Як лікують у тюрмі

Едуард Панов намагався втекти з виправної колонії №98 у місті Шепетівка Хмельницької області. Вартовий розстріляв його з автомата, перебив спинний мозок. Лікарі врятували втікачеві життя, однак через постійне лежання він почав гнити
— Мене аж стошнило, як брата побачив. Живого місця нема, все нижче пояса згнило. Ноги щури обгризли, кваша тече, — нервово затягується цигаркою 35-річний Руслан Панов. 7 січня він забрав брата 34-річного Едуарда з виправної колонії. Той кілька місяців лікувався у тамтешньому лазареті.
— Як ми Едіка стали мити, то вода була чорна, — додає 37-річна Наталія Панова, дружина Руслана. — На колінах величезні язви, п'ят не було зовсім. Замість сідниць голі кістки стирчать. Медсестри чуть в обморок не впали.
Руслан і Едуард Панови родом із села Вівся Чемеровецького району Хмельницької області. Їхній батько помер, коли хлопцям було 9 і 10 років. Матір занедужала на шизофренію.
22-річним Едуард виїхав на заробітки до Києва. Працював різноробом. 2009-го його засудили за крадіжку, дали чотири роки. Покарання відбував у виправній колонії №98 у місті Шепетівка на Хмельниччині. Запевняє, що злочину не скоював. 13 липня 2012 року, коли залишалося досидіти 10 місяців, спробував утекти.
— Пішов до зубного, — згадує Едуард. — Як вертався, клємануло: чого сижу ні за що? Пригнув на колючку. Щось стукнуло в бік, і відключився.
Тюремний наглядач розстріляв утікача з автомата.
— Едуард був у комі, — згадує 45-річний Володимир Іващенко, начальник лікувального закладу для засуджених при Шепетівській виправній колонії №98. — Куля увійшла з лівого боку, пройшла наскрізь і вийшла з правого. Пошкодила ребра, легені, перебила спинний мозок. Ми поклали на операцію. Вона пройшла успішно, але був важкий післяопераційний стан. Пересуватися він не міг, нижче пояса нічого не відчував, ходив під себе. Там, де тіло соприкасалося з ліжком, сталося омертвіння.
Медики запевняють, що за хворим доглядали.
— Як і за всіма, — розказує санітар 25-річний Віктор Кострубський. — Я міняв більйо, перевертав, перев'язували три раза в день. Якби не дивився, він би вже вмер.
— Та брехня, — говорить Едуард. — До мене по троє суток ніхто не підходив. Врач стане в дверях, подивиться і все. Перев'язочного матеріалу нема. А то скаже фельдшеру "перев'яжи", той передасть санітару, а тому воно нада? Тільки й чув, що я вже трупом смердю, а досі живий.
Родичі Едуарда дізналися про поранення у грудні торік.
— Нам позвонили, сказали забрати його, інакше вони самі рішать його долю, — згадує Наталія Панова. — Ну не кидати живу людину вмирати. Зібрали все, що могли — 10 тисяч, купили Едіку протипролежневий матрац. Перевезли в лікарню.
Едуард Панов перебуває у Шепетівській райлікарні. До в'язниці не повернеться. За спробу втечі суд додав йому ще 18 місяців тюрми, проте за станом здоров'я звільнив від покарання.
— Зараз хворому вже значно краще, — каже головний лікар райлікарні Іван Лаврентьєв, 58 років. — Головне — побороти пролежні. Хоча до кінця життя за Едуардом треба буде доглядати, як за дитиною.
Обласна прокуратура не виявила порушень у діях працівників колонії.

Я просто процитував газету юей