Головною проблемою сучасної України є тотальна криза компетентності

Громадяни здебільшого не стали відповідальними і не здатні не те що створювати дієздатні об'єднання та громади й ефективно управляти ними, а й не здатні взяти відповідальність за своє власне життя.

Політики не здатні якісно планувати та формувати політику, а урядовці – її реалізовувати. А в країні немає державного стратегічного планування взагалі, тому шарахаємось із боку в бік і постійно "гасимо пожежі" та виконуємо чужі стратегії.

Освіта вже відстає від сучасних потреб на десятиліття, а науки в сучасному розумінні в Україні немає взагалі. Зате маємо безліч кандидатів та докторів наук, "наукові" дисертації яких в кращому випадку "тягнуть" на реферат середнього студента середнього європейського університету.

Проблема компетентності виникла не сьогодні, і не вчора. Старі "еліти" так і не змогли витягнути Україну із економічного та соціального дна. Дві останні українські революції мали за мету зміну правлячих "еліт", але зміни відбулись тільки "перетасуванням колоди".

Остання – так звана "електоральна" революція зрештою завела у владу "нові обличчя", але аж ніяк не вирішила проблему компетентності влади. Тому що ніяк не компетентність була метою оновлення влади.

Тому і команда Зеленського зрештою і постала перед проблемою: де взяти компетентних керівників на всі напрямки в ситуації, коли кризи наступають одразу з усіх боків.

Інституції української влади не працюють, принаймні не працюють достатньо ефективно, а керівники органів державної влади в умовах, коли будь-які свої рішення обов'язково мають узгоджувати з "вишестоящім начальством", просто виключені з управлінської вертикалі, як центри прийняття рішень. Незалежно від того, чи мають вони достатню компетентність, чи ні.

В таких умовах, по перше, необхідні управлінські рішення або не приймаються, або приймаються недостатньо оперативно. По-друге, оскільки майже всі рішення приймаються "зверху" і переносяться на нижчі ланки управління, ціна некомпетентних рішень є дуже високою.

Ще одним наслідком такої управлінської системи є те, що в нас у всьому завжди винен президент, як головний керівник в державі.

І кожен президент України вперто повторює помилку своїх попередників – продовжує концентрувати владу, а отже і відповідальність, у своїх руках. Що в умовах перманентних криз та неефективної держави завжди є і буде політично фатальним для будь-якого керівника держави.

Що можна і потрібно зробити президенту як керівнику держави в таких умовах?
По-перше, в ситуації, коли "неможливо охопити неохоплюване", потрібно визначити державні пріоритети, які є критично важливими для виживання та розвитку країни.

Саме за цими пріоритетами потрібно будувати абсолютно нову систему управління на принципах компетентності, відповідальності та делегування повноважень.

І останнє. Криза для слабких несе загрози, а для сильних – нові можливості.

Тож, як би там не було, маємо ще один шанс стати сильними та компетентними.

Ні головною проблемою країни є безвідповідальність законодавства! Сюди Сталіна треба! Перед тим як щось зробить треба подумати, що за це буде! А в нас як завжди спочатку робим махінації потім під ці махінації пишем закон! От і все!

Питання компетентності, безумовно, викликає занепокоєння в сучасній Україні, як і в будь-якій країні чи організації. Компетентність може стосуватися навичок, знань і досвіду, необхідних для ефективного виконання роботи або завдання. Брак компетентності в уряді, бізнесі та інших сферах суспільства може мати серйозні наслідки, включаючи корупцію, неефективність і відсутність прогресу.

Існує низка факторів, які сприяють кризі компетентності в Україні, зокрема політична нестабільність, корупція, брак інвестицій в освіту та навчання, відтік мізків та недосконалість інституційних рамок.

Політична нестабільність і корупція можуть призвести до нестачі кваліфікованих і досвідчених фахівців в уряді та державних установах, що може підірвати процес прийняття ефективних рішень і перешкоджати прогресу. Відсутність інвестицій в освіту та професійну підготовку також може обмежити коло кваліфікованих кандидатів на владні та впливові посади.

Відтік мізків, або еміграція кваліфікованих працівників та професіоналів, також може загострити кризу компетенцій в Україні. Багато кваліфікованих українців покинули країну в пошуках кращих можливостей та умов праці, що може призвести до дефіциту талантів у ключових секторах економіки.

Нарешті, відсутність ефективних інституційних рамок, включаючи правові та регуляторні системи, також може сприяти кризі компетенцій в Україні. Ці рамки можуть бути важливими для забезпечення того, щоб люди несли відповідальність за свої дії, а компетентність і доброчесність цінувалися і винагороджувалися.

Загалом, криза компетентності в Україні є складним питанням, яке потребує багатогранного підходу. Він може включати політичні та інституційні реформи, інвестиції в освіту та професійну підготовку, а також зусилля із залучення та утримання кваліфікованих фахівців.