За попередній тиждень одразу троє осіб на Шепетівщині наклало на себе руки. Дві трагедії сталися в Шепетівці, одна — в селі Білокриниччі. Вік першого покійника відомий — 28 років, скільки було другому та третьому, «Шепетівський вісник» не уточнює. Одразу на думку спав схожий «шлейф» самогубств у грудні 2012-го: тоді всього за тиждень вкоротили собі віку 42-річний шепетівчанин і 30-річний судилківчанин. Зверніть увагу, «неприродньо» йдуть з життя переважно чоловіки. Часто це молоді люди, які втратили життєві орієнтири, яким важко відповідати сучасним, нав’язаним з телеекрану, стереотипам про чоловіка як «мішка з грошима», яких звільнили з роботи чи які усвідомлюють, що в них немає шансів вилікуватися від складної серйозної хвороби. Наразі Україна входить до першої десятки країн світу за чисельністю суїцидів. Це — абсолютно до бельмеса «покращувачам» нашого з вами життя. Кожен з з них будує своє «межигір’я», а тим, що твориться за «парканом», абсолютно не переймається.
Про суїцидників згадує і газета «Шепетівка», проте аж на 9-ій сторінці. Зате на 3-ій уміщує патетичний матеріал «Соціальні ініціативи Президента України: що зроблено за 2010—2012 роки». Спершу наводяться суми підвищених зарплат, виплат і пенсій українським громадянам, а далі — перспективні «напрями нових соціальних ініціатив». Прочитав я перший з них — «впровадження європейських підходів до забезпечення громадян гідною роботою» — й далі заплющив очі, бо «дах» поїхав. Насправді «підсадити» кожного на «голку» мінімальної зарплати — ось головний напрям ініціатив «покращувачів». Щоб було побільше «рабів», а не вільних людей, здатних на формулювання власної думки та відстоювання своїх прав. До речі, варто було б газеті «Шепетівка» після наведення соціальних ініціатив нам пояснити, за який кошт їх було реалізовано. Бо за даними газети «Дзеркало тижня», наприклад, державний борг України з урахуванням гарантованого за останні 5 років (2007—2012) збільшився в 5,8 раза і складає понад 515 млрд грн (!), або близько 35% ВВП (Богдан Тетяна. Боргова піраміда та її наслідки / Дзеркало тижня. – 2013. – 9 лютого. – № 5. – С. 8). Упродовж 2012-го навантаження претендентів на одну вакансію в середньому по країні зросло з 7 до 10—11 заявок, працюючих усе частіше «викидають на вулицю» через усілякі «реорганізації» й завуальовані «оптимізації» штату. До слова, скорочення кадрів майже не зачепило держслужбовців — з кінця 2009 року по кінець 2011-го їхня кількість «впала» лише на 4% замість задекларованих 30% (Вишневський Юрій. Перестановка крісел замість скорочення чиновників / Коментарі. — 2013. — 15 лютого. — № 6. — С. 16-17).
Поки зима і зайнятися нічим, чиновники переймаються історією. Всі зараз трохи історики, бо багатьом здається, що це і не наука зовсім — книжечку почитав, і все знаєш. Насправді історичні уявлення чиновників часто нагадують попередження дідуся Крилова про небезпеку роблення чобіт пиріжником, а випічки пирогів чоботарем. Ось і цього разу «Шепетівський вісник» починається зі звіту Дмитра Пісарцова про урочисте покладання вінків до «Вічного вогню» з нагоди «визволення міст й сіл району від німецько-фашистських загарбників» 11 лютого 1944 року (№ 18-19 від 14 лютого, с. 1, 2). Справді, шість тисяч земляків, що не повернулися з Великої Вітчизняної війни, варті уваги, але в наших сучасних реаліях, на жаль, вшанування визволителів повсякчас перетворюється на голий піар тих, чий рейтинг вже і так перебуває нижче плінтуса. «Церемоніал» був незмінний: «орлині» обличчя можновладців на фоні вічного вогню, почесна варта з хлопців у шоломах «а-ля червоноармійці», муляжі зброї... Але цікавий не настільки зміст матеріалу вісниківця Дмитра Пісарцова про визволення Шепетівщини, як його заголовок: «Пам’ять про героїв житиме у віках». Уявляєте, що б було, якби якийсь «диверсант» у редакції потайки додав після «героїв» слово «Крут»? Ото б «покрутило» у владних кабінетах ревнивих сивочолих хранителів радянської політики пам’яті, які нещодавно не забажали вшановувати бій під Крутами в 2013—2016 роках. Для них розривні кулі, якими більшовицькі зайди відправили на той світ трьохсот захисників станції Крути — «гола» фікція, а не пекуча історична правда.
