25 липня під час виконання бойового завдання на Донеччині смерть забрала нашого відважного оборонця. Земляк ніколи не був байдужим до своєї важкої чоловічої роботи - захищати рідну землю. Цьому свідчить бойова відзнака. З перших днів повномасштабної війни перебував на фронті. Понад пів тисячі днів боротьби з московським окупантом у надважких боях. Справжній воїн…
Найстрашніше у світі – це війна. Вона безжально знищує все живе і неживе. Їй байдуже на стать, вік, статус, переконання…
Ніхто не міг уявити тоді, десять років тому, якою жорстокою буде війна на території України, що триває вже дев’ятий рік. Російські окупанти не вирізняють, чи то військовий, чи то дитина, чи навіть пологовий будинок… Їм байдуже на виплакані очі матерів, розбиті серця дружин та дітей загиблих бійців…
Так, весь світ нині захоплюється Україною — бо ми, українці, не тільки мирні хлібороби. У складні часи ми проявляємо іншу свою рису: наші хлопці і дівчата, чоловіки та жінки стають відважними воїнами, Героями. Непохитною стіною стають українські оборонці проти загарбницької російської орди та самовіддано звільняють від окупанта кожен сантиметр рідної землі.
Так, завдяки таким захисникам, у порівнянні зі Сходом України - на Ізяславщині – земний рай. Для багатьох війна – це лише вечірні новини і привід для розмови. А для бійців – це навіть більше, ніж випробування. Ніхто й ніколи не зрозуміє, що таке війна, не побувавши на ній. Ніхто! Тому що наші оборонці стоять ЖИВИМ ЩИТОМ, щоб ніхто й ніколи з українців не жив в окопах, щоб не довідався, що таке справжнє пекло.
Не злічити страшного невимовного горя у тих сім`ях, до яких прилетіла чорна звістка про загибель сина, батька, чоловіка чи брата… Тих, хто заради нас пожертвував найдорожчим — своїм життям.
Віталій мав повернутись до рідної домівки з довгоочікуваною перемогою України; повернутись, щоб насолоджуватись сімейним життям, виховувати своїх двох неповнолітніх дітей і радіти безкрайнім просторам рідного села. Та, на жаль, повернувся, щоб навіки полягти у рідній землі… Поруч із своїм двоюрідним братом, старшим солдатом, старшим навідником 1 гранатометного відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки мотопіхотного батальйону Ващуком Юрієм Миколайовичем. Життя 26-річного бійця обірвалося 25 вересня 2022 року на Донеччині. Все дитинство провели разом, зростали в одному селі, на одній вулиці, а тепер разом у Небесному Війську…
01 серпня Ізяславщина проводжала Віталія Томчука у Вічність з неосяжною скорботою в душі та серці. Навколо труни, яка потопала у живих квітах та сльозах рідних, зібрались сотні людей – родина, побратими, духовенство, друзі, колеги та жителі громади, які прийшли розділити біль втрати нашого земляка.
Обабіч дороги, якою вирушив в останню путь справжній Герой України, місцеві мешканці утворили живий ланцюг, стоячи на колінах з державними прапорами та квітами. У місцевому храмі відбулось заупокійне богослужіння за українським воїном. Поховали бійця з усіма військовими почестями в рідному селі, що було для оборонця місцем наснаги та сили.
Людина може прожити довго та нічого значимого після себе не залишити, а може прожити життя коротке, проте таке, що залишить великий слід і пам'ять серед багатьох поколінь. Це стосується наших загиблих/померлих Новітніх Героїв, життя яких, їхні мрії та сподівання продовжує забирати безжальна війна.
Ізяславщина розділяє біль втрати родини загиблого воїна та завжди пам’ятатиме своїх земляків, котрі полишили рідну домівку, своїх найдорожчих серцю людей та стали на захист нашої країни. Вони назавжди в наших серцях і в нашій пам'яті.
Ізяславська міська рада
