Жінка звернулася до суду із заявою про встановлення факту батьківства її доньки. В обґрунтування заяви вказала, що в січні 2018 року в м.Маріуполь Донецької області познайомилась з чоловіком . Через кілька місяців стали проживати разом. Восени 2018 року, як сім`я, переїхали жити в м.Запоріжжя.
Коли вона вже була вагітна, чоловік поступив на військову службу і за кілька місяців поїхав на військові збори до Яворівського полігону. Донька народилась в м.Запоріжжя у відсутності чоловіка, тому у свідоцтві про народження дитини запис було зроблено з її слів.
Після народження дитини вона разом з донькою повернулась в м.Маріуполь, бо туди повернулась і її сестра з сім`єю, крім того військову частину чоловіка також було передислоковано у м.Маріуполь.
Вона з чоловіком знову були разом. В перший день російсько-української війни чоловік наполіг на тому, аби вона з донькою евакуювались з Маріуполя, тож вона разом з дитиною, сім`єю своєї сестри та мамою переїхали проживати в м.Полонне Хмельницької області.
Після евакуації з чоловіком спілкувались всього кілька разів, потім зв`язок з ним пропав. У серпні 2022 року вона отримала сповіщення з військової частини, з якого дізналась, що її чоловік 25 березня 2022 року пропав безвісти при захисті Батьківщини в м.Маріуполь і що дане сповіщення є підставою для подання документів для отримання пенсії та інших соціальних виплат.
Проте, шлюб з чоловік не встигли зареєструвати, як і належним чином оформити його батьківство відносно доньки, хоча за життя чоловік визнав себе батьком доньки.
Заслухавши пояснення заявника, представника заявника, показання свідка, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви.
