Із семи медичних автомобілів «лише кілька більш-менш придатні», ЕКГ-апаратів – один замість чотирьох, не вистачає приладів для вимірювання артеріального тиску – такі перші результати «оновлення» шепетівської «швидкої» (керівник – Тетяна Вознюк) під час реформуванння медзакладів країни (В. Ковальчук. «Швидку» реформували і «переселили» / День за днем. – 2013. – 9 січня. – № 2. – С. 1, 2). Слід зазначити, що місцева «станція екстреної (швидкої) медичної допомоги» – «уламок» колись однієї з найкращих райлікарень на Хмельниччині, тому «реформи» витримає ще й не такі. А от в багатьох інших маленьких населених пунктах, де від СРСР не залишилося просторих медкорпусів як у нас, служби «103» давно стали анахронізмом, пародіями на дієву організацію медичної допомоги. В одному з селищ «при лікарні всього одна роздовбана машина «швидкої», яку на дорозі трясе, мов бричку. Обладнана тільки носилками. Сама служба розміщена у невеликій кімнатці. Там можуть зміряти температуру чи тиск і зняти кардіограму на допотопному апараті, який медсестра постійно стукає, бо він «заїдає» (О.Гунько. До мертвих їхатимуть швидше / Газета по-українськи. – 2013. – 11 січня. – № 4. – С. 2).
З 1 січня, якщо в людини підвищиться артеріальний тиск чи температура тіла, на «швидку» чекатиме вже не кілька хвилин, а годину. Такого хворого скеровуватимуть до сімейного лікаря. Як зазначив головний лікар шепетівського Центру первинної медико-санітарної допомоги (колишня поліклініка Шепетівської ЦРЛ) Микола Гром, із сімейними лікарями – справжня проблема. «Сімейна медицина, так би мовити, лише спинається на ноги. ... Особливо гостро стоїть питання забезпечення транспортом, медичним обладнанням сучасних зразків, комп’ютеризації робочих місць лікарів» (Є. Євгеньєва. Акцент – на сімейного лікаря / Шепетівський вісник. – 2013. – 10 січня. – № 3–4. – С. 3).
Крім сумного стану справ у «первинній ланці» медицини, вісниківці несподівано помітили критичну ситуацію з водопостачанням у селі Жилинцях, що перебуває на балансі Плесенської сільради. «Труба», яку в селі проклали наприкінці 1990-х, уже три місяці як суха. Подейкують, ніби насос «наказав довго жити». До того ж, договір з орендарем водогону – ФГ «Здобуток» – закінчився. «... ситуація була б іншою, коли б у сільському бюджеті були кошти на утримання свого комунального господарства. А в цьому році фінансові можливості громадської казни взагалі зведені до мінімуму», – розставив крапки над «і» Плесенський сільський голова (В. Нитка. У селі без води – і ні туди, і ні сюди / Шепетівський вісник. – 2013. – 10 січня. – № 3–4. – С. 15).
Ще одна «топ-тема» «Шепетівського вісника» – народження наприкінці минулого року в шепетівській сім’ї Мацієвських трійні (Глєба, Софійки та Єгора) (Р. Житинська. Потрійне щастя родини Мацієвських / Шепетівський вісник. – 2013. – 10 січня. – № 3–4. – С. 1, 2). «Нам розповідали, що за народження трійні влада в інших містах дарує житло для родин. Ми про таке й не думаємо. Діточок народили для себе, а не заради грошей та подарунків», – цитує видання маму трійні Валентину Леонідівну. Дивно... Невже справді ця сім’я настільки скромна? Хіба є щось погане в тому, щоб просити (і навіть вимагати) від влади поліпшення житлових умов у такій ситуації? Що цікаво, два тижні тому про цю родину, яка не має свого окремого житла, йшлося в останньому числі газети «Шепетівка» за 2012 рік. Що ж, «вкрасти» тему в колег – ознака «фірмового стилю» деяких вісниківців.
Член Національної Спілки журналістів України О. Царик, якого тиждень тому ми «підловили» на «запозиченні» ідеї своєї публікації в колеги з іншого видання, цього разу підготував грунтовну та цікаву статтю про минуле медучилища з використанням документів Держархіву Хмельницької області. До війни, читаємо в статті, медтехнікум (з 1936 року – фельдшерсько-акушерська школа) «квартирував» у приміщенні нинішньої райради по вул. Карла Маркса. Для цього закладу, в якому навчалися випускники семирічок (біля теперішньої райлікарні) напередодні радянсько-німецької війни «майже закінчили будувати триповерхову будівлю». В особистому архіві автора зберігаються віньєтки випускників фельдшерського і акушерського відділів 1940 року (О. Царик. Шепетівський медичний технікум (1931–1941 рр.) / Шепетівка. – 2013. – 10 січня. – № 2. – С. 6).
Із деяким запізненням один з шепетівських рухівців нагадав читачам газети райради біографію В’ячеслава Чорновола (В. Грицюк. Великий українець / Шепетівський вісник. – 2013. – 10 січня. – № 3–4. – С. 4). Причина вагома: 24 грудня 2012-го легендарному лідерові НРУ виповнилося б 75 років. На жаль, офіційна влада не помітила цього ювілею. А таких людей як Чорновіл нині в Україні і з лупою не знайдеш. Він черпав свою енергію від простих людей, адже Народний Рух був створений практично на вулиці! Лідер не «кайфував» у Таїланді чи на Мальдівах, як левова частина депутатів нинішньої Верховної Ради, а постійно зустрічався з виборцями, їздив на ці зустрічі не «для галочки», а як на роботу. Коли в 1999 році його усували з посади голови парламентської фракції Руху, щиро плакав. На другий день прийшов до парламенту уже посивілим. Він був моральною людиною і не вмів жити подвійним життям, вважає один з небагатьох порядних депутатів українського парламенту Ярослав Кендзьор (І. Львова. «Коли його зрадили, він посивів» / Експрес. – 2012. – 21-23 грудня. – С. 7; І. Львова. «Він плакав, коли його зрадили» / Експрес. – 2013. – 27 грудня–3 січня. – С. 15).
На закінчення – про що газети промовчали. Преса Шепетівського району повністю проігнорувала цьогорічні заходи з відзначення дня народження Степана Бандери – людини, що стоїть на одному щаблі з В’ячеславом Чорноволом. В Шепетівці ще 1 січня самі бачили, як небайдужі люди їздили вулицями міста на автівках, декорованих українськими прапорами та символікою ВО «Свобода». Цинік зауважить: а яке відношення має «місто корчагінської слави» до очільника ОУН? Відповім – пряме. Чимало шепетівчан поважного віку на собі знають, що таке оунівське підпілля. Наприклад, у нашому місті доживає віку санітарка УПА, чоловік, що робив пораненим повстанцям хірургічні операції. На жаль, ці люди досі залякані, хоча СРСР вже давно не існує, не спілкуються з пресою і не розповідають правди. Хочеться сподіватися, що не занесуть її з собою в могилу.
Підсумовуючи зміст місцевих газет за 7–13 січня, скажемо коротко: а таки можуть, якщо захочуть. Особливо це стосується «Шепетівського вісника».
