Представлений читачам збірник «Два покоління – дві війни» патріотичних віршів членів студії «Доля» - роздуми самобутніх поетів про долю українського народу і України напередодні 70-ї річниці Перемоги. До збірника увійшли 216 віршів 28 авторів.
Презентація збірки відбулася 14 травня ц.р. в бібліотеці ім. М.Коцюбинського.
Друга світова та неоголошена війна на Сході, що триває нині, стали найбільш доленосними і трагічними подіями в історії нашого народу.
Разом із тим, ставши суворим випробуванням, вони виявила яскраві приклади людської гідності, стійкості, мужності, відваги, самопожертви, героїзму. Ці риси сьогодні притаманні молодому поколінню, яке відстоює національні цінності, українську державність та її цілісність на Сході країни.
Зінаїда Зубарєва (Русняк) ознайомила присутніх з книгою «Дитинство украдене війною», Хмельницький, 2013. Її батько – Іван Кирилович Русняк у Велику Вітчизняну був командиром партизанського загону в селі Серединці, який входив до складу партизанського об’єднання Героя Радянського Союзу І.О.Музальова. Зінаїда Іванівна поділилася спогадами про батька та його меншого брата, якого підлітком вивезли до Німеччини. Біль утрат, приховані душевні страждання зачепили багато родин. Олександр Костюк доповнив розповіддю про власну родину і прочитав вірш «До електорату». Василь Ющенко, Віра Кухарук, Леонід Жмурко, Олена Герасименко, Марія Карнаух розповідали про рідних, які назавжди залишилися на полях війни в Україні, Росії, Польші, Німеччині. Могили одних знайшли через 69 років, доля інших досі залишається невідомою.
У першій частині збірки, яка має назву «Відлуння грізної війни», розміщені вірші присвячені ветеранам.
9 травня
9 травня зібрались бійці.
Свою Перемогу вітали.
Хто міг, той ще з ночі підшив комірці.
Зійшлися усі. Й ті.., що спали.
В одних на очах чи од вітру сльоза,
Чи може то пам'ять буремна.
У інших — лиш посмішка...
Знову гроза,-
Деталь від Весни невід'ємна.
В одних сивина, мов туман на зорі.
У інших — чуприна смолою...
Гроза пролетіла.Знов сонце вгорі.
І тиша. Пекуча. До болю.
В одних у долонях
Тюльпани горять.
У інших — із каменю квіти.
Одні на колінах в поклоні стоять.
А іншим...вік в камені жити.
9 травня зібрались бійці -
Святу Перемогу вітали.
Скільки сердець залишились оцих,
Що Землю від ката спасали?
Катерина Дяченко
Ще живі ветерани, які пройшли важкий шлях від Києва до Берліну. Їх дуже мало, але вони як ніхто і ніколи потребують нашої з вами уваги.
Знамя Победы
Озаренные солнцем Победы,
вы навечно в бессмертном строю,
Наши славные прадеды-деды.
В вашу честь расцветает салют.
Ваше Знамя Победы крылато
Осеняет плеяду годов.
Вы великих сражений солдаты,
отстоявшие жизнь и Любовь!
Виктор Гусаров
А скільки їх не повернулося з війни і навіки залишилися на полях, в лісах у братських могилах безіменними.
На брезенте — крест нательный
На брезенте - крест нательный,
Красный, как мишень,
Хенкель сбросил груз смертельный,
Оборвав их день:
Две полуторки и Эмка,
У дороги ... с двух сторон.
Белый снег, метёт позёмка.
Наглый гвалт ворон.
Две полуторки и Эмка
Сожжены до тла,
Уцелела с почтой сумка,
...А в снегу ... тела.
«Интендантка", "Санитарка",
В Эмке - военкор...
Всё смеялся, что не ранен,
Был... до этих пор.
И летят над полем птицы,
Нет печальней их –
Треугольников страницы...
Вести для родных.
Не дойдут до адресатов, никогда, своих...
Похоронок извещенья,
просьбы...
беглый стих...
Леонид Жмурко
Старійшина студії - Василь Миколайович Ющенко, дитина війни, добре пам’ятає той день, коли родина отримала похоронку на батька.
Діти війни
Немає в нас зірок, медалей,
І не тому, що не дали,
Бо ми малі не воювали,
А тільки на війні були.
Нас вбити, знищити, спалити-
Так мріяв ворог та не зміг.
Все ж залишилися ми жити
На роздоріжжі всіх доріг.
Повиростали, полетіли
Шукати щастя та удачу,
Воєнних ран нема на тілі,
а на душі?.. та хто їх бачить…
Вони не гояться ніколи,
Хоч з часом все ж болять, болять…
Ми ту, війни пройшовши школу,
Їх довго будем пам’ятать.
Немає в нас зірок, медалей,
І в форму ми не будем вдіті,
Були малі, не воювали,
Як всі тоді воєнні діти…
Василь Ющенко
А скільки вдів залишилося після війни, які так і не дочекалися свого жіночого щастя. Вони самі піднімали та виховували дітей у важкі повоєнні роки.
Вдова
Может, где – то на лесной полянке
Муж ее в земле российской спит,
В чудом сохранившейся землянке
Вещмешок обугленный лежит.
Там водой залитая воронка,
Рядом пожелтевшая листва,
Пулей в дом влетела похоронка,
И навзрыд заплакала вдова.
Но она по–прежнему в сомненье,
Верит в то, что муж ее живой,
Если б вышел он из окруженья,
Не осталась бы она вдовой.
Битвами издерганный, уставший,
Где ты? Без тебя проходят дни,
Для родных – не без вести пропавший,
А живой, пока живут они.
