Славутську газету «Пульс» і нашу районку помпезний захід у селищі Гриців — відкриття загальноосвітньої школи на 834 учні загальною площею чотири тисячі квадратних метрів — настільки вразив, що репортажі надрукували під подібними заголовками: «Мрія стала реальністю» («Пульс», 1 березня, с. 1), «Грицівська школа — мрія, що стала реальністю» («Шепетівський вісник», 28 лютого, с. 1). На цьому «схожості» в публікаціях не закінчилася. В обох виданнях детально розповідається, які посадові особи «відкривали» новий заклад — і з Києва, і з Хмельницького, і ще звідкись. Обидві газети зробили «екскурс» в історію довгобуду. Обидва часописи не поцікавилися думками простих грицівчан стосовно доцільності функціонування такого великого (за площею) закладу освіти в теперішніх умовах демографічної кризи.
Виявляється, світлі та просторі класи новобудови заповнені лише наполовину. Отже, своїх, грицівських дітей, не вистачає? Мабуть щоб якось цьому зарадити, вже організовано підвіз дітей на навчання шкільними автобусами з Великої Шкарівки, Онишковець та Курганівки. На майбутнє, пише «Шепетівський вісник», планується «доставка» школярів з Лотівки, Коськова, Орлинець (кореспондентка «Пульсу» О. Могильницька два останніх села чомусь охрестила «КУЗьковом» і «ОРДинцями»).
Що ж виходить? Нині в Коськівській ЗОШ І-ІІІ ступенів, наприклад, лише близько сотні учнів залишилося — село вимирає. При цьому коськівських школярів планують возити на навчання до Грицева. Що ж тоді буде з чудово відремонтованим, з внутрішніми туалетами, двоповерховим приміщенням коськівської школи? Правильно — закриють («реорганізують», «оптимізують» — від цього «словоблудства», вигаданого чиновницькою раттю, головна суть речей не змінюється). Стоятиме і обвіватиметься вітрами, як тамтешній величезний Будинок культури з дірявим дахом, музеєм зі запліснявілими експонатами і відрізаними батареями опалення. Тобто зроблять так, як 2012-го «повісили замки» на школах у Дубіївці та Білополі. А яке село без школи — повноцінне? Житель будь-якого села вам скаже: немає школи — немає села. От і діятиме в нашому районі «ще один» освітній округ з «базовою» школою в колишньому райцентрі Грицеві, а навколишні села втратять свої школи і деградуватимуть.
До речі, навіть «високі» посадові особи, яким наше місцеве чиновництво в ХХІ столітті ладне так само «черевики цілувати», як в Середні віки підлабузники здмухували пил з пантофлів Папи Римського, на презентації школи в Грицеві часом висловлювали слушні й цілком реалістичні думки. Ось, наприклад, цитата з «Шепетівського вісника» слів Костянтина Грищенка, що завітав на відкриття навчального закладу з Києва: «...однією з найважливіших складових успішного економічного розвитку нашої держави є збереження демографічного потенціалу малих міст та сіл. У сучасній економіці ... надмірна концентрація людських та інших ресурсів у столиці та великих містах приводить до появи істотних економічних дисбалансів та провокує вразливість в умовах кризи». Тут регіонал правий на всі 100%, бо поставив точний «діагноз» ситуації, що склалася в нашій країні — з сіл масово «мігрують» у великі міста, бо роботи немає. Інші слова посадовця, цього разу з Хмельницького — голови комісії облради з питань розвитку підприємництва Петра Іващука — наводить «Пульс»: «Ще кілька років і українське село зникне з мап, адже зараз така ситуація, що підприємства та земля орендовані іноземцями, техніка також закордонна, а тому таким роботодавцям байдуже питання, яке стосується трудових ресурсів села».
Втім, усіх журналістів нашого регіону в мажорній оцінці новобудови «переплюнув» поважний і досвідчений шепетівський журналіст Петро Макаренко. Наведу деякі промовисті пасажі цього колись «гострого на перо» чоловіка без жодних коментарів: «у Грицеві нова школа — НАВІЧ втілені соціальні ініціативи Президента», «у цій ІМПОЗАНТНІЙ будівлі створено усі необхідні умови…», «Гриців ЩИРО та З РАДІСТЮ зустрічав шанованих в Україні політиків, державних мужів, які ДОКЛАЛИ ВЛАСНИЙ ХИСТ, СИЛУ ВОЛІ і навіть владу…» («Подільські вісті», 26 лютого, с. 1).
Дивні пертурбації відбуваються з газетою «Шепетівка». Як правило, цей часопис зосереджує увагу на подіях у райцентрі, проте цього разу (№ 9, 28 лютого) жваво відреагував на відкриття нового загальноосвітнього закладу аж у Грицеві. На жаль, чогось відмінного від того, що повідомили «Пульс», «Шепетівський вісник» і «Подільські вісті» про новобудову, на першій сторінці газети «Шепетівка» ми не знайшли.
«Укртрансінспекція оголошує війну нелегальним перевізникам» — так драматично назвала свою публікацію в газеті «День за днем» (27 лютого, с. 1, 3) журналістка Аревік Петросян. Виявляється, в приміщенні Шепетівської райдержадміністрації 20 лютого відбувалася цікава подія — нарада представників Укртрансінспекції з таксистами. Високі мужі повідомили таксистам («з усіх запрошених прийшло декілька чоловік»), що «відтепер за використання автомобілів як таксі без наявності дозвільних документів на перевезення пасажирів може бути накладений штраф до 8,5 тисячі гривень із подальшою конфіскацією транспортного засобу». На це один з власників служб таксі з м. Шепетівки резонно відповів: «Ми сплачуємо високі податки, не виправдані в умовах маленького містечка. Водіям невигідно оформляти ліцензію. І хоча вже кілька років ми звертаємося до місцевої влади із проханням зменшити податки, до нас не дослухаються». Що ж, все традиційно: там, високо-високо «вгорі», просто не розуміють, як це, жити нині в маленьких містечках та селах. Життя це дуже відрізняється від київського чи донецького. Згадується, до речі, ще одна історія такого «нерозуміння». Колишній міністр української інфраструктури щиро дивувався, чому це «Укрзалізниця» має знижувати вартість проїзду в нових поїздах. Аргументував, що пасажири німецьких потягів платять за проїзд щонайменше в три-чотири рази більше. Але — жодного слова про те, що середня заробітна плата в Європі приблизно в десять разів перевищує середні заробітки по Україні.
Поки досвідчені журналісти поважних регіональних і обласних видань «били поклони» перед заїжджими чиновниками в Грицеві, газета «День за днем» помітила не менш знаменну дату — 1 березня виповнилося 140 років локомотивному депо Шепетівка. Відрадно, що в нашому місті ще живуть машиністи, які добре знають історію залізничного вузла, самі в 1960-х їздили на паровозах, а що саме головне — не втратили здорового глузду, критичного мислення і не лякаються висловлювати свою думку з приводу подій, що відбуваються в різних сферах життя Шепетівки та за її межами.
