Попри задеклароване урядом «покращення», українці, особливо в таких маленьких мітечках як Шепетівка, потерпають від невиплати зарплат власниками промислових підприємств. Оскільки Україною давно правлять олігархи, робітникам у боротьбі за свої зарплати важливо вміти використовувати «тертя» між тими з них, хто володіє ТБ. Це ініціативна група шепетівських культиваторників і зробила. Скориставшись тимчасовою «демократизацією» новин провладного телеканалу «Інтер» (за даними газ. «Високий замок» від 7—13 лютого, екс-власник каналу Хорошковський у такий спосіб здійснював «психологічний тиск» перед його перепродажем), вона запросила журналістів «Інтеру» висвітлити ситуацію зі станом погашення боргів із зарплат заводом культиваторів, який ще 2011-го було визнано банкрутом.
За даними газети «День за днем», 30 січня коло прохідної підприємства на зустріч з «Інтером» зібралося майже півсотні колишніх робітників. Люди розповіли, що декому з них завод заборгував понад 40 тисяч гривень. Як сказала колишній начальник цеху заводу Наталія Бондарчук, «продають обладнання» заводу, «вирізають металоконструкції і здають на металолом». На думку першого заступника шепетівського міського голови Олександра Діхтярука, що також наведена в статті, єдиний варіант ліквідації заборгованості заводу перед колишніми працівниками (а це 2002000 гривень) — «продати майновий комплекс, поки є попит». (І. Погребняк. Колишні працівники заводу вимагали повернути зарплатню / День за днем. — 2013. — 6 лютого. – С. 1, 2). А точку зору арбітражного керуючого ВАТ «Шепетівський завод культиваторів» Леоніда Грицая дізналося видання «Шепетівський вісник»: «Він сказав, що судові розгляди щодо долі заводу культиваторів завершено. Підприємство перебуває на стадії ліквідації, його майно продається, щоб зібрати необхідні кошти і повернути їх тим, кому заборгували. А це більше двох мільйонів гривень зарплати. А ще є п’ятирічний борг перед Пенсійним фондом, через що багатьом працівникам при виході на пенсію не зараховано роки трудового стажу» (Є. Євгеньєва. Біля прохідної колишнього заводу культиваторів / Шепетівський вісник. – 2013. – 7 лютого. – С. 1).
У тому, що в кишенях шепетівчан «гуляє вітер», переконалася журналістка «Шепетівського вісника» Людмила Пацалюк. Вона поцікавилася вмістом гаманців шепетівчан та їхніми витратами на один день. Розсмішила думка одного з її респондентів — приватного підприємця Володимира: «Я вважаю, що у справжнього чоловіка завжди при собі мають бути гроші». «Справжній» в наші часи — це який? «Пацанчік» з «барсєткою» чи учитель у потертому костюмі? Для порівняння, пенсіонерка Галина Іванівна витрачає 20—50 гривень на день, бо одержує «мінімальну пенсію». А ще цікаву думку висловила продавець Оксана: «Нині громадяни не можуть зайти до магазину й дозволити собі купити все, що захочуть, чи те, що сподобалося найбільше». З нею теж можна посперечатися. Насправді громадяни не можуть придбати найнеобхіднішого, бо, як правило, якісне саме те, що дороге, а не те, що можна собі дозволити купити.
Ну ніяк не може заспокоїтися з приводу тимчасового ринку на проспекті Миру в. о. редактора газети «Шепетівка». Цього разу він потішив своїм матеріалом про зустріч представників ринку з керівництвом міста 31 січня. Ця стаття (з кількома граматичними помилками) абсолютно незбалансована, бо майже в кожному абзаці всіляко вихваляється шепетівська влада, а ось про точку зору «базарників» дізнатися неможливо. Демонструючи свій «високий» рівень культури, пан в. о. редактора називає представників підприємців «місіонерами, які принесли істину у віддалене африканське плем’я», а їхні виступи на зустрічі — «балаганом». Зате виступи мера («досить конструктивно та виважено відповів наприкінці зустрічі на питання підприємців») та його прибічників замало не поетизує. Викликає посмішку процитована ініціатива керуючого справами виконкому, який на зустрічі зачитав звернення шепетівчан до міського голови з вимогою закрити ринок на проспекті, під яким підписалося більше трьох тисяч осіб. Звісно, що ця петиція — ніяке не волевиявлення більшості шепетівчан (в місті живе понад 40 тисяч осіб), а тим паче, мешканців Шепетівського району, для яких добиратися на суботній ринок дуже зручно саме із залізничного вокзалу, що поряд із проспектом Миру. До того ж, кількість підписів, якщо вони справжні, якраз приблизно і відповідає чисельності чиновницької братії та їхніх «рабів» у різних установах «міста корчагінської слави» (школи, дитсадки, жеки, лікарні і т. д.). З таким самим успіхом, як ця влада міста, жирні парторги в радянські часи збирали підписи під петиціями із засудженням діянь «імперіалістів» та «клятих» сіоністів, а також примусово заганяли людей на мітинги та демонстрації. Змушені повторити: на нашу думку, всі крапки над «і» в історії про «проблематичність» ринку на проспекті Миру розставляє заголовок статті Михайла Жили в № 50 обласної газети «Поділля» від 13 грудня 2012 р.: «Працюйте у сина чиновника». Хто бажає — почитайте цю статтю, і самі все зрозумієте.
Цікаве інтерв’ю з молодим шепетівським істориком Андрієм Усачем друкує «День за днем». Виявляється, в роки нацистської окупації (1942 — 1943 рр.) у Шепетівці діяли кінотеатр, театр, а також спеціально найняті люди відстрілювали бродячих собак. Для порівняння, нині, в часи «покращення», у «місті корчагінської слави» кінотеатр ім. Островського «простоює», свого постійного популярного театру давно немає, а на вулицях розгулює повно бездомних псів.
А ще газети міськ- та райради пишуть про «лижні перегони» в Шепетівці. Ніколи не знав, що якщо 50 дітей (переважно — школярі й кілька студентів) катаються на лижах, як це сталося 29 січня в Шепетівці — то це ознака зростання популярності зимових видів спорту із «запаморочливою швидкістю» (газ. «Шепетівка», 7 лютого 2013 р., с. 1). Фантазія чиновників не має меж, тому вони навіть примудрилися пов’язати «дійство» лижників із ... 69-ю річницею визволення м. Шепетівки від німецько-фашистських загарбників! Це ж треба так вибірково шанувати історію: відзначати героїзм героїв Крут відмовилися, а на пам’ять про червоноармійців лижню прокладають. Насправді подібні заходи, як у парку 29 січня, повсякчас проводяться спортивними функціонерами «для галочки». А для більшості дітей нашого краю лижі — нечувана розкіш, бо статки батьків не дозволяють придбати необхідний інвентар і одяг.