Геннадий Сивак
Ветеранам важко згадувати пережиті події війни, а ще один тягар на серці – нинішня війна на Сході, яка безжально забирає їх онуків та правнуків… Може, не така масштабна, але така ж страшна і жорстока, як і та, в боях котрої вони, нині ветерани, а тоді - юнаки, захищали свою рідну землю від німецько-фашистських загарбників. Сьогодні їх сини та онуки захищають країну від російських найманців, які принесли в Україну жах і смерть.
У другій частині «Вижити в огні» - вірші-роздуми про події в країні, що відбуваються сьогодні, вірші присвячені воїнам, які воюють на Сході країни і шепетівчанам, які віддали своє життя за щастя і волю.
Війна уже сьогодні перекроїла незліченну кількість людських доль, примусила переглянути систему цінностей, відмовитися від ілюзій, залишила глибокий слід у долі багатьох українців.
Через Голгофу шлях проліг до волі…
Через голгофу шлях проліг до волі.
Страшна за це заплачена ціна.
Та досі ми голодні, босі й голі,
І Вітчизняна тихо йде війна.
Щоб не збудити тих, що не проснулись,
Хто сміло заховався у кущах.
Лиш тільки би ми всі не потонули
В сльозах вдовиних, в кров’яних дощах.
Не раз вже чула: «Наша хата скраю.
Прийдуть сюди – візьму я автомат…»
А ТАМ за мир летить до небокраю
Чийсь батько, син, чийсь чоловік – солдат.
А,знаєте, вдивляючись у небо,
Де ангели виходять на плато,
На нього теж чекають із Ереба,
З нового пекла з назвою АТО.
А нам то що? На пуза – вишиванки,
З патріотизмом прапор на даху.
Прокиньтесь, люди! Бо затопчуть танки
Промінчик волі на своїм шляху.
Олена Іськова
Чоловік Олени Іськової ось уже п’ять місяців перебуває в зоні бойових дій в Луганській області.
Коли я сяду з смертю пити чай..
Лист з фронту
Коли я сяду з смертю пити чай
І подивлюся в очі їй безстрашно.
Ти все одно, прошу, мене чекай,
І не втрачай надії легковажно.
Коли пташина вдарить у вікно,
«Не до добра», - старі підкажуть люди.
Та ти чекай на мене все одно,
Я виживу від підлих зрад Іуди.
Коли земля тікатиме з-під ніг,
І скапує свинцем додолу небо.
Твоя молитва, мила, оберіг-
Молись щодня. І я вернусь до тебе.
Коли побачиш, то очам не вір,
То тільки сон, ілюзія, омана.
Я відмолю життя своє у зір
І повернусь назад, моя кохана.
Олена Іськова
Тебе чекати, то не ноша – честь
Лист-відповідь на фронт
Тебе чекати, то не ноша – честь
І день і ніч молитися за тебе.
У судний день підставити плече,
Щоб ти не впав у мороці Ереба.
Я буду сонцем у морозну лють,
В спекотний день ковтком води відпою,
Лиш пам’ятай: тебе удома ждуть!
І я довіку житиму тобою.
Ти завжди поруч: в серці і думах,
Бо кров твоя пульсує в наших дітях.
В котлах війни така любов палка
Гартується у грозових суцвіттях.
…Мій Ангеле, лети туди, де Він!
Лиши мене! Його рятуй від смерті!
Хай забере з собою привид війн
Червоно-чорні фарби у мольберті.
Олена Іськова
Скільки покалічених дітей, дорослих… Скільки сліз пролито матерями, яким довіку носити чорні хустини.
Знов війна зазирає у вічі дитячі зловісно
Знов війна зазирає у вічі дитячі зловісно,
І гарматний вогонь поливає пшеничні поля.
Небо сивими хмарами й димом ядучим нависло,
Навіть крила зчорніли від кіптяви у янголят.
Скоро й сліду не лишиться в нас на Вкраїні від раю,
Бо й повітря духмяне просякло димами наскрізь.
Бо якщо ми не зможем прогнати круків чорних зграю,
То ніколи не встане народ гордо у повний зріст.
Віра Кухарук
Солдати, мобілізовані й добровольці, із високою національною свідомістю, патріотизмом, ціною власного життя відстоюють цілісність Вітчизни.
Тоскно так на душі
Тоскно так на душі, коли бачиш обвуглене листя,
Обгорілі дерева й зруйновані житла людей.
Ще учора господаря гордість - охайне обістя,
А сьогодні це царство розбитих дзеркал і щербатих тіней.
Нині все у диму – від зорі і кривавих світанків,
До німого від жаху святкового теплого дня.
Дикі танці людей з автоматами й ревище танків,
Перелякане геть і забуте всіма цуценя.
Це війна для всіх тих, хто себе захистити не в змозі,
Хто хотів тихо жити й ростити для хліба жита.
Хто голодний бреде сам один по розбитій дорозі,
В кого біль у душі, і кого від утоми хита.
А брехня, наче мед, безперервним потоком з екранів,
І молитва до Бога, щоб біди відвів від дітей.
Скільки ще годувати неситих вождів з різних кланів,
Скільки ще нам потрібно синочків-героїв смертей?
Знову терпне душа, коли бачиш розстріляне небо.
Допікають думки - доки нести Вкраїні цей хрест?
Бог нам вибір дає – чи змиритися й жити ганебно,
Чи синам українським відстояти матінки честь.
Віра Кухарук
Ми віримо, що Україна переможе й у цій війні, яка стане особливою сторінкою українського народу.