Ніколи не підозрював, що в мені живе Афганістан. Так, принаймні, вважає дописувач «Шепетівського вісника» (В. Пипич. Афганістан живе у кожому із нас / Шепетівський вісник. — 2013. — 14 лютого. — С. 3). Із року в рік у лютому місяці з газети в газету кочує «словесна жуйка» про сенс радянсько-афганської війни, чи потрібна була нам та війна, хто відповідальний за покалічені тіла й душі українських хлопців, яких кинули на загибель. Насправді — все просто. Жодного сенсу тієї війни немає. Війна була не потрібна. Відповідальні за розв’язання конфлікту сиділи в Москві та Вашингтоні. Саме за вказівками звідти одурманених радянською (і американською) пропагандою хлопців (в багатьох з них навіть вуса ще не встигли на той момент вирости) кидали виконувати «інтернаціональний обов’язок», а ті з них, кому пощастило повернутися, ще довго не могли відійти від «в’єтнамського синдрому» й призвичаїтися до нормального мирного життя.
На фоні слабеньких історичних матеріалів непогано виглядає стаття Людмили Самойлович у «Шепетівці» про тиждень історії в СЗОШ № 2. Здається, в цій школі працюють справді фахові історики, а не співці радянського ладу, бо нещодавно влаштували рольові ігри учнів на козацьку тематику, пересувний музей «Герої козацької доби», виставку історичного малюнка «Козацькі клейноди». А ще діти змогли подиспутувати про героїв Крут, переглянути фільм «Найбільші битви історії» і зробити ще багато цікавих речей (Л. Самойлович. Історія — це свідок часів... / Шепетівка. — 2013. — 14 лютого. — С. 10).
Услід за Франсуа Рабле — середньовічним оспівувачем карнавалів, лицедійства і фривольства — співробітник газети «День за днем» Володимир Ковальчук 11—18 лютого теж розважався і балагурив. Цього разу він, немов та Катерина Осадча з телеканалу «1+1», запитував шепетівчан на святі прощання з зимою, як їм там «ходиться, їсться і п’ється». Гостя свята — вчителька польської мови ЗОШ № 4 Вєслава Козьол — зауважила, що в Любельському воєводстві Польщі прощаються із зимою значно пізніше — наприкінці березня. Звідки ж їй знати, що «коріння» шепетівського свята прощання з зимою — ідеологічне. Це косметично перелицьоване свято «Русская зіма» епохи застою. Традиції «міста корчагінської слави» пріснопам’ятних часів вічно живі! Судіть самі: в місті безробіття, а «русская зіма» проходить з неймовірним розмахом, до того ж нещодавно вчителька російської мови зі ЗОШ № 1 перемогла на обласному конкурсі «Вчитель року», ось-ось проводитиметься табачниківський відбір поціновувачів російської словесності на конкурс «Лукаморьє»... Не відставала від попередника в пошуку «оптимістичного» і журналістка газети «День за днем» Ірина Погребняк. Вона не лише знайшла хлопця та дівчину, які вирішили побратися в день святого Валентина, але й уточнила в молодят, як саме, коли, і за яких обставин вони познайомилися.
Не знаю як вам, а мені такі «шапкозакидально-оптимістичні» публікації в «обласному інформаційно-аналітичному тижневику», що виходить у враженому і декласованому безробіттям містечку, все частіше нагадують «бенкет під час чуми».
