Грицюк Орест Михайлович, народився 17 грудня 1988 року у місті Нетішин Хмельницької області. За освітою -психолог. З 2017 року вступив до лав патрульної поліції, працював психологом.
Орест дуже чуйна людина з завищеним почуттям справедливості, він готовий допомогти кожному хто потребує. Одного разу він вирішив допомагати дітям з важкими формами онкології, так він став постійним відвідувачем НДСЛ Охматдит, де щомісяця був донором тромбоконцентрату та цільної крові.
У червні 2021 звільнився з лав поліції та продовжив розвиватись у своїй професії.
З початком повномаштабного вторгнення росії , він активно намагався бути корисним і допомогти всім чим може. Спершу записався до лав територіальної оборони міста Нетішина, а згодом у квітні 2022 вже служив у лавах ЗСУ .
Бажання рятувати людські життя та навики тактичної медичини, дали можливість служити на посаді старшого бойового медика. Влітку з підрозділом відправився в зону активних бойових дій на Донецькому напрямку рятувати людей.
Орест з побратимами був скрізь, і на позиціях, і в окопах і в рідкі хвилини перепочинку.
Дружина Ореста розповідає:
Пам’ятаю, як отримала від нього фотографію з підписом ” у перервах міх заходами на позиції, намагаюсь відпочити, але це потім спершу йду ставити уколи моїм соколикам”, так він називав своїх побратимів.
Хлопці які були з ним, казали, що їм пощастило знати Ореста, і мати у підрозділі медика-психолога в одному обличчі. У Ореста дивовижна здібність притягувати людей, всі хто знає його або хоч раз зустрічався в житті, запам’ятають його та відгукуються як про чудову, світлу та неймовірної енергетики людину.
Остання розмова по телефону була 7 серпня, напередодні річниці нашого весілля. Він зателефонував так як не був певен чи буде зв’язок пізніше, бо ситуація на його напрямку була дуже важка, ворог обстрілював позиції з усього що тільки мав. Коротка розмова про те як любимо один одного, як любить нашого сина і як ми всі чекаємо дня коли зможемо знову бути разом. А далі тиша у кілька днів…..і 15 серпня 2022 він вийшов на зв’язок з батьками і повідомив “Я живий . Я в полоні”. З того дня почалась наша боротьба за Ореста. Купа інстанцій , листів, бюрократичної тяганини. Не втратити розум допомагає тільки віра в те що обов’язково повернемо його додому, знову обіймемо, знову син побачить тата. А також розповіді звільнених військовослужбовців, про те що Орест і в умовах полону допомає хлопцям, розраджує..
Загалом на 26 квітня з полону звільнено вже 2279 українців.
