На меморіальному заході були присутні голова районної державної адміністрації Анатолій Катеренчук, мама Героя Наталія Анатоліївна, військовий комісар підполковник Сергій Царук, секретар спілки учасників бойових дій в зоні АТО Лариса Бабкіна, заступник Шепетівського міського голови Галина Безкоровайна та музейні співробітники.
Присутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять Максима та всіх земляків, які віддали свої життя, захищаючи Батьківщину. Світлі спогади та теплі слова підтримки для мами Героя лунали від усіх присутніх. Віра Кухарук зачитала вірші, які вона присвятила захисникам України.
Далі присутні поклали квіти до Дошки пам'яті та пам'ятного знаку на Алеї Героїв.
Шепетівчанин Максим Коваль загинув 15 липня 2014 року на блокпосту біля м. Артемівська Донецької області. Указом Президента України нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Хрещена мати Тетяни Кравець згадує:
«Липень для нас – це завжди 2014 рік…15 липня минає вже 7 років, як обірвалося життя люблячого сина, онука, брата, племінника і похресника Максима Коваля. Старшого сержанта, стрільця-помічника гранатометника 24-ї механізованої бригади. Ми з біллю згадуємо, як зустрічали Максимка, у скорботі непоправної втрати. Часто себе запитую: за що ж його вбили? За що? За Україну. За любов до неї…
Максим завжди мав загострене відчуття справедливості в першу чергу до себе, до своїх однолітків і до рідні. Був співчуваючим, розважливим, щирим, відкритим, самостійним і завбачливим, готовим завжди прийти на допомогу. Він мріяв бути миротворцем, мабуть, з самого дитинства….
Так сталося, що в родині він зростав серед дівчат(вони були одного віку). Тому, завжди намагався примирити або вирішити конфлікт між дівчатами мирним шляхом.
Ще задовго до Майдану і до війни наш Максимка вирішив піти на контрактну службу. З телефонної розмови, він захоплювався військовим життям , військовою технікою. З його слів: «Хрещена, я знайшов себе тут».
Радів мирній службі всього два місяці, а потім потрапив туди…на лінію зіткнення. Мріяв з побратимом з Вінниччини після закінчення війни бути миротворцем у гарячих точках світу. Загинув за три місяці до свого Дня народження, тому назавжди залишився 20-ти річним нашим Максимком.
Просимо Бога, щоб пам’ять всіх убитих згуртувала нас, живих, дала силу і волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. Хай горить свіча пам’яті. І серцем нехай кожен з нас торкнеться до цього вічного священного вогню – частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував найдорожчим. Вони повинні жити у нашій пам’яті».
За матеріалами Музею пропаганди, Шепетівської РДА та ШМР
