Валя Котик: історія однієї загибелі

  • pruduk
  • pruduk аватар Автор теми
  • Платиновий учасник
  • Платиновий учасник
Більше
07 жовт. 2016 23:34 - 07 жовт. 2016 23:35 #109032 від pruduk

Дослідження совєтського партизанського руху (інші рухи тоді вивчати не заохочувалося) на території Кам`янець-Подільської області (нині Хмельницька) започаткував колишній комісар партизанського з`єднання імені Михайлова Г. Кузовков (Г. В. Кузовков, Партизанський рух на Україні в період ВВВ, Київ 1951; Його ж: Дыхание народной битвы, Москва 1965). Тоді з-під його пера на світ з`явився дивовижний хлопчик-герой Валя Котик.


Хоча більш звична форма імені Валентин звучить як Валик, на Котика завжди казали по-жіночному Валя, мабуть, щоб підкреслити цнотливість його дитячої душі і водночас наголосити на щирості з якою він «відплачував кривдникам комуністичної Батьківщини».
Щоправда описи героїчних вчинків Валентина Котика витворені совєтською пропаґандою виглядають дуже сумнівно, позбавлені єдності, вони нагадують хиткі будиночки з гральних карт, що здатні розвіятися од необережного подиху.
Але нас, як було задекларовано вище, цікавить момент «героїчної загибелі» героя в бою за Ізяслав чи, як називали тоді, Заслав. Для початку зупинимося на поширеній версії цієї події у совєтській літературі. Одразу зауважимо, що автори яких цитуватимемо, зовсім не орієнтуються в географії і історичних реаліях міста.

«Но вот отряд ворвался в город. Валя снова в комендантском взводе у Чудакова. Захваченные врасплох фашисты выбегали из домов, стреляя на ходу. Вон выскочили двое солдат и отстреливаясь кинулись к реке. Валя дал короткую очередь. Фашисты попадали. Мальчик побежал с бойцами дальше. Дорогу на Новый город перекрыл плотный огонь вражеских пулеметов, засевших на водокачке, невдалеке от оврага. Партизаны попытались проскочить этот участок, но потеряв несколько человек, отошли. Чудаков расположил взвод в укрытии, а сам с группой бойцов пополз к водокачке. Валя наблюдал за смельчаками из-за бугорка. Подползли уже совсем близко, разом вскочили, и во все три окна полетели гранаты. Фашистские пулеметы смолкли.
Вслед за Старым взяли и Новый город. Но фашисты и не думали уступать партизанам. Едва пленных отправили в тыл, показались немецкие танки и самоходные орудия, ударили из пушек и пулеметов и атаковали партизан. За танками бежали автоматчики. Осколком снаряда Чудакова ранило в голову. В небе появились самолеты. Совсем рядом разорвалась бомба...
Валя очнулся уже на повозке. Рядом с ним без сознания лежал Георгий Гук. Их везли в село Стриганы, где развернулся партизанский госпиталь. У Вали все ломило, он не мог пошевелится. Увидел шедшего рядом с повозкой Музалева, тихо спросил: - Дядя Степа, меня вылечат? - Да, конечно, - ответил Музалев. [...] Внезапно Валя смолк, командир наклонился к нему и стиснул зубы — Валя был мертв.»(А. С. Доманк, М. И. Сбойчаков, Шепетовские подпольщики, Москва 1972).
«Валикові доручили охороняти склад зброї, який кинули фашисти. Він стояв на варті й думав про те, що даремно Музальов не дозволив йому піти в атаку разом з усіма.
Що він згадає в майбутньому про цей бій? Безперервні телефонні дзвінки на КП Музальова? Як хотілося йому кинутися туди, де свистіли кулі! Але наказ не можна порушувати.
І раптом Валя почув, як з того боку, куди відступили фашисти, загуркотіли мотори. То були «тигри» й самохідні гармати «фердинанди». Важко битися з танками, коли в загоні лише одна протитанкова гармата й кілька протитанкових рушниць.
Валик побачив здалека, як хтось із партизанів піднявся на весь зріст біля розмальованого плямами танка й упав просто на гусениці. Почувся вибух... Танк крутнувся на місці, з його башти повалив дим.
Танки наблизилися до складу, який охороняв Валя. Ось уже він чітко бачить фашистів, що біжать за танками. Валя впав і почав стріляти в ті чорні постаті на білому снігу.
Ще один танк зупинився. Решта під вогнем месників повернула назад. Знову залунало над містом партизанське «ура». Наступ гітлерівців відбито. Валя підвівся.
Але раптом тупий удар в живіт збив його з ніг. Сліпа куля смертельно поранила хлопчика. [...]
- Ти тут, дядьку Степане? - запитав пошепки. - Тут, тут я, Валю, - нахилився Музальов. - Ти мамі тільки нічого не кажи, я з госпіталю сам... напишу, - промовчав, - коли одужаю. - Добре, лежи спокійно. - А коли одужаю, поїду в Москву? - Авжеж, Кремль побачиш...» (Г. М. Котик [мати В. Котика], Мій син, Київ 1983).
«Партизаны ворвались в город, занимали дом за домом, улицу за улицей. Взводу, в котором находился Валя, было приказано прорватся в тыл противника и перерезать линию связи. Около водокачки завязался бой. В этом бою Валя был тяжело ранен...» (Герои Советского Союза. Гордость и слава Подолии, Львов 1985).
Інша історія

