Сімейна справа та важка праця на землі
Займатися вирощуванням хризантем подружжя розпочало ще до повномасштабного вторгнення. Чоловік Василь завжди підтримував кожне починання дружини:
«Зая, так, мені треба везти на базар, як ми це робимо?” Ну, каже, я приганяю машину, ти копаєш, я везу», — пригадує Наталія.
Після загибелі чоловіка доглядати велетенський сад жінці допомагають рідні та сини. Обсяг роботи — колосальний:
«Тут було шість прополок чи сім. Я б це сама не зробила. Першу помагала одна мама, останню прополку — друга мама. Середні прополки я робила сама, бо це важко. Кущі об'ємом півтора метра. Ти його ставиш в тачку. Там коренева тільки кілограм десять», — розповідає господиня.
Окрім хризантем, Наталія вручну обробляє 40 сотих городу, де вирощує картоплю, гарбузи та городину:
«Я люблю, коли земля оброблена. Так, праця це важка. Але коли зайняті руки — світла голова. Я хочу привчити дітей до роботи. Вони мають знати, що це село. Тут має бути викошено. Тут має бути вибрана гарбузка, підняте яблучко і піднятий горішок».
Мрія про квітучі міста та навчання любов'ю
Наталія вже 12 років працює вчителькою у Білогородському ліцеї. Вона переконана, що головне завдання педагога — навчати дітей любові:
«Любові до всього: любові до професії, любові до землі, любові до того, що ти робиш. Бо світ, він взагалі нейтральний. Ми своєю любов'ю прикрашаємо те, що в ньому є».
Зараз жінка мріє про власну теплицю та прагне розширювати географію своїх квітів:
«Хочу, щоб мої квіти цвіли у всіх незламних містах України: в незламному Харкові і в незламному Києві. До речі, сьогодні знакова перша посилка на Київ поїхала».
Пам'ять про чоловіка та шлях до відновлення
Після втрати коханого Наталія зробила татуювання у вигляді крила. Друге таке ж зображене на пам'ятнику Василя. Раніше подружжя мріяло про спільний стрибок із банджі-джампінгом, і жінка налаштована реалізувати цю мрію:
«Ми пообіцяли собі що стрибнемо з Кам'янець-Подільського мосту, так ніби жартома. Мрію цю ми не реалізували, але в мене є мрія стрибнути з Оболонського моста. Я її обов'язково реалізую».
Шлях до повного відновлення після важкої втрати тривав майже три роки:
«Відновлення відбувається поступово. Ти проживаєш і ти приходиш до висновку. І той біль, який сидів, стало легше, я їх вирівняла. І там в мене крила на спині. І ми будемо злітати. Ми всі злетимо, дівчата, бо в нас стільки сили, якої ми ще не відкрили».
