Про відважного школяра Валю Котика авторка дізналася вперше у дитячі роки, коли відпочивала в піонерському таборі. До дітей постійно приїжджала Ганна Микитівна Котик, розповідала проборотьбу партизанів-підпільників з фашистськими оккупантами і про свого сина. Це була надзвичайно сильна, дієва і харизматична жінка. Пізніше, вже вчителюючи, Валентина Яківна збирала матеріали для шкільного музею і не раз зустрічалася з Віктором Котиком - братом Валі. Крім того, згідно рішення педагогічного колективу, кожен клас мав свою колективну творчу справу. Валентині Бойчук доручили збирати дані про партизанів.
Будучи класним керівником, вона разом з учнями занурилася в пошукову роботу. Впродовж кількох десятиліть збирали спогади очевидців, документи, їздили місцями бойових дій, слухали і записували розповіді ветеранів, працювали в архівах, вишукували газетні матеріали, щоденники та інші свідчення про підпільників та дітей. Все це потрібно було опрацювати і донести до людей.
Завідувач відділом обслуговування бібліотеки, ведуча заходу Зінаїда Романюк надала слово Валентині Бойчук.
«Шепетівський край – партизанський, і майже з перших днів окупації почався рух опору фашистам, - розповіла авторка. – Люди в нелегкій боротьбі намагалися відстояти честь і волю. Народні месники організовували набіги на німецькі загони, підривали німецькі ешелони, знищували ворожих патрулів і поліцаїв. Засновником шепетівського підпілля став О.А.Горбатюк до якого долучилося багато патріотів – дорослих і дітей. Юним героям було по десять і більше років, це були звичайні діти, які мали почуття справжнього патріотизму і намагалися чинити опір фашистам. Цезараз нам легко говорити - чому не зупинили дітей? чому дозволили їм наражатися на небезпеку? Забороняли, і не раз! Але вони, безконтрольно, ризикуючи життям, йшли самі, і, відповідно, наражалися на ще більшу небезпеку. Не раз доводилося чути, що війна – це не дитяча справа. Безперечно, не дитяча. Вразлива дитяча психіка, щоденно стикаючись з наругою над людьми, не здатна була цього витримати і шукала виходу. Щирий патріотизм дітей сплавлявся з юначим максималізмом і отримували потужну вибухову суміш. Її необхідно було контролювати і направляти в потрібне русло. Цим займалися дорослі - підпільники.
Постачання харчів полоненим, диверсії на залізниці, збір розвідувальних даних і навіть засідка на трасі Славута—Шепетівка, внаслідок якої було вбито шефа жандармів Фріца Кенінга – ось неповний перелік справ юних партизанів.
Хочу додати, що всі діти – герої і заслуговували нагород, але в радянські часи нагороди отримували ті, що мали самі позитивні характеристики і біографії. На мою думку, зовсім не оцінено подвиг Володі Ковальчука. Він загинув страшною смертю – фашисти кинули його під поїзд і хлопцеві відрізало ноги, потім його облили бензином і кинули запаленого сірника… Дитина згоріла живцем».
Спогадами поділилася Наталія Горбатюк, учасник бойових дій Сєньков Микола Петрович, Кондратюк Іван Прохорович, якого підлітком вивезли в Німеччину на роботи.
Виступили: Володимир Ілліч Чікін, керівник ветеранської організації; Гарилюк Любов Дмитрівна – заступник директора ЗОШ № 4, науковий працівник музею ім. М.Островського Лукашук Олександр Володимирович, краєзнавець Шулик Володимир Іванович.
Учасники народного колективу «Гіперборея» (керівник Валентина Шевчук) Ковальчук Тетяна, Піддубна Віра, Ярощук Ольга подарували ветеранам пісні «Степом степом» і «Дума про землю».
Члени літературно-мистецької студії «Доля» Віра Кухарук, Тетяна Кушнірук, Антоніна Осецька, Сергій Доскач, Василь Ющенко прочитали патріотичні вірші.
На завершення презентації Валентина Яківна подякувала всім причетним до видання книги про дітей-героїв.
Окремо згадала Русняка Івана Кириловича (керівник партизанського загону села Серединці, який також входив у з’єднання Героя Радянського Союзу І.О.Музальова; учасники загону брали безпосередню участь у визволенні Ізяслава) домашні архівні матеріали та щоденники якого передала Валентині Бойчук його донька Зінаїда Русняк. Це надзвичайно цінні папери і зошити, в яких було вказано ПІБ кожного з підпільників, місце і дату його загибелі.
Варто додати, що шепетівчани та мешканці населених пунктів району свято бережуть пам’ять про героїв-земляків, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Сімдесят років не в змозі стерти з вдячної пам’яті поколінь безприкладний подвиг народу, у якому злилися воєдино і велична мужність воїнів, партизанів та підпільників, і героїзм трудівників тилу — робітників і колгоспників, інтелігенції.
Ми в неоплатному боргу перед мільйонами батьків, братів і сестер, які своїми життями захистили і сьогодні захищають нас і прийдешні покоління від смертельного подиху війни.
Вічним вогнем безсмертя будуть осяяні імена тих, хто загинув в ім’я життя, захищаючи Батьківщину.
Найщиріша шана, глибока вдячність і доземний уклін вам, солдати Перемоги, солдати-визволителі! Ваш подвиг залишається у віках. Вічна слава переможцям, честь і шана вам, ветерани Великої Вітчизняної війни!
