Зоряна симфонія кохання

На тлі війни, смертей, гірких материнських сліз за вбитими і покаліченими нашими дітьми, дебілізму з міфічною путінською Новоросією, терористичними ДНР та ЛНР, вірші українською та російською мовою членів літературно-мистецької студії  «Доля» про любов та довіру, дружбу і життя - гарна можливість поглянути на світ з іншої сторони, відчути почуття інших людей у мелодійних рядках красивих віршів. На жаль, гумор та веселі вірші останнім часом мало звучать в цьому залі. Сумні вірші виражають ті чи інші проблеми людей чи суспільства. Звичайно, кожен з нас  хоче з кимось поділитися цими проблемами і відчути, що він не один у цьому світі. Саме на засіданнях  студійці можуть поділитись власними віршами та оцінити творчість інших.

Але сьогодні ми говоритимемо виключно про кохання, тому що презентуємо нову ліричну збірочку Тетяни Кушнірук, яка називається «Зоряна симфонія кохання». Адже саме ця жінка написала, і напевно ще напише, багато віршів про це чудове почуття.

 Симфонія кохання

Тобі складу симфонію кохання
З чарівних слів і музики життя,
Росою окроплю світанком раннім
Свої до тебе ніжні почуття.

Сплету для тебе зоряне намисто
З найкращих і яскравіших зірок,
І поглядом ласкавим, променистим
Тебе зігрію вперший вечорок.

Створю тобі комфортніші умови,
І ковдрою встелю твоє шатро...
Відчуєш лоскіт милої промови,
Щоб щастям загорілося нутро.

Зберу для тебе квітів аромати,
Щоб ти сп'янів, неначе пив вино,
Та щоб моє кохання зміг спіймати
Й насправді закохатись, як в кіно.

Від щирої душі я заспіваю
Цю пісню, що у небо синє мчить...
Тебе одного в світі вибираю,
Й ця музика — лише тобі звучить!

Звичайно ж, немає поетів, які б не писали про любов, тому що вона посідає значне місце у спектрі людських почуттів. Кажуть, здатність до любові є мірилом людської душі. Любов підносить, ошляхетнює людину навіть тоді, коли несе страждання. 

Почуття любові, можливо, як ніяке інше, прагне висловлення. Ось чому кохання дуже часто дає поштовх до творчості, до самовираження. Скільки написано творів, у які поети намагалися вкласти всю силу свого почуття! 

І наша героїня написала свого першого вірша у неповних 16 років, саме тоді, як вперше закохалася.

Насправді тема любові для неї є невичерпною, бо невичерпним є духовний світ цієї жінки. Відомо ж бо, що кожна окрема людина – це неповторність. 

Здається, що всі можливі нюанси любовних почуттів уже зафіксовано в поетичному слові Тетяни Борисівни, але щораз вона знаходить щось нове і дивує нас.

Може виникнути запитання: нею так багато написано прекрасних поезій про кохання, видано дві збірочки поезій («Ліричні передзвони» і «Прикосновение души»), то чи ж не загрожує любовній ліриці самоповторення, яке свідчитиме про вичерпування теми? Справді, в новій збірці є безліч поезій про кохання, але вони не повторюють одна одну. Щораз авторка вміло відкриває нові грані цього безсмертного почуття.

Знайомство з такою поезією – це збагачення власного духовного світу і його урізноманітнення. Врешті – решт, це розвиток  прекрасного в людині.

Маємо надію, що сьогодні така глибоко лірична поезія передасться іншим людям, “зарядить” їх тим духовним станом, який пережила поетеса.

Саме інтимна лірика дозволяє зазирнути у внутрішній світ іншої людини, вибрати те, що нас найбільше хвилює і що схоже на наше життя.

Хочу додати, що інтимна лірика — це не тільки вічне кохання, зітхання і страждання, це все, що стосується внутрішнього світу людини, її думок про вічне, наболіле, і, звичайно, кохання.

Особисто мене  вразила інтимна лірика Тетяни Борисівни перш за все тому, що вона аж занадто відверта з читачем і пише про своє наболіле не завуальовано, а прямо.  Її лірична героїня – подібна до неї. Вона говорить про те, що потрібно берегти почуття кохання, бо воно важко народжується в нас, як правило, через муки, страждання, душевні переживання.

Звичайно, така сильна особистість, як Тетяна Борисівна,  здатна глибоко й серйозно кохати, та тільки духовно рівну собі людину.

