «Наші Герої». І кожен з нас зможе зупинитися на мить... і згадати.
Його могили немає — але є вічний спомин та шана. Свічки немає — але є біль. Похорону немає — але є правда: він загинув за нас. За Україну. За свободу. Просимо з розумінням поставитися до цієї ситуації. Родина переживає неймовірно важкий час — підтримаймо їх не лише словами, а й тишею поваги. Воїни Світла не завжди повертаються додому, але вони завжди залишаються у наших серцях крізь віки…
Народився Богдан 18 січня 2003 року в селі Понора. Тут ходив до початкової школи. З 5 по 9 клас навчався у Хоняківській ЗОШ, а старші класи закінчив у навчальному закладі села Ганнопіль.
Після закінчення школи, юнак вступив до Славутського професійного ліцею, здобувши професію зварювальника.
Надзвичайно розумний та кмітливий, щирий та чуйний. Саме таким згадують хлопця його вчителі,однокласники, друзі та просто знайомі. А ще «надзвичайно доброзичливий» - всі невтомно повторюють, розповідаючи про Богдана. Молодий юнак завжди був готовий прийти на допомогу кожному, хто її потребував.
У листопаді 2021 року, підписавши контракт, хлопець приєднався до лав ЗСУ у складі 130 ОРБ м.Дубно. А після повномасштабного вторгнення, мужній, вольовий та незламний, Богдан став на захист Батьківщини.
Його боротьба була відчайдушною, гідною, почесною. Та на жаль, з жовтня місяця 2024 року, Захисник перестав виходити на зв'язок та вважався безвісти зниклим. Рідні чекали бодай найменшої звістки. Сподівалися, очікували, надіялись…Та дива не сталось…
Криваві руки ворожого окупанта обірвали молоде життя. Відданий військовій присязі на вірність українському народу, під час виконання бойового завдання, 25 жовтня 2024 року Богдан Юрійович загинув в районі н.п. Обуховка, Глушковського району, Курської області.
Без рідної людини лишились батько Юрій, брати Дмитро та Ілля, сестричка Ганна. Без свого відданого Сина – вся ненька Україна.
Війна відібрала життя відважного Воїна, який жив із глибоким внутрішнім світлом, який вірив у Перемогу, у народ, в Україну…Воїна, який віддав стукіт власного серця, заради кожного з нас… Ця клята війна забирає найкращих, нищить цвіт нашої нації.. Тих, хто мав жити, створити сім’ю, виховувати дітей, творити нову квітучу Україну. Клятий ворог обірвав юне життя, невтілені мрії..проте він ніколи не зможе забрати пам’ять і вічну шану про Героя, яку ми назавжди збережемо та закарбуємо золотими літерами у своїх серцях. Від імені всієї громади висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким Богдана. Важко знайти слова втіхи для тих, хто втратив найдорожчу людину. У цей скорботний час ми розділяємо ваше горе, сумуємо разом із вами та схиляємо голови перед пам’яттю нашого Воїна Світла. Нехай добрі спогади про полеглого Захисника будуть сильнішими за смерть та назавжди залишаться у душах рідних, друзів, бойових побратимів, усіх хто його знав любив та шанував.
Світла Пам’ять та Вічна Шана Герою!