І вже зовсім іншу історію розповідає ще живий учасник бою за Заслав, ветеран Другої світової війни Геннадій Мурашов: "Валя Котик був у роті розвідки, там був і мій брат Анатолій Мурашов. Коли йшли бої за Ізяслав, координаційний штаб Музальова знаходився в замку у Старому місті, там же ж була зосереджена й розвідрота. Мого брата і Котика послали перевірити чи звільнили центр міста. Валя Котик пішов вулицею Леніна в напрямку військомату, а мій брат Анатолій пішов по Шевченка. Їх завданням було пройти туди і повернутися назад, розвідати яка ситуація по місту. Вони пройшли туди і вже поверталися назад, Валя Котик йшов попереду, бо впорався із завданням раніше, брат мій позаду. В цей час, напевно у костелі святого Йосипа засів німецький снайпер, вистрілив, і поранив Котика у плече ближче до голови. Брат підскочив, перетягнув Котика у долину Гориня, звідти і дійшли до замку. Там Котику зробили перев`язку, надали першу допомогу. Мене теж підстрелив той самий снайпер, тож на другий день, нас, поранених, посадили біля Лісгоспу на підводи і повезли на Стригани, там знаходився партизанський шпиталь. Було 12 підвід. Валя Котик з матір`ю [!!!] їхали на першій підводі. Іще їздовий, який їх віз живий, Павло Конончук з Сошного. Ми доїхали до аеродрому (там тепер польовий стан колишнього колгоспу) і в цей момент вилетів німецький літак - "рама". Видно в нього була одна бомба, бо більше він не вертався і не стріляв. Коли літак з`явився з-за горизонту, вигукнули команду "воздух", це означало, що всі тікали хто куди міг. Легкопоранені позіскакували і побігли врізнобіч, важкопоранені залишилися на возах. І Валя Котик, його мати, їздовий і багатьох тоді побігли в сторону міста, там був і є такий яр, біля якого літак якраз і скинув бомбу. Там Котик і був смертельно поранений. Він помер по дорозі. Лісник із Хоровиці, Тадеуш Верещинський зробив йому труну. Котика поховали у Плужному в братській могилі, мабуть він і зараз там лежить.

- Як ви гадаєте, чому стільки неправди назбиралося довкола цього хлопчика?
- Мабуть була мета, зробити його героєм, для виховання молодого покоління.

Володимир Федотов
Долучення:
Останнє редагування: 07 жовт. 2016 23:35 ким pruduk.
Ці користувачі подякували: Dj Os

Будь-ласка, Увійти або Зареєструйтесь, щоб приєднатись до розмови.

  • Dj Os
  • Dj Os аватар
  • Адміністратор
  • Адміністратор
  • Редактор
Більше
07 жовт. 2016 23:38 #109033 від Dj Os
Ці користувачі подякували: pruduk

Будь-ласка, Увійти або Зареєструйтесь, щоб приєднатись до розмови.

Час відкриття сторінки: 0.120 секунд