Здається, що деякі шепетівські чиновники, слідом за згаданою вище героїнею фільму Фелліні, щиро не розуміють ходу думок тих містян, хто не перекладає папери з місця на місце, а хоче зробити щось корисне в цьому житті. Ось, наприклад, начальник відділу в справах сім’ї, молоді та спорту міськвиконкому Н. Стасюк з нагоди підбиття підсумків «Року спорту» (І. Погребняк. Рік завершується − спорт залишається / День за днем. − 2012. − 12 грудня) заявила таке:
«Часто можна почути нарікання ... мовляв, робота з популяризації здорового способу життя серед шепетівчан не проводиться. Це неправда. Щомісяця відбуваються спартакіади за участю населення, міських підприємств та організацій. Наприклад, тільки в грудні відбулися спортивні змагання серед військовослужбовців та держслужбовців».
Чудово, але чому ж тоді тональність наступного коментаря − спортсмена, заслуженого тренера України С. Кушика – дещо інакша?
«На мою думку, цьогоріч спорт у нашому місті ще більше занепав. Він тримається лише на ентузіазмі небайдужих людей. ... Бюджетна ситсема для спорту неврегульована. ... Мені прикро та сумно від одного тільки спогаду про те, як я ходив і жебрав, щоб виділили кошти для участі в міжнародних змаганнях у Великобританії Євгена Лісовського. Хлопець нині − чемпіон України з боротьби кураш».
Уже в іншій царині − щодо необхідності функціонування ринку на проспекті Миру – твердо стоїть на своєму заступник міського мера О. Діхтярук. Так, на нещодавньому засіданні Громадської ради міста посадовець «зазначив, що суботній ринок не може існувати на проїжджій частині, адже це перешкоджає життєдіяльності міста». (Р. Житинська. Час розставити акценти / Шепетівський вісник. − 2012. − 13 грудня).
Боюся, до цього переліку ризикує увійти і в. о. редактора газети міськради Андрій Полєщенков. Він у своєму матеріалі «Театр абсурду по Шепетівськи» (газ. «Шепетівка», 13 грудня, с. 2) з посиланням на «дані, які вдалося отримати здостовірних джерел», написав, що «з понад тисячі підприємців, що виходять у суботу на проспект, лише трохи більше двохсот − шепетівчани». Також в. о. редактора поспівчував власикам магазинів на проспекті (в них «міграційні орди щотижня відбирають ... можливість заробити»). Заразом «вирахував»організаторів нещодавнього протесту. Виявляється, 3 грудня під стінами міськвиконкому акцію протесту влаштували «депутати-свободівці»:)
І жодного слова в статті в. о. − про катастрофічне безробіття та скорочення кадрів у Шепетівці й на Поділлі загалом. Саме це, пане в. о. редактора, а не «бабло, яке перемагає зло», як Ви пишете, змушує суботній ринок щоразу розростатися в напрямку залізничного вокзалу. До того ж, після хитромудрого реформуваня житлово-комунальної сфери багато містян просто не вірять запевненням нового «ринокового» КП про те, що «для шепетівчан місця під палатки щосуботи надаватимуться безкоштовно» і там будуть належні умови для торгівлі.
«Працюйте у сина чиновника» − з іронією вияснив причину бажання високопосадовців перевести підприємців на інший ринок відомий журналіст Михайло Жила на першій сторінці свіжого випуску хмельницького обласного тижневика «Поділля» (№ 50 від 13 грудня 2012 р.). Хто живе в Шепетівці − чудово знає, про нащадка якого саме чиновника йдеться.
Ще одне наше спостереження стосується висвітлення в місцевій пресі ситуації з забезпечення населення хлібобулочними виробами. За даними «Шепетівського вісника», нещодавно на кілька копійок подорожчали ізяславські калачі та батони (Є. Євгеньєва, «Поки що продавців більше, ніж покупців», 13 грудня). Втім, видання в тій саме публікації поспішило втішити читачів посиланням на заяву керівника облдержадміністрації про те, що «на Хмельниччині найдешевший хліб». Мабуть хтось до таких оптимістичних заяв і дослухається, але напевне це не шепетівчанка Галина Ємець. Жінка вже давно перейшла на власне виробництво хлібобулочних виробів. Своїми кращими рецептами вона поділилася з газетою «Поділля» (С. Жуковська. «Як спекти домашній хліб», 13 грудня).
