Розкол церкви

Alois;64206 пише: А чому не прийшло до цього в Китаї, Індії, Японії?...

Пришло. И там, и там, и там куча христиан.Я говорю совсем о другом, а конкретно о крещении Руси Владимиром (всякие там Великие и т. д. ты же освистаешь, так?). Это было сделано для укрепления отношений с внешними.... короче, назовём это обобщённо Европой. По настойчивому и негласному требованию той же Европы. У азиатов для этого не было необходимости, поэтому христианство как политический рычаг не использовалось. А как религия, повторюсь (у меня троюродная сестра в Японии и до сих пор не хочет уезжать), - христиан там полно, просто они не выпячиваются. И на востоке (Китай, Япония) просто не принято использовать религию как рычаг давления, за что им большой респектище...

---

Добавлено в 22:10

---

Предыдущее сообщение было написано в 22:08

---

LuK;64211 пише: мабуть тому що вони лицем не вийшли)))п.с.хотя прикольно було якось бачити чорношкірого ксьондза)))

Посмотри хоть одну трансляцию из Ватикана. Там они всякие есть, и чёрные, и красные и жёлтые)))

Хто такі РІДновіри ?Всі сповідники національних релігій мають назви похідні від назв свого народу (етноніма) або назв своєї країни: індуси - індуїзм, елліни - еллінізм, юдеї - юдаїзм і под. Наші Пращури-руси мали "Руську віру". Нині на всій Слов’янщині язичники переважно називають себе рідновірами (від укр. - Рідна Віра, рос - Родная Вєра, польс. - Родзіма Вяра та ін.).

---

Назва язичники також прийнятна, бо вона не має того негативного відтінку, який християни надали іншому слову - "погани". Це робилося навмисне, щоб принизити всі національні віри. Латинське слово paganus у перекладі означає "селянин", однак попи не хотіли його перекладати, адже слова "селянська або народна віра" звучать цілком пристойно, а їм треба було причепити ганебний ярлик, і вони це зробили з допомогою латини. Слово ж язичники має слов’янське походження й означає - "народ одного язика", тобто однієї мови, а отже - нації. Слово язичники згадується тричі у Велесовій Книзі на позначення своєї віри, на відміну від чужих - "іних" (ВК, 5-А, 5-Б, 6-Г). На відміну від християн, які називають себе "раб божий" і "раба божа", ми, рідновіри-язичники, вживаємо слова, якими називали себе наші Прабатьки і які є записані у Велесовій Книзі: Діти Сонця (6-Є), Сонячні родичі (20), Внуки Сварожі (36-Б), Внуки Дажбожі (1, 3-А, 7-Б, 19, 23, 24-Б, 32), Онуки Божі (36-Б), Сини своїх Богів (17-В), Сини Перуна (23, 32), Сини Творця (25), Троянові Внуки (3-Б, 7-Б). А Боги в цих дошках названі нашими Отцями і Матерями або Дідами, Пращурами: Отець Сварог, Отець Божий, Сварог - Дідо Божий, Сварог-Пращур, Отець Дажбог, Отець Перун, Мати Слава, Мати-Сонце, Мати Птиця. Тому, зберігаючи в цілому стародавність, природність (автентичність) текстів народних молитов, вважаємо також за доцільне відтворити й давні українські імена Богів, які пізніше були замінені християнськими, наприклад; "Дай же ж, Боже" - Дай, Дажбоже, Мати Божа - Мати Лада, Ілля або Петро - Перун, Власій - Велес і т. д. Волхви-рідновіри впродовж тривалих віків зберігали давні молитви до своїх Богів, переписували їх і, таємно переховуючи від панівної церкви, передавали своїм нащадкам. Церковна й світська влада безжально спалювала ці записи, якщо такі потрапляли їй до рук, а їх власників жорстоко катувала. Про це маємо безліч судових справ, які дійшли до нас. Ось приміром таке, цитуємо мовою оригіналу: "Беда де твоя, что ты такую тетрадку у себя держишь. Не брал ли де кто у тебя ее списывать, и буде не брал, и ты де ее брось или сожги. А буде ее кто брать и списывать, и тебе де того дела просто оставить нельзя, возвести про то отцу своєму духовному, это де дело страшное" (Следственное дело Преображенского приказа. РГДА, оп. 288, д.796, XVII в.). Віра нашого народу багато тисячоліть підтримувалася рідними Богами, рідною землею і рідною мовою. Волхви, які завжди були духовними провідниками нації, виробили узгоджену з природою нашого краю обрядовість і звичаєвість, що відображала психічний склад національної душі. Князь Володимир, охрищений під ім’ям Базилій, силою найманого війська загнав 10 тисяч киян у води Дніпра й запечатав їх несвастичним хрестом. Через нав"язане силоміць чужовір’я наша нація ціле тисячоліття перебувала під гнітом чужинської ідеології. Церкви побудували на давніх місцях Сили, де були рідновірські храми і капища. Волхвів як носіїв священного Знання (відання), християнська церква жорстоко знищувала. З відходом професійних волхвів поступово згасало енергетичне поле життєдіяльності суспільства як природного організму... З того часу минула тисяча років. Як і прорекли останні руські волхви, на цій Старокиївській горі, народ наш пробудився до дії й уже готовий скинути з себе задушливий зашморг християнства. Об"єднання громад, які діють у Києві з 1993 року, уже стало суцільним енергетичним згустком. Наше магнітне поле притягує щораз більшу кількість пробуджених людей. Здійснюючи обряди поминання наших Предків, ми маємо забезпечити зв’язок трьох світів: Прави, Яви і Нави. Поминальні обряди є частиною сокровенного культу Предків, які забезпечують спадкоємність і безсмертя кожного етносу. Історія жорсткого опору християнству, організованого волхвами, як правило замовчується. Хоча в літописах розкидано безліч згадок про повстання народу під проводом волхвів, які виступали за рідну віру, проти чужинської церкви. Відомо, що в 1227 році князь Ярослав Всеволодович (батько Олександра Невського) спалив живцем чотирьох волхвів. Десятки волхвів знищив московський цар Іван Грозний, незважаючи на те, що й сам неодноразово звертався до їхніх послуг. Будучи тяжко хворим, він закликав до себе 60 волхвів з усіх сусідніх земель, у тому числі з Київської Русі. Волхви передрекли день його смерті, за що були вкинуті у в’язницю. Коли передречений день настав, царю покращало, і він наказав нібито "за брехню" спалити всіх волхвів. Одна з волхвинь перед стратою зауважила цареві, що "Сонце ще тільки зійшло..." Того ж дня під час гри в шахи цар помер. Цар Федір у грамоті до Слов’яно-греко-латинської академії (навіть у XVII ст.!) говорить про заборону дисциплін природничого циклу та дає наказ спалювати так званих чародіїв (фактично волхвів): "найпаче же магій естественной и иных, таким не учити и учителей таких не имети. Аще же таковые ще обрящутся, и они с учениками яко чародеи без всякого милосердия да сожгутся". Він посилав подібні грамоти й в українські парафії, в яких наказував не тримати "волшебних чародейних, гадательних и всяких от церкви возбраняемых книг и писаний, и по оным не действовал бы и иных тому не учил. У кого же обьявятся такія богопротивныя книги, тот вместе с ними без всякого милосердия да сожжется". Християни спалювали живцем людей, що вже казати про книги! До нас дійшло дуже мало імен давньоруських волхвів: жрець Миробог із Поділля (відомий з прочитаного археологом В.Даниленком напису на стіні Бушівського скельного храму), жрець Богомил Соловей з Новгорода (згаданий В.Татіщевим в описі хрищення Новгорода), волхв Ухорен та брат його Словен, волхв храму Вогнебога Костиря, про яких знаємо з Велесової Книги, а також волхв храму Бога Прове, за Гельмольдом: "Ім"я же жерця, який очолював їхні суєвір’я, було Міке". Літописець Нестор не залишив нам ні імені волхва, зарубаного сокирою князем Глібом в 1069 році, ні імен чотирьох волхвів, спалених на Ярославовому дворі в 1227. Християнські писарі не бажали закарбовувати в історії імен наших славетних співвітчизників, хоча в своїх писаннях вони іноді проговорюються, що не хочуть про волхвів писати "через безліч їх"! Отже, ще багато століть після хрищення на Русі паралельно з офіційним християнством діяли "безліч" волхвів. Сьогодні ми знаємо, що чимало волхвів, зігнаних християнами зі своїх рідних місць, рушили в гори та хащі, де ще продовжували свою діяльність. У святинях Медоборів (Поділля) та Карпат професійні волхви й жерці здійснювали славлення рідних Богів аж до XVII ст. (ці факти засвідчені археологами). Навіть народні українські пісні, які датуються Раннім Середньовіччям) зберегли відгомін стародавнього епосу про ту жахливу епоху, коли церква та її прислужники грабували й знищували рідні храми і духовну верству нашого народу - волхвів (яких через ідеологічні нашарування, зазвичай, плутають з "волохами"): ... Ген там Волхви церков мурують Ой коло споду каменичейком, А всередині деревичейком, А к вершечкові сріблом, золотом; Виділи мі то панскії слуги, Скоро ввиділи, пану повіли. - їдьте ж ви, їдьте, волох возміте, Волох возміте, в темницю всадіте, В темницю всадіте, срібло заберіте, Срібло-злото - пану на славу. (З хрестоматії "Золоте слово") Але навіть пошматовані й перекручені поодинокі відомості про волхвів, які діяли на великих просторах колишньої Русі й далеко за її межами, свідчать про них як про могутніх діячів, які могли втручатися в справи правителів держав. Волхви організовували численні повстання проти княжої сваволі та поширюваного ними чужовір"я. Суспільний стан волхвів був ієрархічно організованою духовною кастою, яка, як і належить, керувала духовним життям нації. Вони ж залишалися такими ще довгий час після насильного хрищення Русі. Нині рідновіри України, повинні докласти всіх зусиль, щоб дослідити і передати нашим нащадкам ці знання і пам"ять про рідних Волхвів. Ми, українці, як і всі народи світу, повертаємось до святинь рідної Віри уже на новому витку космічної спіралі. Тож, будьмо гідними своїх Богів і своїх Пращурів, які не зраджували свою Віру! Повертаймо народові рідні імена Богів, щоб правічні українські Боги були з нами завжди.

