Я згадую.
Згадую х/б спортивні штани, які через тиждень носіння відвисали на колінах та ззаду; згадую аж 3 види печива в магазині; згадую, яким смачним був сухий заварний крем по 22 коп. і брикети киселю; які черги вишиковувалися в нашому магазині, коли привозили ящик пломбіру у зім`ятих вафельних стаканчиках.
І піраміди шоколадних плиток "помню" - їх ніхто не купував. Не тому що не хотіли - тому що дорого - 3 рублі це, наприклад, триденна зарплатня жінки, що полола в нашому колгоспі буряки.
І по одній буханці хліба в руки теж "помню". Селянам. По одній буханці. Не виростили собі хліба, бачте. І хліб із кукурудзяного борошна «помню».
І про те, коли батько-фронтовик стояв в черзі на «Запоріжець»-30-ку - так і помер не дочекавшись.
І як нас, школярів, ганяли на поля рідного колгоспу допомагати збирати картоплю, бо в найпередовішій країні світу колгосп не мав елементарного комбайну для її збирання.
Коли у проклятій буржуазній Німеччині фермер мав комбайна, а в СРСР працювала навісна до трактора картоплекопалка на всі випадки життя. Десятки підлітків замість одного комбайна - все, що треба знати про радянські "нанотехнології".
А ще пригадую, як вступав до сільгоспінституту і не пройшов по конкурсу, набравши 14 балів з 16 потрібних. Як не скільки за себе засмутився, як за невідому дівчинку, що забирала документи переді мною - в неї було 15 балів і вона не пройшла; як вже у дворі інституту якась тітка ввела нас, провінціалів "у курс справи": дітоньки, ніякого прохідного балу тут не існує - існує "блат".
Пригадую слово "дістати". Воно стосувалося всього: ковбаси, шампанського, черевиків, килимів і гарних сигарет. Пригадую, якими очима люди дивилися на фінську чи німецьку "стєнку" в магазині вартістю 1200 - 1800 рублів і висіла табличка "на замовлення".
І дублянки пригадую по 800 рублів - зарплата мого батька за 1,5 роки. Тато працював завфермою з місячною зарплатою 60 руб. і потворні радянські джинси, що лопотіли, мов газета на протязі.
І всемогутнє слово "блат" - досі "помню".
Пригадую, як шофери зливали бензин в посадках, бо його не було куди дівати. А залишати не можна - норми наступного разу уріжуть.
Пригадую, як дядько Вітька півроку працював над вдосконаленням якогось агрегату до сівалки і отримав за це аж 10 рублів "рацпропозиційних" і грамоту, плюнув і тут таки пропив цей "червонець" з друзями; пригадую, як вони над ним кепкували.
І пригадую, що те вдосконалення так і не пішло далі "Райсільгосптехніки".
Пригадую дядька Гуменного - як з нього робили "передовика". Як йому дописували липові гектари скошеного та центнери намолоченого; Як тихо ненавиділи за це його інші механізатори.
Як з Марусі Ясонової робили передову доярку, забираючи в інших доярок найкращих корів для неї - теж "помню".
Все пригадую. Все пам`ятаю. Тому й кажу - бийте одразу в пику тим, хто розповідає молоді, що не спробувала "совка", як тоді було гарно і яка тоді була стабільність.
Автор теми