Газети міста, за усталеною ще в радянські часи традицією, минулого тижня знову надрукували масу матеріалів «на вшанування» професійних свят. Цього разу нагадали про День працівників суду, День працівника державної виконавчої служби, День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і навіть ... День святого апостола Андрія Первозванного. Воістину − «змішалися і коні, і люди». Втім, зараз не про це. Часто-густо через таке ревне згадування професійних свят важко розрізнити, чим, власне, одна газета від іншої відрізняється, що дуже дратує, коли купуєш всі три часописи відразу.
Ось, наприклад, два практично однакові запитання до голови Шепетівського міськрайонного суду в двох різних її інтерв’ю з нагоди Дня працівників суду − для газет «Шепетівський вісник» і «День за днем» :
|
С. Мороз. На захисті прав і свобод громадян / Шепетівський вісник. − 2012. − 13 грудня. − С. 2. |
Н. Гурінович. Суд: нові правила за старих умов / День за днем. − 2012. − 12 грудня. − С. 2. |
|
Запитання: «Ніно Володимирівно, новим Кримінальним процесуальним кодексом передбачено при суді першої інстанції утворення суду присяжних. Чи є вже такий у нас?» Відповідь: «Так, згідно з новим КПК суд присяжних утворений при нашому суді. Ухвалені відповідні рішення міської і районної сесій щодо їхнього складу. Поки що судових засідань з участю присяжних ще не було. Адже такі засідання відбуваються лише тоді, коли обвинувачений у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачене покарання у вигляді довічного позбавлення волі, під час підготовчого судового засідання заявляє клопотання про розгляд кримінального провадження щодо нього судом присяжних. Отож, відколи діє ця норма закону, таких заяв не надходило». |
Запитання: «Відповідно до нових норм КПК запроваджується суд присяжних. Яким чином буде здійснюватись судочинство?»
Відповідь: «У разі можливості призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі − це особливо тяжкі злочини − законом передбачена можливість розгляду справи двома суддями і трьома присяжними. Я працювала ще за радянських часів, коли практикувалися засідання народних засідателів. Немає в цьому нічого страшного. До суду присяжних входять розумні люди, які бачать, чи є докази злочину. Бо без належних доказів вирок не підпишуть ні судді, ні присяжні. Розглядаючи справу, присяжні керуються обов’язками і правами судді». |
Услід за «вісниківцями» минулого тижня, газету «День за днем» з якогось дива теж «занесло» на тематику «кінця світу». За роз’ясненнями про те, що станеться 21 грудня, це поважне періодичне видання звернулося ... до релігійного діяча. «У Новому Завіті підкреслюється, що День Господній прийде несподівано − не тоді, коли його вирахують, а коли ніхто не чекатиме», − оптимістично (і очікувано) запевнив шепетівських вірян представник УПЦ Московського патріархату ієромонах Олексій. Як бачимо, до «трактувань» чуток (абсолютно безпідставних, що не мають під собою жодного об’єктивного підгрунтя і давно спростовані вченими), уже долучаються і духовні особи. Для повного «ажуру» ще «словес» якогось представника влади (яка, як відомо, теж «від Бога») не вистачає. Тоді точно всі свічки і сірники з полиць магазинів зметуть.
А тим часом, у світі «бізнесменів набагато більше цікавить фінансова катастрофа, яка може вибухнути теж 21.12.2012 р., коли, за деякими джерелами, закінчується право Федеральної резервної системи США друкувати долари. Фінансовий апокаліпсис, який може після цього не забаритися, і є та подія, від якої намагаються відволікти увагу громадськості календарем прадавніх майя», − застерігає Наталія Вареник в статті «Чи врятує бункер?» («Дзеркало тижня», 8 грудня 2012 р.). Цікаво, а «деякі джерела» пані Вареник такі само правдиві, як і «достовірні джерела» пана Полєщенкова?