Поки що доля не дала їй вимріяного  рицаря, але вона чекає його, і не згодна на щось маленьке і нікчемне… Є у її віршах сльози  від невзаємності, гіркота від несправедливості світу людей, але вона намагається жити в гармонії із собою і природою.

Її лірична героїня ніколи не стане слухняною рабою сліпого кохання, яке ошукує й обтинає крила, її кохання таке, що його потрібно заслужити, бо воно не на сьогодні чи завтра, а назавжди.

Її обранець має бути гідний неї. Для нього завжди є місце у її серці.

Тетяна – мрійниця. Вона не мученик і не жертва, для неї є неприйнятними безсилість, відверта слабкість.

Вона вся — у своїй ліричній героїні, здатному вірити, любити і  кохати так сильно, щоб яскравіше сяяли тільки зорі.

Її інтимна лірика відображає переживання, пов'язані з особистим життям.

У неї є вірш де вона, чи  лірична героїня, тяжко відболіла ним. Кохання принесло багато болю і страждання. Емоційна напруга була такою високою, що навіть зараз, коли вона вже певною мірою пригасла, все ж залишилася у пам’яті.

Зітру про тебе пам’ять назавжди

Розлуці нашій більше не пробачу!
І ти мене за це не докоряй.
Я більше за тобою не заплачу,
Всі виплакала сльози, через край!

Втомилась нескінченно сумувати
Й чекати на безрадісну ту мить...
Достатньо серце навпіл розвивати!
Воно вже не страждає й не болить.

Тобою вже давно перехворіла.
І ти мене ніколи вже не жди!
Любов, як зірка, - впала і згоріла.
Зітру про тебе пам'ять назавжди!

Є інший вірш про вимріяного героя-рицаря, якого вона наділила найкращими рисами.

У її віршах відчуємо біль утрати, біль одинокого існування без любові, без Нього, отого вимріяного, найкращого і найдостойнішого її високих почуттів, її щирого кохання.

Лірична героїня Тетяни Борисівни вміє зберегти світле своє почуття в найскладніших ситуаціях і щаслива тим, що в коханні знає ціну найголовнішому - подарованому ним теплу, яке зігріває душу, пульсуючи десь на дні чистим, ніжним джерельцем. Так, треба насолоджуватися життям і цінувати кожну  його хвилину, кожну  мить.

Як я тишу люблю загадкову

Як я тишу люблю загадкову!
Я складаю у тиші вірші,
З нею в мандри злітаю зіркові,
Щоб солодко було на душі.

На світанку, з промінням ранковим,
Ледве чую - комп'ютер гуде.
Як я тишу люблю загадкову,
Що у мрії казкові веде!

Фантазую... не знаю, про кого?
Серце тьохкає в грудях моїх.
Це так тиша вплива загадкова,
Що потайки чаклує на гріх.


Про кохання думки не залишу!
Як же жити без нього, скажи?
І все рівно люблю тую тишу,
Хоч насправді - одні міражі!

Ось і вечір з'явився шовковий,
Павутиння зникають вночі...
Як я тишу люблю загадкову,
Та від нею сховаю ключі!

Надто сумно! Й життя не вирує.
Важко нести у тиші хреста.
Я собі кращі дні подарую,
Лиш у тиші сховаю літа.

Поезії Кушнірук  Т.Б. вчать нас  думати провеличне, ліричне почуття - кохання. Кожне слово в її віршах промовляє про любов.

Повірте, якщо ми будемо думати про високе, а не про мізерне, то цей світ і кожний  новий день буде кращий, сонячніший, тепліший.

Зрілість

За життя своє — матері вдячна.
За що Бога гнівити — нема.
Та чомусь так тривожно і лячно,
Що на скроні сідає зима.

Я не знаю, як житиму далі?
Хоч не плачу, та в серці — журюсь…
Не важливі життєві деталі,
Якось з ними я тихо змирюсь.

Пролітають літа і години,
І міняє на літо — весна.
Стрімко змінює обрис людини -
НебажАна її сивина.

І спотворюють зморшки обличчя,
Та спрацьовані руки тремтять,
Похились на бік передпліччя,
Тільки очі на місці «сидять».

Вони бачать усе і сміються,
І душа ще така молода!
Струни серця із піснею ллються,
Не страшні їм ні смерть, ні біда!

Світлий розум ще думку лоскоче,
Перевтілює в щирі слова
І повторює: «Жити ще хочу!»
До цікавих людей зазива.

Скільки років мені? — не важливо.
Коло друзів — живильна вода!
Я пишаюся ними й щаслива…
Тільки доля не склалась, шкода.