Військові і сіно

Став свідком ось такої картини

На зупинці біля універмагу "Дружба" чекають свого автобуса дві жінки. Обвітрене обличчя однієї й природній здоровий рум'янець на щоках іншої видає, що живуть у селі.
Червонощока плаче:
- Сьогодні Діму мого в армію забрали. 20-30 днів буде на полігоні, а потім направлять у якусь військову частину. Городи ще якось засаджу, а коли сіна почнуться? Хто сіно заготовить? Прийдеться телята порізати, бо все-одно перекупники за безцінь забирають.

А військовим якось до одного місця наші городи. Я от добуваю свій строк, з торішніми городами жінка сама не змогла впоратись, помогти не було кому. Цього року вже тоже трава по коліна, натомість ми в цій "армії" методично спиваємось з безвиході. Бізнес за рік розсипався. Добре тим, в кого була робота, їм хоч зарплату платили.

Хтось скаже - війна, треба Батьківщину захищати. Так, треба. Але коли війна є війною, а не так, як зараз. Яка це війна, коли шепетівською залізницею вільно їздять поїзди з вагонами, на яких написано "РЖД", коли в наших магазинах продають безперешкодно дешеві кримські рибні консерви, коли на стовпах у центрі міста рябить від оголошень "Перевезення: Шепетівка-Москва-Санкт Петербург. Комфортний салон, чай, кава, DVD", коли маса шепетівчан як і раніше їздять на заробітки по сибірах??

Ви можете собі уявити, щоб у 1942 чи 1943 році громадяни УРСР по добрій волі їздили на заробітки в Третій Рейх, чи щоб нашими тодішніми залізницями вільно каталися транзитні нацистські вагони зі свастикою туди сюди?

не стримався, напишу до пепореднього посту. Яка війна, якшо однії воюють, а інші бухають, хлопці життя своє віддають, а інші ходять по кабакам, кінотеатрам, розважаються досхочу. Вчора у Рівному в кінотеатрі був. Так от і солдати наші, якшо не помиляюся, від Правого Сектору те ж у кіно ходили. Я не міг їм і вічі подивитись, соромно, бо вони воюють, а ми тут з дівчатками в кіно ходимо. Але, бл..ть, якось і мужності не хватає в ту ж армію піти, бо дружина і дитина мала, думаєш як-то вони без мене будуть

Одне діло - мужності нема піти добровольцем, а інше діло - коли навесні сотні сільських мужиків висмикнуті від своїх сімей і землі сидять на другому кінці країни. Вони там захищають Україну, а тут продаються вільно російсько-кримські товари, працюють російські банки, й чоловіки, як і раніше, їздять до росії на заробітки.

Спостерігач пише: Так, треба. Але коли війна є війною, а не так, як зараз.

А вам неодмінно Сталінград подавай? Шоб мясорубка ні на хвилину не припинялась? Ще дешево обдєлались, як то кажуть. Доречі, під час нацистської окупації теж німецькі консерви їли (тому кримські це ще норм, в кінці кінців - "КримцеУкраїна"), і навіть зарплату (от вам заробітки) у рейхсмарках на кірпічному і сахарному отримували. Так що не все так уже, навіть у найзапекліших війнах, однозначно.

Пане Ворончук, не треба ніякої м'ясорубки. Просто має бути якась справедливість, а її нема. Он Шепетівкою щодня вештаються і вилазять зі своїх іномарок десятки товстопузих бариг у піджаках, вони чомусь не на Сході, а по всяких чиновницьких кабінетах засідають. А от прості хлопці з сіл району масово на сході зараз, хоча вони дуже потрібні в себе вдома по-господарству. Без чоловічих рук жінки змушені різати телят, відмовлятися від тримання корів, хоча вони часто - стабільне джерело доходу для багатьох сільських сімей.
Зрештою, в 1942 чи 1943 році в УРСР олігархів не було і вони бізнесу по обидві сторони конфлікту не робили, як тепер.

Пане Спостерігач, приємно прочитати таку обдуману, розгорнуту відповідь. У всьому погоджуюсь, але...

Просто має бути якась справедливість, а її нема

- ласкаво просимо у реальний світ. Зараз термін сам "справедливість" звучить уже смішно.

в 1942 чи 1943 році в УРСР олігархів не було

- не зовсім так, деякі компанії завдяки 2-ій світовій стали ледь не світовими монополіями, і є такими до цих пір. Війна - це завжди великий бізнес. Ми це прекрасно бачимо і зараз. І "сировиною" у ньому є люди (найкращий, доречі, матеріал - ніяка нафта з газом і близько не валялись). Тому і маємо, те що маємо.

Пане Михайле, розвиток відбувається тільки там, де є справедливість. Інакше - відбувається симуляція розвитку або топтання на місці. Саме в такій симульованій Україні ми зараз живемо. З одного боку - людей закликають по олігархічних телеканалах жертвувати собою, відстоювати Україну, а з іншого - Пан Президент наростив свій земельний банк (посідав 12 сходинку в рейтингу, а тепер на 3 позначки піднявся), плюс бізнес свій розширив неабияк у 2014 році. Тобто для одних горе, а для інших - бізнес? В 1942 чи 1943 році такого і натяку не було. Тоді люди або воювали проти нацистів, або були на боці нацистів і до них пристосовувалися. А зараз між українськими та російськими олігархами вже значно більше спільного є, ніж між простими представниками українського та російського народів. Закликаю вас не дивитися олігархопропаганди по українському телебаченні й путінсько-олігархічної пропаганди по російських телеканалах. Своїми ЗМІ мільярдери з обох сторін зомбують народ і виховують ненависть одне до одного. А за відсутності справедливості ця ненависть приводить до розбрату.

Спостерігач пише: розвиток відбувається тільки там, де є справедливість

Перший раз чую таке твердження. Наприклад СРСР за часів Сталіна за 20 років перетворився з відсталої сільскогосподарської країни у індустріального гіганта. Але ви ж не станете стверджувати, що з приходом до влади Джугашвілі і Ко, в Україні, чи Росії запанувала справедливість Тим не менш розвиток був, і ще й такий, що американські журналісти хвалили "дядю Джо", як "геніального менеджера". Тому, ставлю під сумнів формулу "справедливість=розвиток" (наші керманичі, схоже, теж).
На рахунок же телебачення і всіх наших олігархо-ЗМІ - згоден на всі 100%