Дихається вільно і легко, а на серці так гарно, що хочеться читати вірші…
Фарб яскравих свято - просто на Покрову.
Тепле листя клена лащиться до ніг.
Масло, акварелі... тиша, а ні слова...
Погляд із портрета - ясний оберіг.
Пензля ніжний дотик - часточка окрема,
Розквітає в світі звабливих оман.
А картина Жінки - це життя, поема,
Це сердець зітхання, лірика, роман.
Там цвітуть край поля радісно тополі,
Колихає вітер золоті жита.
Пелюстки ірисів, наче дотик долі.
Сотворити диво - сонячна мета.
Доторкнулась осінь до плеча листочком,
Повернувся в літо тихий голос твій.
У печаль небесну я пірнути хочу,
Прилягти у теплий присмерк луговий.
Неба акварелі конутри розмиті,
Лине біла хмарка, наче пух, легка.
Довго іщасливо жити вам на світі,
Бо це справжнє диво - Творчості рука.
Віра Кухарук
Але спочатку кілька слів про Святу Покрову. Чудесне явлення Матері Божої сталося всередині Х століття в Константинополі, у Влахернському храмі, де зберігалися риза Богоматері, Її головний покров і частина пояса, перевезені з Палестини у V столітті.
У неділю, під час всенічної, коли храм був переповнений, святий Андрій, побачив Богородицю, яка йшла повітрям. Її супроводжували Іван Хреститель та апостол Іван Богослов, інші святі та Ангели. Ставши на коліна, Матір Божа почала молитися за всіх християн. Потім, продовжуючи молитися, підійшла до Престолу. Завершивши молитву, Вона зняла з голови покривало і простерла його над людьми, що перебували в храмі. Богородиця просила Господа Ісуса Христа прийняти молитви усіх людей, які призивають Його Ім’я та вдаються до Її заступництва.У Влахернському храмі зберігається пам'ять про цю дивовижну подію. Хоча Грецька Церква не знає свята Покрови. Цікаво, що і святий Андрій був слов’янином, який у молодості потрапив до полону і був проданий в рабство в Константинополі місцевому жителю. Свято на честь Покрови Пресвятої Богородиці було встановлено в Руській Церкві близько 1164 року. Тоді ж почали зводити храми на Її честь. Сьогодні це одне з найбільш шанованих свят в Україні.
Покрова вважається покровителькою Війська Запорізького, Української Повстанської Армії та всіх вояків. А від сьогодні і Збройних Сил України.
А ще Свята Покрова – покровителька художників. Адже якою гарною не була б весна, але таких кольорів та відтінків, як в осені, ще варто пошукати. Осінь – неперевершена чародійка кольорів.
В день Святої Покрови в АРТ-кафе «Хвилинка» зібралися члени літературно-мистецької студії «Доля» привітати художників - Надію Єфремівну Елеон, Олексія Павловича Тарасенка та Володимира Івановича Мирончука з їх професійним святом.
Надія Єфремівна близько 35 років віддала ДХШ і сьогодні навчає дітей, передаючи їм свою майстерність. У неї золоте серце і вмілі руки, якими вона все вміє зробити. Але основне, що любить дітей. Її діти – учасники і переможці багатьох всеукраїнських та обласних виставок та конкурсів.
Олексій Павлович Тарасенко теж працював вчителем образотворчого мистецтва в школі № 7, а потім став професійним художником. Володимир Іванович Мирончук всього два роки плідно працює, але встиг намалювати понад 80 полотен, створити своїми руками АРТ-кафе «Хвилинка», де ми цікаво і змістовно проводимо свій вільний час. А ще 25 жовтня в музеї ім. М.Островського відкривається його персональна виставка.
Осінь - найулюбленіша пора року багатьох поетів та художників. Адже коли маємо пригнічений настрій і поезія не зовсім радісна, її можна змалювати сірим кольором, а коли настрій веселий, гарний, то вірші мали б оранжевий або жовтий колір. Отакі собі кольорові вірші!.. Для цього потрібно старатися позитивно дивитися на світ.
А далі розпочався творчий вечір художника, поета і лірика Олексія Павловича Тарасенко.
Ведучі вечора Зінаїда Романюк та Віра Кухарук розповіли про життєвий шлях художника, ознайомили присутніх з його творчістю, а сам художник розповів цікаві моменти свого творчого життя.
Його вірші надзвичайно ліричні, душевні і читає він їх, виразно декламуючи:
Я є такий
який я є
І іншим бути я не хочу
Ти зазирни у мої очі
І біль і радість
все в них є.