На Русі (у Києві) язичництво існувало офіційно до введення християнства. Найвідомішими руськими богами були: Ярило (бог сонця та весни), Дажбог (бог сонця та багатства), Велес (або Волос) (бог скота), Перун (бог грому), Род (бог народження). Язичество скасував князь Володимир у 988 році, а замість нього було введено християнство східного обряду (православ'я). Попри намагання знищити будь-які прояви язичества серед населення Русі, деякі язичеські культи та обряди ще довго зберігалися та відправлялися потай, а деякi трасформувалися у християнські обряди з елементами язичества (коломийки, веснянки, колядки, щедрівки, корогоди, свято Івана Купала, масляна) (оскільки православна церква намагалася підлаштувати язичницькі свята під християнські, щоб полегшити ідеологічне загарбання Русі) та й протривали дотепер.Цікавим є те, що на території Галичини на берегах річки Збруч язичницький релігійний центр діяв до 17 століття.Ярило, у міфології східних слов'ян бог сонця, кохання та весняної плодючості, сліди якого збереглися зокрема в народній традиції. Заступник сівачів і всіх, хто встає рано, до схід сонця. Місяць Ярила - ярець (травень). Зображувався молодим, у білій полотняній одежі, на білому коні, босим. На голові - вінок квітів як символ вічності й неба. У лівій руці - пучечок житніх колосочків - знак життя і щастя, доброго врожаю і благополучності, у правиці - мертва чоловіча голова - нагадування про те, що кожного чекає смерть, а тому треба жити яро. На грудях Ярило носив, згідно з повір'ям, зображення бика - символ дужої ярості й пристрасті.Культ Ярила був поширений за Київської Русі дохристиянського часу, однак він перейшов і в християнську традицію, а як пережиток поганських часів у деяких місцях України, зокрема на Поділлі, зберігся до 20 століття у звичаях «похорону Ярила» та «гоніння шуліки» у перший понеділок «петрівки». Під впливом християнства магічна функція Ярила була перенесена на святого Юрія.ДажбогМатеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.Перейти до: навігація, пошукДажбог, або Даждьбог — син Сварога, бог Сонця. Податель добра і багатства, божество достатку. Опікун громади й народу.Дажбог вважався родоначальником руського народу, у Слові о Полку Ігоревім русичі звуться його внуками: "Погибашеть жизнь Даждьбожного внука". В Іпатіївському списку зазначено: "Сонце цар, син Сварога, він же Даждьбог".Дажбог вважався подателем благ, насамперед достатку та врожаю. Деяку дослідники навіть вважали його на цій підставі божеством дощу, проте сонячна символіка Дажбога є незаперечною.У весняних обрядових піснях Дажбог причетний до відмикання весни:Ой, соловейку, ти ранній пташку,Ой чого так рано із вир'їчка вийшов?Не сам же я вийшов, Дажбог мене вислав —З правої ручейки — літо відмикати,З лівої ручейки — зиму замикати...DażbógВелес — бог торгівлі, музики, мистецтва, поезії та підземного світу. Він є опікуном худоби, та асоціюється із багатством та магічними силами світу духів. На думку академіка Б.Рибакова, культ походить з палеолітичних часів, коли це божество ототожнювали з ведмедем, якому поклонялися "хоробрі мисливці, одягнуті в шкури тих звірів, на яких полювали". Лише в бронзовому віці, як довів Б. Рибаков, Волос-Ведмідь стає богом худоби.Про Велеса казали, що він є "скотій бог". Слово "скот" в давнину означало багатство і гроші, навіть скарбниця називалась "скотниця", а худоба була деколи грошовою одиницею. Княжі представники клялись Велесом і Перуном у торгівельних договорах із греками.Там, де ідол Велеса стояв у Києві на Подолі нині пролягає старовинна вулиця Волоська.Зображався Велес з сопілкою в руках (сопілка миру). За легендою, коли між полянами і древлянами зчинилася кривава січа "за межу" (побоїще не міг зупинити навіть Перун зі своїми блискавками), з'явився В. і заграв на сопілці. Гра була такою чарівною, що воїни обох сторін опустили мечі й побраталися. Про те, що Велес опікувався мистецтвом, свідчить також і те, що у "Слові о полку Ігоревім" співець Боян названий "Велесовим внуком".Із культом Велеса пов'язаний ритуал, коли на останні колоски залишали на полі, та звивали їх у "велесову" бороду.Перун — в старослов'янській міфології бог грому і блискавки, повелитель дощу, творець земних урожаїв та покровитель хліборобства. Також він бог-воїн, справедливий і суворий месник, покровитель війська та коваль багатства. Імовірно син Сварога.Культ Перуна дуже давній. Вважають, що за Володимира Перун був головним божеством Київської держави й символом державного єднання. Ідол Перуна стояв на одному із київських пагорбів, був він дерев'яний, мав залізні ноги, срібну голову та золоті вуса. Густинський літопис згадує, що в руках він тримав коштовний камінь: рубін або карбункул. Військо присягалося та божилось Перуном. В договорі 971 р. Святослав клявся іменами Перуна та Волоса. Також він згадується у договорах з Візантією та київськими князями Олегом (907 г.), Ігорем (945 г.)Давні слов'яни вірили, що грім — то його мова, а блискавка — погляд, також вони сприймали грім і блискавку як небесне орання та сівбу. Вважалось, що перший грім і дощ володіють очисною силою та повертають землі життєдайність. Таким чином бог грому що дає родючість став такою і покровителем шлюбів.Східні слов'яни вшановували Перуна щотижня у четвер (у Перунів день). Цього дня дівчата приходили до води, а взимку — до місця, де поклонялися богам, і співали довкола багаття пісні про Перуна.Щовесни Перуну обирали "наречену" — Додолу.Деревом, присвяченим Перунові, був дуб. Константин Порфірородний у своїх записках відмітив що руси в часі походу на Царгород приносили під великим дубом в жертву птахів, хліб і м'ясо. Густинський літопис також свідчить, що Перуну приносили жертви та підтримували невгасимий вогонь із дуба.Його зіллям була папороть. За легендами, в ніч на Івана Купала на кущ папороті міг упасти вогонь Перуна й спалахнути яскравим сяйвом. Якщо сміли¬вець зуміє оволодіти жар-квіткою, то знатиме усі таємниці світу, володітиме чарами і буде вічно молодим.Тварина Перуна — вепр. Їх приносили йому в жертву. Археологи часами знаходять шматки закам'нілого дуба із втесаними в них кабанячими щелепами.Із приходом християнства, функції Перуна перебрав на себе святий Ілля, а також частково архангели Гавриїл та Михаїл.

