Переоцінка духовної вартості

Найбільше в світі щастя для людини-пізнати Правду, зрозуміти причини нашого роз'єднання з Цілим, віднайти в собі святиню гордості за свій народ в ім'я Любові. Та правда в Небі одна - віра предків і молитва рідною мовою. У давні часи на нашій землі жили щасливі і високодуховні люди,які ще тоді не називали себе рідновірами тому що інакшої віри ніж віра у Рідних Богів не було. Вони жили у гармонії з природою, зі своєю душею, з цілим Всесвітом. І правили ними Волхви. Язичеська (від слова язики, тобто народ) віра вийшла з душі народу. Мала розум, талант (дари Божі) і вдачу Українця-Русича. У ній велич національного духа незалежного, у ній пломенів високий рівень національної свідомости, звеличувалися гідність, сила, краса й подвиги богатирів. У ній були визначені суспільні й родинні правила життя. Вона нагромаджувалася, розкорінювалася і з волі Божої вдосконалювалася впродовж тисячоліть. І в епоху Трипільської культури вже була Вірою розвиненою. Про це свідчать найстародавніші книги Світу «Веди». Безсмертна душа українця, його духовна життєтворча символіка збереглася, на щастя, в багатющій скарбниці пам'яті народу України - в різноманітних святах та обрядах, на ритуальному посуді та писанках, в повір'ях, казках та прикметах, в народній магії та ворожбі, у вишиванці та іграх. Обрядові свята: Коляда, Водоосвячення (Водоосвітлення), Щедрик, Обрітенська неділя, Стрітення (зустріч Весни), Веснянки, Клітчальна неділя, Купайла, Зажинки, Обжинки та інші. Це була сильна, внутрішньо міцно викраяна релігія, висока, красива і тому являлася страшним ворогом для християнства. Наші предки серед багатьох Богів мали свій шлях до розуміння єдиного володаря Всесвіту. Бо хіба людина не може спілкуватися з Богом безпосередньо? Шкода що цей шлях був варварськи поруйнований князем Володимиром в 988 році, як про те свідчить Нестор-літописець". Велю завтра хрестити, а хто не прийде на ріку багатий чи убогий, робітник чи чернь людська, буде моїм ворогом." А ті, що відмовлятимуться, "будуть позбавленні майна і покарані смертю". Разом з християнською вірою, яка була справжнім геноцидом нашого народу, Україна-Русь отримала духовне рабство. Навіщо народам Київської Русі було штучне прищеплення чужої релігії? Та от виявилося що комусь дошкуляв вільний дух наших предків. На одну людину можна одягнути гамівну сорочку або зв'язати їй руки, затулити рота. А от цілий народ підкорити своїм правилам гри - так просто не виходить. У якості гамівної сорочки і була нав'язана релігія, яка виховувала психологію раба: "Вдарили по правій щоці - підстав ліву." Невже українці на своїй землі не здатні вибудувати власну державу, повернути національну свідомість, відродити віру своїх предків? Чи можна чужу деспотичну візантійську віру поміняти на совість Матері-України, споконвічну любов до волі розміняти на сваволю? Що відчуває людина, яка стоїть навколішки перед святими, які чужі українському народу? А там їх сотні: Мойсей, Давид, Іеремія, Лука, Іоанн, Матвій, Марк. І коли воздати їм сповна, вони заполонять нашу Україну. Як пророкували нам волхви - цей жахливий період добігає кінця. Потреба у ритуальному відправленні духовних дій, звичайно, манить українця до церкви, але десь там у колективній народній підсвідомості гніздиться сумнів, коли він чує проповідь про те що ми є рабами Божими. А серце і далекий голос предків каже -ні, ми його діти. Нам кажуть, що наші діти народжені в гріху, але кожна мати, дивлючись на свою дитину знає, що народила її з любові. І на душі стає тепліше. Чим більше людей з комплексом грішника,тим більше церков. Сьогодні бачимо як представники "Бога на землі", підїжджаючи з заднього двору на джипах та мерседесах, повчають простий люд: "Легче верблюду пролезть в ушко иглы, чем богатому войти в царствие небесное". Їх добробут -добре харчування, дороге вбрання, просторі садиби та квартири - вже не приховати за найвищими парканами. І так просто вони не здадуться. Навіть приїздять з вогнегасниками щоб загасити жертовний вогонь рідновірів - пряму загрозу їхньому добробуту. Втратити душу українця - це втратити все, що вони мають. Та не тільки церковники. У першу чергу нашим рабством користуються ті, хто нами зараз править. Вони намагаються зробити з нас потвор у власних очах. Нам спробували нав'язати прислів'я: "моя хата з краю", але воно не прижилось. Пoдії кінця 2004 року, коли ми так легко відстояли своє, була доказом того що насправді потихеньку відроджується в нас дух наших предків, що ми є сильні, сміливі, впевнені в собі люди, здатні допомогти один одному у скрутну хвилину. Але нам ще треба навчитися у своїх предків відрізняти справжніх патріотів від зрадників. А переможемо ми тоді, коли нас, людей, що мислять вільно, стане більше. І кожен з нас має долучитися до тієї критичної маси, яка переможе зло. Українська душа повинна звільнитися від візантійсько-московського ярма. Чужа віра - це одна з причин нашої національної трагедії. Відродити Душу народу, ії сонячну енергію здатна лише язичницька Віра. Людина під своїм небом не є незахищеною - нею опікуються Предки. Повернімося лицем до своєї душі, до ранішнього сонця, вмитого цілющою росою, до прабатька нашого Рода. Прийдім, поклонімося до Священної Землі України - в ім'я Берегині-Лади і світлих Богів наших. Відкриймо для себе свій світ краси Берегині-Матері, щоб жити завжди з народом, в ім'я народу і для народу.