Це про себе. Або такий вірш:
Коли перед тобою полотно,
Неначе перший сніг іскриться білизною,
Не бійся змарнувать його непевною ходою,
Страшніше залишить незайманим його.
Признаюсь, що для мене поети завжди були незвичайними людьми, можна сказати, загадковими. Вони ніби живуть у своєму унікальному і не відомому для інших світі. Поети мені чимось нагадують художників, тільки малюють не пензлем, а словами. А ще одні та другі - це добрі, відкриті люди з глибокою душею та щирим серцем.
Я намалюю дім, щоб вікнами у поле,
Де хвилі котяться на золотих житах.
І де небес блакить, і не бувае горя,
А в вишині кружляе щастя синій птах.
Я намалюю стежку, щоб в квітучий сад
Стелилась рушником від рідного порога,
І щоб троянд барвистих аромат,
І пісня солов"їна, як набат,
Нас кликали в незвідану дорогу.
Я намалюю ще - далекії світи,
І ліс, і гори, і моря й пустелі.
Я намалюю вечір, в ньому будеш ти,
Така жаданна, мов ковток води,
Що помираючому друг приніс у жмені.
Я намалюю посмішку твою,
І блиск очей, і шовк твого волосся.
Я намалюю вранішню зорю,
Щоб все про що нам мріялось - збулося.
А ще Олексій Павлович гарний чоловік для своєї дружини Марії і найкращий дідусь для маленьких онучок, яких у нього троє.
В його творчому здобутку чимало інтимних ліричний віршів. Для прикладу, ось такий вірш про кохану жінку:
Чарівними були ті ночі!..
Місяць в небі човником плив,
Я дививсь в твої ніжнії очі,
І пір'їнкою в прірву летів...
І здавався мені неповторним
Той політ... у обійми твої,
За вікном стогнав вітер, немов би
Між гілок заблукав він в пітьмі.
На столі тихо плакала свічка.
У минувше спаливши мости,
Про любов я читав тобі вірші –
Зачаровано слухала ти.
А коли до нас гостем нежданим
Промінь сонця вдирався в вікно,
Ти шептала:"Побудь ще коханий.
Говоритимуть? Та все одно!"
І летіли хвилини нестримно,
Мов сполохані коні в степу.
Кажуть Бог створив нас із глини...
Ні, тебе він зробив золоту!
Задумлива лірика органічно поєднується з природною емоційністю в наступному вірші:
Кружляє вітер танцюрист завзятий,
Лист жовтий у партнери собі взяв.
Нам залишаеться лише спостерігати,
Як мила пані-осінь править бал.
Там в сукні золоті одягнені берези,
В камзоли багряні убралися клени,
І вечір трави росами мережить,
Та в сни мої вже не приходиш ти.
Ти не приходиш, дощ в вікно шкребеться,
Лелек вервечка рве блакить крильми,
До нас з тобою літо не вернеться,
Воно спливло у вічність, назавжди.
Бажаємо йому тільки позитивних емоцій від життя, побільше яскравих моментів для створення нових картин і поезій, незмінного натхнення і вірної музи.
Довідково: Тарасенко Олексій Павлович – народився 8 лютого 1959 року в місті Докшукіно (нині Нарткала)Кабардино-Балкарії. У віці двух років переїхав з матір’ю в місто Шепетівку, Хмельницької області, де і закончив середню школу. З 1981 по 1985 роки навчався в Желізногорському художньому училищі Курської області.
Повернувся у Шепетівку, де до 2005 року працював вчителем малювання в одній з середніх шкіл міста, паралельно займаючись творчістю. Після однієї з міських виставок, в якій приймав участь, на похвалу завідуючої міськвно -"яке у вас гарне хоббі" відповів, що «викладання у школі - це хоббі, а живопис - то життя...» З 2005 займається тільки творчістю. Роботи, як діти, розлетілись у близькі і далекі краї...
АRT-галерея художника Олексія Тарасенка http://arttarasenko51.ucoz.ru
Ще довго в АРТ-кафе лунало поетичне слово і пісні, які музикант Анатолій Огарєв написав на слова поетів Василя Ющенко, Віри Кухарук, Леоніда Жмурко та власних віршів. Вірші про осінь Віри Кухарук, ліричні Антоніни Осецької, Василя Ющенко, Леоніда Жмурко, Олени Герасименко, вірші для дорослих та дитячі вірші Катерини Дяченко, духовні вірші Ніли Кравчук торкалися найтрепетніших струн душі… Ольга Васьковська не тільки читала ліричні вірші, вірш-спогад про Кам’янець-Подільський, але чудово виконала українську народну пісню.