---

Додано о 12:14

---

Попереднє повідомлення було написане в 12:13

---

Род, Рід, первісний бог давніх слов'ян. Деякі вчені вважають Рода одним з найважливіших верховних богів, приймавших участь у творенні Всесвіту: згідно віруванням древніх словян, саме він посилає з небес на Землю душі людей, коли народжуються діти. В одному російському рукописі XVI в. говориться: „те ти не Рід седя на повітрі метає на землю купи й у тім народжуються діти“. Таким чином, Рід виступає Творець. Язичники саме Рода вважали творцем нового життя на Землі. Для того щоб народилися діти, язичеський бог повинний скидати з неба якісь "купи", що сприяють народженню. Найбільш ймовірно, що це слово означало просто дощові краплі ("грудие" - краплі, "грудие росное" — краплі роси, "градные купи" – дробинки граду). Рукопис спростовує думка язичників, що виникнення життя на землі виробляється Родом, що зрошує Землю небесними краплями, унаслідок чого народжуються діти. Тут Рід виглядає Зевсом, що зійшов до Данаї золотим дощем. Далі Рід представляється не тільки продовжувачем життя, але і творцем світу.Проти культу Рода, як божества неба, володаря дощів і творця світу, що давав життя всьому живому, виступали автори церк. поученій 11 ст. Культ Роду був пов'язаний з культом рожаниць. Згідно дослідами Б. Рибакова культ Рода прийшов на зміну культові Богині-Матері доби матріархату й установився ще до виникнення дружинного культу Перуна.Слов'янське поняття, позначене словом Рід, містило в собі ідею родючості, врожаю (на це вказують слова з коренем "рід"). Для слов'ян, що займаються землеробством, було повністю природньо сполучити в одному понятті долю і врожай, тому що їхня доля прямо залежала від врожаю. Тому Рода треба розцінювати як дуже значне божество родючості, що велить землею.________________________________________Багато найважливіших слів, зв'язаних з поняттям споріднення і народження: походить від кореня «рід», співзвучного імені цього Бога: РІД, наРОД, РОДня, РОДичи, РОДина, батьківщина (рос. «РОДина»), наРОДжувати, приРОДа, вРОЖай.Крім названої групи слів, існують слова з цим коренем — це позначення води, водяного джерела — "РОДища", джеРЕЛа, а також і квітів, що ростуть біля води, — лілій ("РОДій").І остання група слів, об'єднана значеннєвим поняттям: вогненне, червоне полум'яніюче, блискавкоподібне: родиа — блискавка; рдеть, рьяный – червоніти, червоний, родъ-ство — геена вогненна ("родьство огньное" — так переводили поняття пекла слов'янські перекладачі в різних містах і в різні століття), родиа — плід граната. Слова-омоніми, що позначають блискавку і плід граната, дозволяють усвідомити, про яку саме блискавку мова йде, — червоному круглому гранату подібна лише кульова блискавка. Зв'язок Роду з блискавкою і громом пояснює нам афоризм Данила Заточника: "Діти бігають роду, а господь п'яної людини".Таким чином, Рід з'являється перед нами всеосяжним божеством Всесвіту з усіма його світами: верхнім, небесним, відкіля йде дощ і летять блискавки; середнім світом — природи і народження; і нижнім — з його "вогненним спорідненням". Тепер стає зрозумілим протиставлення Роду християнському богу, уседержителю Всесвіту. У ранніх перекладах біблійної книги Буття, у якій розповідаєтьсяся про створення світу, іменується "Родьство", а бог-творець — "рододєлатєль".________________________________________

Гельмольд повідомляв: "Серед різноманітних божеств, яким вони присвячують полючи, лісу, прикрості і радості вони (слов'яни) визнають і єдиного бога, що панує над ними в небесах, визнають, що він усемогутній, піклується лише про справи небесних, інші боги коряться йому, виконують покладені на них обов'язку, і що вони від крові його відбуваються і кожний з них тим важливіше, ніж ближче він коштує до цього бога богів" . Таким "Богом богів" у західних слов'ян іменують Свентовита, швидше за все, це одна з головних іпостасей Роду.Вперше згадувється про Рід і Рожаниць у творі «Слово святого Григорія, винайдене в толцеях про тім, како перше Погани суще языци кланялися ідолом і треби їм клали; те і нині діють» (для стислості його називають "Слово про ідолів"). Епоха Роду поставлена в цьому творі між далекою первісністю й епохою Перуна. Вона продовжувалася досить тривалий проміжок часу переходу від полювання і рибальства до землеробства і скотарства. Автор "Слова про ідолів" вважав культ Роду однієї зі світових релігий, що деякий час панувала в Єгипеті, Вавилоні, Греції, Римі і слов'янському світі. Він зіставляє Рода з єгипетським богом Осірисом. В одному зі списків "Слова про ідолів" (Паісієвськом) є доповнення, де Рід і Рожаниці уподібнені еллінськими Артеміду й Артеміді. Однак, в античній міфології не існує бога Артеміда: єдиного чоловічого божества, близького Артеміді, — це її брат Аполлон. Отже, у пошуках аналогій Роду, автор звертається не до дрібних божеств, а до божеств найвищого рангу.