Если верить ZzZ:

ZzZ;64748 пише: ....Язичеська (від слова язики, тобто народ) віра вийшла з душі народу. Мала розум, талант (дари Божі) і вдачу Українця-Русича. ...

Если верить волхву Велимиру, который хранит верность этой вере до сих пор:

......происхождение слова язычество нам не известно. Некоторые люди считают его изначально бранным словом, придуманным попами как оскорбительное обозначение наших родноверов и нашего родноверия.Что же бесспорное можно сказать в защиту этого слова? Посмотрим назад, насколько это возможно. Изначально наша церковь называла нас погаными, и сумела придать этому слову характер вредности и ядовитости. Надо думать, что она сама и принесла на Русь это латинское слово. Срезневский (русский славист, филолог и этнограф, академик Петербургской АН. Не коммунист, жил в 19 веке) находит, что слово язычник появляется в русских текстах только с 1650 года. Что касается слова язычество, то его вообще впервые напечатал Э. Вейсман в Петербурге, в 1731 году, в своем труде "Немецко-латинский и русский лексикон купно с первыми началами русского языка". В ранних христианских текстах, вроде "Повести временных лет" или в поучениях против язычества, слов язычник и язычество - нет! Повторяем, вместо них используются слова поганство и поганый.В связи с этим, иные ученые полагают, что слово язычество - церковное слово позднего происхождения. Но зачем церкви понадобился синоним слова поганство только через пять веков после введения христианства - никому не ясно. Так же в этом случае не понятно как это слово попало в болгарский язык? В Болгарии говорят езичник, и вкладывают в это слово тот же смысл, что и мы.

Поскольку всё вышесказанное написано не на соловьиной, можно гордо его опровергнуть и продолжать сыпать аргументами "языки, то есть народ")))) ПыС: Курсивом - моё личное примечание.

monax;64750 пише: Если верить ZzZ: Если верить волхву Велимиру, который хранит верность этой вере до сих пор: Поскольку всё вышесказанное написано не на соловьиной, можно гордо его опровергнуть и продолжать сыпать аргументами "языки, то есть народ")))) ПыС: Курсивом - моё личное примечание.

я тебе не зрозумів:bl:

monax;64750 пише: Если верить ZzZ:Если верить волхву Велимиру, который хранит верность этой вере до сих пор:Поскольку всё вышесказанное написано не на соловьиной, можно гордо его опровергнуть и продолжать сыпать аргументами "языки, то есть народ")))) ПыС: Курсивом - моё личное примечание.

А що мав на увазі Пушкін, коли писав: "Все язЫки в гости будут к нам..."? Може Велимир Пушкіна не читав.