Тайхо́ Ко́кі (яп. 大鵬幸喜, たいほう こうき, МФА: [taihoː koːkʲi]; *29 травня 1940 — †19 січня 2013) — японський спортсмен українського походження[1], професійний сумоїст, 48-й йокодзуна. Справжнє японське ім'я — На́я Ко́кі[2], українське — Іва́н Бори́шко[3]. Прозваний «великим йокодзуною 20 століття». До січня 2015 року був єдиним сумоїстом, який виграв Імператорський кубок 32 рази.
Мати хлопця, Ная Кійо[4] походила з села Камоенай префектури Хоккайдо і була вчителькою з пошиття європейського одягу. Через сварку із батьками виїхала на Сахалін, де працювала у ткацькій крамниці. Там Кійо познайомилась з майбутнім батьком Тайхо Кокі, Маркіяном Боришком[5], вихідцем з України.
Батьківщина М.Боришка — найімовірніше, село Рунівщина Полтавської губернії (тепер Зачепилівський район Харківської області[6]; у цьому селі майже половина мешканців досі мають прізвище Боришко). Юний українець переселився на південь Сахаліну 1900 року в складі групи українських переселенців.[7] 1905 року, після російсько-японської війни, Південний Сахалін перейшов під владу Японії.
1925 року М.Боришко опинився у південносахалінському містечку Одомарі (тоді префектура Карафуто, тепер м. Корсаков, Сахалінська область, Росія. 1928 року Маркіян і Кійо побралися, а наступного заснували власну молочну ферму. Від їхнього шлюбу народилося 3 синів і донька. Тайхо Кокі був другим сином.
Під час Другої світової війни японський уряд став проводити жорстку політику щодо іноземців, тому 1943 року, за підозрою в шпигунській діяльності, поліція розлучила Маркіяна Боришка з сім'єю і помістила його в резервацію в селі Мікінай, де утримували осіб слов'янського походження. Остаточно зв'язок з родиною було розірвано 1945 року через окупацію Сахаліну військами СРСР. Як і більшість японців, дружина Маркіяна з дітьми мусила рятуватися втечею на батьківщину (Хоккайдо, Японія), а Маркіяна нова влада туди не відпустила. Три роки він працював перекладачем з японської в органах радянської контррозвідки «СМЕРШ», поки 1949 року за сфабрикованою справою про «антирадянську діяльність» його знову не позбавили волі на 10 років.[7] 1954 року був амністований, працював сторожем Сахалінського обласного музею і помер 15 листопада 1960 року від запалення легень у Южносахалінську, нічого не знаючи про долю родини й успіхи сина.
Коли його дружина 1945 року повернулась додому, батьки відмовилися від неї як від жінки, що була заміжня за «шпигуном і росіянином». Через ці події малолітній Тайхо Кокі не запам'ятав батька, а матір ніколи не згадувала про нього, боячись за долю своїх дітей. Родина була змушена покинути оселю батьків Ная Кійо і постійно мандрувати по Хоккайдо в пошуках заробітку
Кар'єра[ред. • ред. код]
1960 (у рік смерті батька) — Ная Кокі перейшов до вищого ешелону японської професійної ліги сумо (макіноуті), і тоді ж отримав приз за техніку боротьби. Став йокодзуною 1961 року.
1962 — виграв свій перший Кубок Імператора.
Тайхо — єдиний борець в історії сумо, який щорічно перемагав в вищій лізі макіноуті впродовж 12 років.
Закінчив кар'єру у 1971 році, одержав іменну ліцензію і очолив школу Тайхо-бея[8].
Після виходу на пенсію залишив школу зятю, але не пориває з нею зв'язків.
2011 — під час візиту до Японії Віктор Янукович нагородив Кокі Ная (Тайхо) орденом «За заслуги» III ступеню — за значний особистий внесок у зміцнення міжнародного авторитету України, розвиток українсько-японських гуманітарних відносин.[3][9]
Відвідини України[ред. • ред. код]
2002 — Іван Боришко відвідав Україну. В Рунівщині зняв на відеокамеру місце, де стояла дідівська хата, набрав води із криниці, взяв рідної землі. Також побував у Харкові на турнірі з сумо, організованому місцевими ентузіастами. З благословення чемпіона змаганням присвоїли ім'я Кокі Тайхо. Відтоді Кубок Кокі Тайхо розігрують в Україні щорічно.[7]