Коштовним свідченням про значимість Роду і Рожаниць є «Слово Ісайї пророка, витлумачено святим Іоанном Златоустом об поставляющих другу трапезу Роду і Рожаницям". Це повчання присвячене винятково культу Рода і Рожаниць. Рід, щопрямує по небесах, розглядається як суперник біблійно-християнського Бога-Батька — творця всього сущого на Землі. Примітне згадування невідомого автора про те, що, на думку язичників, Рід "сидить на повітрі", тобто знаходиться десь на небі, у божественній сфері. Цим раз Рід зрівнюється з Ваалом, "єздящим на хмарі".Щедрівки — величальні українські народні обрядові пісні. Виконуються під Новий Рік і під Йордан у Щедрий Вечір.Відповідно до різдвяно-новорічних звичаїв, щедрівки так само, як і колядки, величають господаря і членів його родини.У щедрівках висловлюється побажання багатого врожаю, добробуту, приплоду худоби, доброго роїння бджіл. Поетичне слово в щедрівках і колядках виконує магічну функцію. У давніх щедрівках і колядках відбилися часи Київської Русі й збереглися образи князівсько-дружинного побуту. У щедрівках і колядках християнського циклу знаходимо мотиви біблійних і євангельських та апокрифічних оп.: картини нар. Христа, поклоніння волхвів і пастухів. У багатьох щедрівках і колядках христ. мотиви і євангельські оп. сполучені з життям і побутом українського селянина («Господь волики гонить, Пречиста Діва їсточки носить, а святий Петро за плугом ходить»). Образи святих вводяться, щоб надати ще більшої магічної сили поетичній формулі.Щедрівки і колядки християнського циклу відзначаються своїм глибоким етичним змістом і великою мистецькою красою. Основні мотиви їх — християнська любов, милосердя, глибока пошана до матері.Щедрівки відрізняються від колядок своїм неодмінним приспівом «Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на весь вечір».Багатством змісту і поетичною формою щедрівок захоплювалися українські письменники і композитори, зокрема Микола Лисенко, Микола Леонтович (відомий «Щедрик»), Кирило Стеценко, Михайло Вериківський, Костянтин Данькевич та ін.Весня́нки (гаївки) — назва старовинних слов'янських обрядових пісень, пов'язаних з початком весни і наближенням весняних польових робіт. Веснянки співаються майже завжди одночасно з танцями та іграми, які мають «закликати» весну та добрий урожай. У західних регіонах України веснянки називають гагілками, гаївками. Мелодії веснянок побудовані на багаторазовому повторенні однієї-двох поспівок у межах невеликого діапазону.Коля́дки — величальні обрядові пісні зимового циклу, які походять з глибокої давнини. Колядки приурочені до найголовнішого свята — зимового сонцевороту, перемоги світла і життя над зимовим мороком і змертвінням у природі. Коляди і весь обряд колядування у християнський час значною мірою перенесені на Різдвяні свята. З'явилися колядки, в яких архаїчні мотиви й образи перепліталися з біблійними (народження, життя, муки, смерть і воскресіння Христа). Окреме місце посідають церковні коляди авторського, книжного походження («Тиха ніч, свята ніч»; «Нова радість стала»; та інші).Колядки з'явилися ще у язичницькі часи і пов'язані з днем зимового сонцестояння, яке називали святом Коляди, або Коротуна. Його святкували 25 грудня. Вважалося, що в цей день Сонце з'їдає змій Коротун. Всесильна богиня Коляда в Дніпровських водах народжувала нове сонце — маленького Божича. Язичники намагалися захистити новонародженого. Вони проганяли Коротуна, який намагався з'їсти нове Сонце, а потім ходили від хати до хати, щоб сповістити людей про народження нового Сонця, і зображення цього сонця носили з собою. Ця традиція збереглася й до сьогодні. А тільки на небі сходила зоря, колядники заходили в двір, будили господаря і співали його родині величальних пісень про сонце, місяць, зорі. Ці пісні й стали називати колядами або колядками. Згодом, із появою християнської релігії обряд колядування був приурочений до Різдва Христового. Виникли нові релігійні колядки з біблійними образами, які також набули великої популярності в народі. За обробку та відновлення колядок бралися видатні композитори: Микола Лисенко, Станіслав Людкевич та ін. Колядки, за традицією вшановували всіх членів родини: господаря, господиню, хлопця, дівчину. Колядування поєднувалось із відповідними іграми, танцями, музикою. Колядували групами: «отаман», «звіздар», «міхоноша» та «ряжені».Через тиждень після Коляди 31 грудня, або 13 січня (за новим стилем), відзначали Щедрий вечір (День преподобної Меланії). Цей день ще називали Меланки. За традицією, святкування супроводжувалося обходом хат із побажанням людям щастя, здоров'я і добробуту в Новому Році. Щедрували теж групами: «Меланка» і «Василь» та «Ряжені». Коли порівняти колядки та щедрівки («Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка»), то можна побачити ластівок, жито, посіви. Це свідчить, що Новий Рік зустрічається з весною.На даний час під поняттям «язичництво» розуміють народні вірування та релігії, які поширені на планеті Земля. В Україні в останні десятиліття 20 століття було відновлено язичницьку релігію. В Україні та по світу загалом язичництво починає відроджуватися. Найбільш розвинені неоязичницькі рухи у Скандинавії, Прибалтиці, Росії, Польші, Білорусі, Україні.

