Вшанували світлу пам’ять воїна заступник міського голови Галина Безкоровайна, голова районної ради Олег Кулінський, військовий комісар Шепетівського об’єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки, підполковник Сергій Царук, директор музею пропаганди Наталія Никонова. Земляки полеглого воїна відвідали кімнату пам’яті у краєзнавчому відділ музею пропаганди, поклали квіти до меморіальної дошки, встановленої на будівлі загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №6, де 1989-2000 роках навчався Андрій та до його могили на міському кладовищі.
Біографія
Народився Андрій у 1983 році в місті Полонному в сім`ї залізничників. З дитинства йому було знайоме сільське життя, тому що з батьками часто їздили в село Новолабунь, де жили дідусь та бабуся. Ці радісні поїздки були і тоді, коли родина переїхала до Шепетівки. Красиві сільські краєвиди, річка Хомора змалку плекали в душі Андрія любов до рідної землі. Бабуся Марія Марківна була вчителем початкових класів, дідусь Олексій Петрович працював у колгоспі, вели домашнє господарство, тож внуків виховували в любові до праці, до людей, до родини. Родинне коріння гартувало хлопчика змалку, давало силу та міць — це допомогло вистояти, перебороти труднощі на всіх етапах життя.
У Шепетівці Андрій ходив у залізничний садочок №63. Найбільше любив гратися машинками, у нього була ціла колекція маленьких машинок. Змалку він був добрим, привітним.
Таким він залишився і в шкільні і студентські роки. Навчався у ЗОШ №6 у 1989 – 2000 роках. У нього було велике бажання вчитися, пізнати світ, наполегливо долав сходинку за сходинкою, оцінки мав лише хороші та відмінні. Вчителька української мови та літератури, а в 9-11 кл. класний керівник, Валентина Григорівна Малько з особливою теплотою згадує про свого вихованця Андрія Біленького. Товариський і відкритий, мав багато шкільних друзів з якими продовжував дружні стосунки і після закінчення школи, навіть декілька із них стали кумами.
По закінченню школи, продовжуючи династію батьків-залізничників, Андрій став студентом Київського університету економіки та технологій транспорту. На старших курсах поєднував навчання з підробітком. Працював в охороні і з гордістю розповідав, що йому довіряли важливі об’єкти для охорони. Як правило, це були нічні чергування, а вдень — навчання. Це також були своєрідні випробування та загартовування.
Закінчивши вуз, повертається Андрій до рідної Шепетівки, працює у Шепетівській дистанції колії спочатку бригадиром колії, а далі інженером з діагностики у виробничо-технічному відділі.
Щасливий життєвий період – одруження, народження донечки Маринки. Турбота про сім’ю, відповідальність обов’язку забезпечення сім’ї спонукала Андрія змінити роботу.
Полишивши інженерну справу, розпочинає працювати в майстерні з ремонту автомобілів.
Досконало опанував секрети майстерності ремонту, особливості фарбування автомобілів. З особливим захопленням та неабияким розумінням справи часто розповідав про особливості процесу підготовки у фарбуванні і нанесенні фарби. Це були розповіді професіонала про свою улюблену справу.
Ще одна улюблена справа, з дитинства успадкована від дідуся – рибалка. Любив Андрій і куховарити.
Стануть у нагоді кухарські навички Андрія там на Сході, де прийдеться готувати обіди для побратимів.
Останній день шостої хвилі мобілізації – 15 серпня 2015 року — день, який розділив життя Андрія Біленького та його родини із мирного, спокійного, щасливого до тривожного військового. Тривога за сина поселилась у серцях батьків та рідних Андрія.
Лише місяць мобілізовані навчались на Яворівському полігоні і були відправлені в зону АТО. Службу проходив у 53-й окремій механізованій бригаді, був сержантом матеріально-технічного забезпечення 1-ї гаубичної самохідної артилерійської батареї 2-го гаубичного самохідного артилерійського дивізіону. У бойових діях брав участь з 30 вересня по 12 грудня 2015 року. 24 грудня 2015 року отримав посвідчення учасника бойових дій у м.Сєвєродонецьку .
У середині грудня 2015 року 53 бригада була виведена із зони АТО. Були на полігоні в Черкаському, прийшлось пережити нелюдські умови життя на полігоні Широкий Лан Миколаївської області та й тут Андрій не скаржився, а підбадьорював інших. Із спогадів побратимів:
«…оптиміст, життєлюб, справжній друг, на якого завжди можна покластися, відгукувався на прохання всіх, прагнув забезпечити особовий склад всім необхідним, любив правду.. виїжджав з усіма на бойові завдання…»
Капітан Савченко Микола Васильович, заступник командира батареї по роботі з особовим складом, дуже позитивно відгукнувся про молодшого сержанта Біленького Андрія:
«…накази виконував чітко, ніколи не підвів…любив правду, справедливість, не терпів підлабузників, боягузів, не чув від нього скарг. У день загибелі був у добовому наряді по дивізіону».
У лютому Андрій приїхав у відпустку, радість зустрічі із рідними була недовгою, всього 10 днів — 19-29 лютого. З березня він знову в АТО, знову непросте солдатське життя, обстріли бойовиків, випробування на стійкість, мужність та відвагу… Він мріяв про повернення до мирного життя та, на жаль, весна 2016 року стала для нього останньою. Догоріла свіча життя Андрія Біленького.
Цьогоріч виповнюється 5-та річниця від дня загибелі Андрія Біленького. Невимовна туга, сум і осмислення незворотності посилились в серцях його рідних. Мама Світлана Олексіївна передає лише частинку своїх відчуттів словами:
«П’ята весна, а біль та ж сама…Журавлі щовесни повертаються з вирію, а син вже не повернеться ніколи».
Хай ніколи не згасне свіча пам’яті про мужнього захисника України!
Пресслужба Шепетівської мыської ради