Косак - захисник Роду Слово „косак” (козак, кошак) походить від слова Кош (Кіш). Кош - це той уділ, який Мати Макоша (планета Земля) надала для життя кожному роду. Таким чином, косак (кошак)- це захисник і ладувальник Коша - своєї родової землі. Мужем Макоші є Перун, тому вони разом наділили своїх дітей і учнів божеськими прикметами. Головною ознакою косака є кес (меч), тому найкращий косак стає у роді кесарем (комонезем, князем), володарем меча Перуна. Означуючи свій чин, комонезь носить косу - знак єдності з Батьком Перуном.Вітчизною косаків є Русь-Україна, саме звідси вони поширили свої полки на Дон, Кубань, Дунай, Терек, Яїк і далі на Схід. Й дотепер в говірках усіх гілок козацтва ми пізнаємо праотчу мову Руську, ту, якою й дотепер мовлять у вкраїнських селах.Свій родовід косаки ведуть від Сокола-Рода - носителя духу Всевишнього Рода. Своє життя косаки бачили тільки в охороні і впорядкуванні життя Народу Русько-Українського. За великі заслуги перед родом по смерті вони потрапляють у Перунів Полк - священне воїнство Перуна, яке стоїть в охороні Прави.Після того, як князі-покручі зрадили Віру Предків, козацька дружина пішла на південний-схід до капищ Перуна і Хорса, що за Дніпровими порогами. Залишаючись вірними Звичаю, косаки виголили собі “коси” і присягнули, що будуть битися до загину, поки не відновлять Божий Покон на Русі. Коса на голові православного Русина - то знак, що він знаходиться у стані священної війни і готовий у будь-яку хвилину вмерти за свою землю і рід.Земля Руська, скроплена кров’ю тисяч поколінь Світлих Предків Русь-Україна, є найсвятішою землею у світі, жодних інших батьківщин косак не мав, не має та не матиме. Кожен косак, до якої б гілки він не належав, на якій землі б не жив, повинен хоч раз у житті відвідати священний острів Хортицю та вклонитись древнім могилам прабатьків. Бо споконвіку козаки були православними і приходили на Січ, аби з’єднатися з силою Предків та вірно стояти в обороні роду свого.Козак (косак) пізнає Віру через вічне самовдосконалення в ім’я возвеличення, примноження та духовного осяяння свого народу. Рідна Віра - шлях характерника, яким іде косак. На шляху його є побратими, та є вороги. Всі, хто йде шляхом Рідної Віри - побратими. В побратимах косак шукає те, що зближує рідняків та оминає те, що роз’єднує. Єдність Роду косак шанує понад усе. Приходять нові часи, змінюються ідеї, Морок прагне поглинути Руське плем’я та рід. Тому голос Богів кличе косаків зродити в собі Світлість і Святість.Руські Боги розривають сутінки Ночі Сварога. Рідні Боги відроджуються в Русинах, аби збудити Білу Расу від опійної дрімоти чужовір’я. Косак не шукає собі ворогів серед білих братів і роду Слав’янського. Він шукає побратимів, аби творити нову спільність у світі, засновану на глибинному Поконі Предків.Світло Ирію веде косака дорогою Рідної Віри, Сила Переконання гартує його дух та тіло. Козацька Свобода - жити по Праву у світі Яви. Козацька Воля - Рідні Боги, без них косак - невільник, а рід косацький - раб чужинського бога. Косацькі прадіди, косаки-характерники, зберегли Рідний Покон, аби ми сьогодні підняли гордий стяг Ясунів над ланами Руси-України.Косак не має жодних догм, відсутність таких - його єдина догма. Косак має тверді переконання. Переконання вивели косаків до усвідомлення необхідності щоденного самовдосконалення, відмови від будь-яких видів отрути, які руйнують Храм Тіла. Немає межі досконалости, немає кінця навчанню. Хто не навчається, той занепадає. Хто не використовує надбані знання для звеличення роду, той є облудним пустоцвітом Вітчизни.Усі православні рідновіри незалежно від варни є воїнами Світла, і якщо наступає пора захищати свій рід, ми маємо усі як один стати на захист свого Звичаю та Держави.

---

Додано о 12:56

---

Попереднє повідомлення було написане в 12:30

---

Я Українець, руського племені, роду слов’янського, білої раси. Я син моїх Світлих та Сильних Богів, які суть великі Родичі-Прабатьки. Моє життя - це життя мого Народу Українського, мої брати се всі кревники, що гордо звуть себе русичами. Перунів Полк – моя сім’я. Земля моїх батьків, скроплена кров’ю тисяч поколінь Світлих Предків, - Україна-Русь, є найсвятішою землею у світі, жодних інших батьківщин я не мав, не маю та не матиму. Моя релігія – вічне самовдосконалення в ім’я возвеличення, примноження та духовного осяяння мого народу. Рідна Віра – шлях характерника, яким я йду. На моєму шляху є побратими та є вороги. Всі, хто йде шляхом Рідної Віри – мої побратими. В побратимах я шукаю те, що нас зближує, та оминаю те, що роз’єднує. Єдність Роду понад усе у світі цьому. Приходять нові часи, змінюються ідеї, Морок прагне поглинути моє плем’я та Рід. Голос Богів кличе зродити в собі Світлість і Святість. Мої Боги розривають сутінки Ночі Сварога. Мої Боги відроджуються в мені аби збудити білу расу від опійної дрімоти чужовір’я. Я не шукаю собі ворогів серед білих братів і роду слов’янського. Я шукаю побратимів, щоб творити нову спільність у світі засновану на глибинних Поконах Предків наших близьких, але різних народів. Світло Ірію веде мене дорогою Рідної Віри, Сила Переконання гартує мій дух та тіло. Я пізнаю істинну Свободу, очищену від шкідника сваволі. Моя Свобода в житті по Праву у світі Яви та гідний відхід у Наву. Моя Воля в моїх Рідних Українських Богах, без них я невільник, а мій Рід – раб юдейського бога. Мої прадіди, козаки-характерники, зберегли Рідний Покон, щоб ми сьогодні підняли гордий стяг Ясунів над ланами України-Русі. Я не маю жодних догм, відсутність таких – моя єдина догма. Я маю тверді переконання. Мої переконання вивели мене до усвідомлення необхідності щоденного самовдосконалення, відмови від будь-яких видів отрути, які руйнують Храм Мого Тіла. Немає межі досконалості, немає кінця навчання. Хто не навчається, той занепадає. Хто не втілює надбані знання в життя для звеличення України – є облудним пустоцвітом моєї Вітчизни.

---

Додано о 12:59

---

Попереднє повідомлення було написане в 12:56

---

Слава Богам – Предкам нашим! на яких в своїй діяльності стоїть Характерне козацтво є Бойове Мистецтво "ТРИГЛАВ". "ТРИГЛАВ" - це напрямок руських (українських) бойових мистецтв, що був відроджений на основі арійських бойових традицій Першоволхвом Рідної Православної Віри, Верховним отаманом Характерного козацтва Куровським Володимиром Віталійовичем. "ТРИГЛАВ", окрім загальної фізичної підготовки, не має нічого спільного зі спортом, є глибоко ужитковим бойовим мистецтвом, що розраховане на знищення противника. В "ТРИГЛАВІ" виділяють бойове мистецтво волхвів та козацьке бойове мистецтво. Під Триглавом, Характерне козацтво розуміє духовне вчення Рідної Православної Віри, яке містить у собі знання про побутову звичаєвість (обрядовість), богатирів (бойове мистецтво) та Богів (космічну біоритмології, психологію та волхвування). Козацьке бойове мистецтво "ТРИГЛАВ", або так зване зовнішнє коло, складається з восьми ступенів майстерності: Молодик, Гридень, Ратник, Тіун, Бояр, Витязь, Ратибор, Косак. Кожен з них має свої особливості, складнішу техніку, відповідні психотехніки і вміння. Оскільки в Україні існує потреба в поширенні рідної української культури, в тому числі і бойової, перші три ступені з певним спрощенням використовуються як спортивно-бойові.

Предлагаю тему переименовать в "Историю вероучений", потому что к расколу церкви это уже имеет мало отношения.

До речі, про характерників. За часів московської окупації заборонялося навіть вживання цього страшного для окупантів терміна. Так, у виданому вже в 1987 році "Українському радянському енциклопедичному словнику" слово "характерник" відсутнє. Натомість є такі потрібні та важливі для українського народу слова, як "харакірі" - спосіб традиційного самогубства японських самураїв, чи "хариджити" - назва однієї з ісламських сект. У поемі "Хустина" Тарас Шевченко згадуючи компанійського полковника, лаконічно описує його - "характерник з Січі". І знову в жодному з видань творів Т. Шевченка слово характерник не коментується, не пояснюється. І такий "науковий" підхід був неодиничний. Якщо ж це слово і згадувалося, то майже завжди в негативному значенні, як чаклун, ворожбит, людина, яка пов'язана з темними силами. А в старовинних історичних джерелах під характерниками розуміли, насамперед, воїнів, наділених надзвичайними можливостями.

---

Додано о 13:01

---

Попереднє повідомлення було написане в 12:59

---

monax;64246 пише: Предлагаютему переименовать в "Историю вероучений", потому что к расколу церкви это уже имеет мало отношения.

ці всі фактори і є першопричиною розколу...

Інтерв’ю Святійшого Владики Філарета виданню «Коментарії». - Ваша Святосте, як за останній рік змінилися стосунки між церквою та державою?- Коли Віктор Янукович вступив на посаду президента, він заявив, що буде рівно ставитися до всіх конфесій. Хоча ми знали, що він є парафіянином Московського патріархату.Але якщо попередні президенти Леонід Кучма і Віктор Ющенко, для того, щоб підкреслити своє рівне ставлення до інших конфесій, відвідували на Пасху і Різдво різні храми (хоча, наприклад, Ющенко належить до Київського патріархату), то позиція Віктора Януковича далі декларацій не пішла. Звичайно, як людина він може сповідувати ту віру, яку хоче, або ж не сповідувати жодної. Але коли глава держави відсутній на урочистих богослужіннях, то це сприймається як неповага. Я не думаю, що існує офіційна позиція, як ставитися до тих чи інших конфесій. Наприклад, ми зверталися до прем’єр-міністра щодо внесення поправок до нового законопроекту про свободу совісті, і наші пропозиції були почуті. Разом з тим є упереджене ставлення до Київського патріархату з боку місцевої влади – обласних та районних адміністрацій. У нас існують проблеми насамперед в Донецькій, Київській і Вінницькій областях. Але таке негативне ставлення не набрало сили, тому що на наш захист піднялися демократичні сили, громадські і політичні організації. Навіть за кордоном – у США та Європі – почали писати про утиски. Я думаю, що це все вплинуло на владу, і вона не хоче далі загострювати ситуацію. - Чому саме за Януковича почалися утиски Київського патріархату?- Я думаю, що причина не стільки у президенті, скільки в намаганні Москви підпорядкувати Україну своєму впливу. І робить це вона, зокрема, через Російську православну церкву. Якщо Московський патріарх Олексій II був в Україні за своє 18-річне патріаршество тричі, то патріарх Кирило – тричі лише за один рік! І не просто побував як духовний пастир, а приїхав з суто політичною ідеєю «Русского мира», під якою ховається прагнення підпорядкувати Україну, Білорусь, і чомусь у цей «мир» потрапила ще і Молдова. Те, що це політична ідея, зрозуміли і політки. Навіть українське МЗС негативно зреагувало на цю концепцію.- Нещодавно в одному з інтерв’ю відомий російський священик Гліб Якунін заявив, що в Росії формується політичний тріумвірат Путіна, Медведєва і патріарха Кирила. На вашу думку, наскільки патріарх Кирило сьогодні є впливовою особою в російській політиці? Чи президент та прем’єр просто використовують його у власних інтересах? - Те, що патріарх Кирило є впливовою особою, не треба заперечувати. Але він повертає церкву до того стану, в якому вона перебувала до Жовтневої революції, коли була одним із департаментів імперії. На це вже звертають увагу архієреї та чернецтво в самій Росії. Бо таке зрощення негативно впливає на духовне життя самої церкви: не відбувається духовного відродження, а церква підсилюється адміністративним шляхом. Патріарх Кирило вірить у всесильність влади. Недаремно навіть приклади наводяться, як схоже діяв у питаннях церкви Сталін. - У 1976 році Ви були одним із архієреїв, які висвячували архімандрита Кирила Гундяєва в єпископський сан. Це правда, що Ви були проти його хіротонії? - Це неправда. Бо я знав Кирила Гундяєва як здібного архімандрита, людину безперечно талановиту. Він був ректором Ленінградських духовних академії та семінарії. Тому я не міг виступати проти його хіротонії, бо не сумнівався тоді, що це буде один із найкращих єпископів. Але я також знав, що він симпатизує католицькій церкві. І на цю тему я мав з Кирилом дискусії. Я не вважав, що це шлях для православної церкви. Ми не повинні брати за зразок РКЦ. Вона дійсно церква велика, але духовно слабкіша… Однак від своїх поглядів патріарх Кирило не відмовився і по сьогодні.- Якщо у своїх поглядах патріарх Кирило є ліберальним прозахідним архієреєм, то чому він водночас виступає проти самостійності української церкви?- Оскільки церква прислуговує державі, а Росія хоче впливати на світову політику і, зокрема, на політику Європи, РПЦ треба набути підтримки з боку такої потужної церкви, як Римо-католицька. З іншого боку, РКЦ також зацікавлена у нормальних стосунках з РПЦ як з найбільшою православною церквою. А щоб підтримувати такий статус, російській церкві потрібно себе підсилювати. За рахунок чого? За рахунок української церкви. Бо уявіть собі: якби українські церкви об’єдналася в одну, то вона була б майже рівною російській. І вплив РПЦ на світове православ’я значно б зменшився. Саме тому російська церква так міцно тримається за Україну. Вона готова навіть піти на розкол православ’я, аби лише не відпускати українську церкву.

- Що Ви маєте на увазі під розколом?- Якщо б, наприклад, Константинопольський патріарх визнав автокефалію Української церкви, то Російська церква могла б припинити молитовне єднання з Константинопольським патріархом, якого підтримують грецькі церкви, а за РПЦ стоять – Польська, церква Чехії та Словаччини, Сербська. Тому в результаті православ’я розділилося б. - У 2008 році, коли Вселенський патріарх Варфоломій відвідував Київ, залишався один крок до визнання автономії Української церкви під юрисдикцією Константинопольського патріархату. Що цьому стало на заваді? - Тоді Константинопольський патріарх фактично «пожертвував» Україною. Напередодні святкування 1020-річчя хрещення Русі ми зустрічалися з патріархом Варфоломієм і говорили про можливість визнання Української церкви. Але 28 липня 2008 року у Києві відбулася зустріч патріархів Варфоломія та Олексія, на якій вони домовилися про візит Московського патріарха до Стамбулу. Ми сиділи в президентській резиденції в різних кабінетах, але навіть не привіталися. Патріарху Варфоломію було важливіше, щоб зберігся його статус першоієрарха. Бо у Стамбулі обговорювалося питання про підготовку до Всеправославного собору, який зібрати без РПЦ неможливо. На цьому соборі заплановано обговорити важливе як для Константинополя, так і для Москви питання про утворення автокефальних церков. Саме тому їхні інтереси тоді зійшлися. Бо у Константинопольського патріархату є проблеми з Американською церквою, яка хоче незалежності, а у Московського – з Українською.- Наскільки реально зібрати цей собор?- Я думаю, що він не буде скликаний. Це показала четверта всеправославна нарада, яка відбулася минулого року. Там з деяких питань були серйозні розбіжності. Зокрема, у питанні диптиху (перелік по честі імен предстоятелів автокефальних церков – авт.). Зі своїми претензіям виступили Кіпрська та Грузинська церкви, які б хотіли б зайняти вищу позицію… Інше болюче питання – ставлення до екуменізму, яке, якщо виникне на соборі, то призведе до розколу. - А чи можливе скликання християнського Вселенського собору?- Ні. В нинішніх умовах нереальне об’єднання всього християнства в одну церкву. На заваді стоїть насамперед папство. Тобто Римо-католицька церква ніколи від нього не відмовиться, а православний світ ніколи його не прийме. Я вже не кажу про розбіжності у віровченні з протестантськими церквами… Але реально говорити про об’єднання всіх християн у захисті християнської моралі, яка зараз катастрофічно падає. Тут розбіжностей між православними, католиками та протестантами немає.- Чи можливим об’єднання в єдину церкву українських православних та греко-католиків?- В принципі, можливе. Греко-католицька церква виникла через те, що Україна знаходилася під католицькою Польщею. Частина тодішнього єпископату, щоб мати рівні права з римськими єпископами, пожертвували православ’ям і підпорядкувалися Риму. Та коли Україна стала державою, головна причина, через яку греко-католики трималися Риму, відпала. Правда, за ці роки православні стали багато в чому католиками, але ми рідні по крові. За яких умов можливе таке об’єднання? Тільки тоді, коли вся українська церква стане автокефальною, об’єднається в одну Помісну православну церкву і буде визнана іншими православними церквами, - тоді, можливо, УГКЦ погодиться на об’єднання, як це було до Берестейської унії 1596 року. - Настільки Київ може протиставити ідеї «Русского мира» і «третього Риму» свій духовний статус «другого Єрусалиму»?- Така ідея києвоцентризму існує. Але я не бачу реальних підстав для її втілення. Для того, щоб стати дійсно центром, треба не тільки церкві бути міцною, а й державі. Тим паче, хіба Москва погодиться підпорядкуватися Києву?- Відцентрові процеси від Москви демонструє і частина єпископату УПЦ Московського патріархату. Вони також відчувають загрозу втрати своєї самостійності та незалежності? - Ще на архієрейському соборі РПЦ у 1992 році мені прямо заявили, що коли я не відмовлюся від київської кафедри, то вони відберуть самостійність і незалежність УПЦ. І сьогодні митрополит Володимир відчуває таку ж загрозу. Це відчуває весь єпископат. Патріарх Кирило і зачастив з візитами в Україну, щоб звикали, що він є главою УПЦ МП, а не митрополит Володимир. Зараз триває боротьба між Москвою та Києвом у межах Московського патріархату за розширені права Київської митрополії, яких Москва хоче позбавити.І в самій УПЦ МП існують два табори: один виступає за надання автокефалії (таких більшість), а інший – менший, але агресивніший, - за повне єднання з Москвою. Тому у цій боротьбі митрополиту Володимиру без існування Київського патріархату не втриматися, ми потрібні йому як сила, яка його захищає фактом свого існування. І Москва побоюється відверто забрати самостійність в управлінні, бо тоді незгідні в УПЦ МП можуть піти на єднання з УПЦ КП. Тому стосунки між нашими церквами – Київським патріархатом та Київською митрополією кращі, ніж були, наприклад, 10 років тому. І я бачу, що активності в сенсі нападу на Київський патріархат немає. Якщо йде напад, то не з боку церкви, а з боку представників влади – бо в УПЦ МП розуміють, що майбутнє може поставити їх на наше місце. - Чи відбувся відтік парафіян з Київського патріархату з приходом Віктора Януковича, як це сталося у парламенті з так званими «тушками», які поперебігали у фракцію Партії регіонів, щойно змінилася влада?- Навпаки. Київський патріархат зростає у такі критичні моменти. У 1995 році, коли відбулося побоїще на Софійському майдані, наша церква стала бурхливо зростати. І зараз, коли ми стали говорити про утиски, до нас всі горнуться, у тому числі політичні партії, громадські організації. Віруючі стали більше ходити до церкви.- Які у Вас стосунки з Юлією Тимошенко?- Вона до Київського патріархату давно ставиться позитивно. Що стосується нас, то ми позитивно ставимося до всіх політиків та партій, які стоять на державницьких позиціях. Навіть у Партії регіонів не всі політики проти української держави. Там є багато прихильників і парафіян Київського патріархату, які нам допомагають. Єдина партія, з якою ми не співпрацюємо, це комуністична. - Якщо Україна опиниться на порозі народної революції, Київський патріархат підтримає виступ людей проти влади?- Якщо це буде потрібно для збереження державності, то так. Бо незалежна православна церква може існувати лише в незалежній державі.- Як Ви ставитеся до того, що на останніх виборах певна кількість священників УПЦ КП стала депутатами місцевих рад?- Наша принципова позиція така: ні єпископат, ні духовенство не повинні втручатися у державні справи. Але оскільки зараз йде боротьба, то ми потребуємо підтримки і в будівництві храмів, і у виділені земельних ділянок під церкви. Тому краще, коли наші представники, священики будуть у місцевих органах влади.- У кількох ЗМІ з’являлася інформація про те, що патріарх Філарет нібито зберігає на американських рахунках мільйони…- Я чув такі висловлювання, що Філарет – найбагатша людина в Європі. Ще у 90-ті роки писали про те, що я пішов в автокефалію, захопивши з собою мільярди рублів. Все це, звичайно, вигадка, бо в радянський час церква не могла мати жодних рахунків. Навпаки, у церкви відбирали все і віддавали у Фонд миру. - Як Ви ставитеся до того, що деякі віруючі відмовляються від індивідуальних ідентифікаційних номерів (зокрема, навіть глава Нацбанку Сергій Арбузов), аргументуючи це тим, що ІІН – це «знак диявола»?- Це марновірство. І нагнітання в середовищі віруючих очікування другого пришестя. В історії було багато випадків, коли Антихристами вважали Леніна, різних римських пап… Тому нагнітання психозу і призводить до заборони цих кодів. Антихристу підпорядковуються не ті, хто має якісь коди і номери, а ті, хто втратив віру в Ісуса Христа як Спасителя світу.Розмовляв Ярослав КОЦЮБА